Справа № 2-а-3367/08/0970
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 січня 2009 року м. Івано - Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Григорука О.Б.
суддів Остап′юка С.В., Матуляка Я.П.
при секретарі Микитин Л.Р.
за участю сторін:
позивач - не з′явилася
представники відповідачів - не з′явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну
справу за позовом: ОСОБА_1
до відповідачів: управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА , Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України
про визнання протиправними дій щодо виплати щорічної грошової допомоги та стягнення коштів в сумі 1175грн.,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1звернулася в суд із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про визнання протиправними дій щодо виплати щорічної грошової допомоги та стягнення коштів в сумі 1175грн.. Позовні вимоги мотивувала тим, що грошова допомога, передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2007 році виплачена їй в неповному розмірі. На письмове звернення щодо виплати належної суми управлінням праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА було відмовлено. Вважає такі дії неправомірними, при цьому посилається на Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007року, яким визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Позивач по справі в судове засідання не з'явилася, в позовній заяві просила розгляд справи провести без її участі, заявлені вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення проти позову, в якому просить справу розглянути без його участі, позовних вимог не визнає. В обґрунтування посилається на те, що на 2007 рік розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни, встановлювався виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету на відповідний рік. Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, керуючись вимогами чинного законодавства забезпечувало протягом зазначеного року через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах, визначених Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. З метою законодавчого врегулювання розбіжностей між законами в частині визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги, Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до частин 5 статей 12, 13, 14, 15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якими передбачено, що разова грошова допомога ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність цього Закону, щорічно до 5 травня виплачується у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Просять проводити розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заперечення проти позову, в якому просить справу розглянути без його участі, позовних вимог не визнає. Вважає, що оскільки виплата грошової допомоги учасникам війни фінансується з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Посилається на ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням закону про Державний бюджет України та на те, що Міністерство фінансів України безпосередньо не здійснює виплат щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
Представники відповідачів - Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України в судове засідання не з'явилися.
Розглянувши адміністративний позов, подані заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є учасницею війни, що підтверджується відповідним посвідченнями та визнається відповідачами по справі.
Згідно ч.5 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов′язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18 лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Згідно ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" зазначена допомога виплачувалась у розмірі 55 грн..
Вищевказані суми позивачу були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачами, так і позивачем, тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ факт виплати позивачу разової допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та сума виплаченої допомоги, доказування не потребують.
В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаної виплати проводилася у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2007 році не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому на думку суду саме вони підлягали до застосовування у спірних правовідносинах. Крім того, суд враховує, що на момент виплати була чинною ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік", яка зупиняла дію на 2007 рік ч.5 ст.12-15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідачів при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правомірними та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції та іншого законодавства України, а розмір виплат - належним, виходячи з наступного.
Так, Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції України). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно ч.2 ст. 8 КАС України в даному випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і в якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі "Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007рік Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є ветеранами війни згідно ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.
За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, вищезазначена грошова допомога не могла бути виплачена позивачу в розмірі, що перевищує суму, зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.
Посилання позивача на те, що дії відповідачів є неправомірними, так як положення ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" згідно якої виплата зазначеної допомоги здійснювалась у розмірі 55 грн., рішенням Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнанні неконституційними, не можуть бути взяті до уваги згідно нижчевикладеного.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" втратила чинність тільки з 09.07.2007 року, оскільки рішення Конституційного суду від 09.07.2007 року № 6/рп/2007 не має зворотної дії в часі. Тому, в квітні 2007 року, на момент виплати позивачам грошових допомог, вищезгадана стаття Закону про державний бюджет була чинною.
Вирішуючи спори суди зобов"язані керуватись нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Таким чином, при визначені розміру виплати вищезгаданих надбавок в 2007 році необхідно керуватись не Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік".
За таких обставин дії відповідачів по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги учасниці війни за 2007 рік не можуть бути визнані протиправними. Жодних інших доказів протиправності дій відповідачів позивачем не наведено.
Суд також враховує, що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто, в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що позивач отримала зазначені виплати в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідачі правомірно керувались нормами, якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів , -
ПОСТАНОВИЛА:
в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Головуючий суддя: О.Б.Григорук
Судді: С.В.Остап′юк
Я.П. Матуляк
Постанова складена в повному обсязі 13.01.2009 року