Справа № 369/10811/13-ц

Провадження по справі 2/305/653/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2014 року. Рахівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

з участю: секретаря - Орос С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рахів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Рахівського районного суду Закарпатської області, на розгляді знаходиться цивільна справа за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. за кредитним договором. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 13.08. 2007 року, між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та відповідачем ОСОБА_1, було укладено Кредитний договір № 1269 з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до умов вказаного Кредитного договору, банк надав позичальнику кредит в сумі 59400 доларів США.

17.12. 2012 року, між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ЗАТ "АКПІБ" було укладено Договір відступлення права вимоги, за яким, ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло всіх прав кредитора у первісному зобов'язанні, набуло всіх прав вимоги по відступленим кредитним договорам, в тому числі і за Кредитним договором від 13.08. 2007 року, укладеного з відповідачем ОСОБА_1. Таким чином, ТОВ "Кредитні ініціативи" на даний час належать усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором.

В свою чергу, відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на 01.09. 2013 року, має заборгованість перед банком в сумі 725317,51 гривень, з яких: 456959,81 гривень - заборгованість за кредитом; 247163,62 гривень - заборгованість по відсотках; 21194,08 - нарахована пеня. Тому у зв'язку з наведеним просили стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судовий збір в сумі 3441 гривень.

До суду через канцелярію 14.07. 2014 року, за вхідним № 3025 від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про закриття провадження у справі з підстав, передбачених ч. 2 ст. 205 ЦПК України, у зв’язку з набранням законної сили рішення суду, постановленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Представник позивача, в судове засідання не з'явився, однак представник ТОВ "Кредитні ініціативи" надав суду заяву, в якій вказав про неможливість прибуття в судове засідання, просить розглянути справу без його участі.

Відповідач, в судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні заяви про закриття провадження у справі наполягає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають значення для справи, суд дійшов до наступного висновку.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яка утворилася у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань по договору іпотечного кредиту № 1269 від 13.08.2007 р., укладеного між відповідачем і ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про надання кредиту у сумі 59 400 доларів США зі сплатою 12,9 % річних за користування кредитом, розмір якої станом на 01.09.2013 року складає: по кредиту – 57 170 доларів США (456 959,81 грн.); по відсотках – 30922,51 доларів США (247163,62 грн.); пеня – 2651,58 доларів США (21194,08 грн.), загалом: 90744,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 725317,51 гривень.

Судом встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по цивільній справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р. за позовом кредитора стягнуто кредитну заборгованість по договорам іпотечного кредиту № 1269, 1270, 1271 від 13.08.2007 р., позичальниками за якими є відповідач ОСОБА_1 та інші вказані у ньому особи, у розмірі 1 551 562,95 грн. та звернено стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору № 1269 від 13.08. 2007 року.

Вказаним рішенням суду вимоги кредитора були задоволені у повному обсязі та стягнуто кредитну заборгованість з кожного позичальника, у т.ч. відповідача у даній справі. Згідно Довідки про заборгованість за вихідним номером 02-10/45 від 11.02. 2010 року, складеної кредитором, станом на 10.02.2010 р., банком було пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення кредитної заборгованості в сумі 65411,90 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день розрахунку складає 523949,32 гривень, з яких: 57170 доларів США (56677,50 дол. США, як загальна сума заборгованості + 492,50 дол. США, як прострочений кредит); нараховані відсотки - 8229,61 доларів США; нарахована пеня - 12,29 доларів США.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що у даній справі позивачем повторно заявлений позов про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 57170 доларів США і відсотках - 8229,61 доларів США, нарахованих за період до 10.02.2010 року, які вже були предметом судового розгляду, що свідчить про однаковий предмет та підстави спору у даній справі і у справі № 2-467/10, по якій прийнято рішення від 18.10. 2010 року, яким стягнуто заборгованість та звернуто стягнення.

Суд звертає увагу, що зі змісту ст. 205 ЦПК України йдеться, дослівно, про рішення суду з приводу спору про той самий предмет. При цьому, у розумінні положення вказаної норми, «той самий предмет» не слід розуміти, що предмети спору мають бути ідентичними, точно співпадати в обставинах, сумах, доказах, вимогах. При визначенні предмету спору не правильно виходити лише з формулювання самої позовної вимоги. Предметом спору слід розуміти зміст позову, що охоплює підстави позову, тобто обставини, якими обґрунтовується позов, разом з самою позовною вимогою, про задоволення якої позивач звертається до суду.

В даній справі та справі № 2-467/10, по якій судом 18.10. 2010 року винесено рішення, кредитором заявлені вимоги про стягнення кредитної заборгованості внаслідок невиконання позичальником зобов’язань, що виникли на підставі договору про іпотечний кредит № 1269 від 13.08.2007 р., тобто в обох справах предметом спору є стягнення заборгованості по кредитному договору, підставою – невиконання позичальником зобов’язань по кредитному договору, а отже в розумінні ст. 205 ЦПК України має місце той самий предмет і підстави спору.

Те, що заявлені у цій справі вимоги про стягнення відсотків з відповідача, нараховані з 10.02.10 року до 01.09. 2013 рік після постановлення зазначеного судового рішення, не були предметом розгляду у іншій справі, не спростовує висновків про той же предмет спору у обох справах. Ця відмінність (різниця у періоді нарахування і сумах відсотків) не змінює предмету спору, який залишається той же – стягнення кредитної заборгованості, а лише частково змінює обставини звернення і позовну вимогу, не змінюючи суті позову.

Поряд з цим, звернення стягнення на предмет іпотеки та кредитної заборгованості є різними предметами спору, виходячи з наступного.

Стягнення – це захід примусового характеру, який застосовується до боржника у разі неналежного виконання ним зобов’язання у порядку, передбаченому законом.

Зі змісту пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р., одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки можливо у випадку, коли іпотекодавцем є інша особа ніж позичальник. Тобто такі вимоги, є подвійним стягненням заборгованості.

З наведеного правомірно дійти висновку, що вимоги про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору, зокрема, шляхом надання кредитору – іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки, заявлені до одного і того ж позичальника - іпотекодавця, мають однаковий предмет та підстави. В обох випадках позивач (кредитор) звертається до суду з позовом до позичальника про стягнення кредитної заборгованості, предметом якого є стягнення заборгованості за кредитним договором, а підставою – наявність заборгованості у зв’язку з невиконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором.

В даній справі відповідач є позичальником - іпотекодавцем, а отже не є особою, до якої допускається одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки згідно правової позиції Пленуму ВССУ. При тому, що судом вже розглянуто справу за позовом кредитора про стягнення з відповідача заборгованості з підстав невиконання відповідачем кредитних зобов’язань, за результатами розгляду якого судом постановлене рішення про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, у даній справі позивачем фактично повторно заявлений позов про стягнення тієї ж кредитної заборгованості, що суд розцінює як подвійне стягнення. Вказаний висновок повністю узгоджується з положенням пункту 9 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, при тому, що Рахівським районним судом Закарпатської області 18.10. 2010 року, вже була розглянута справа за позовом кредитора про той самий предмет – стягнення з відповідача кредитної заборгованості по договору іпотечного кредиту № 1269 від 13.08.2007 р., з тих самих підстав - невиконання відповідачем зобов’язань по цьому кредитному договору, між тими самими сторонами, за результатами розгляду якої постановлене рішення по справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р., яке набуло законної сили.

За кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Згідно умов кредитного договору зобов’язання з погашення основної суми (тіла) кредиту та сплати відсотків є окремими самостійними зобов’язаннями, які є складовими загального кредитного зобов’язання, за порушення яких встановлено самостійну відповідальність. У разі невиконання цих зобов’язань, виходячи з конкретних обставин правовідносин, кредитор вправі звернутися до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості у вигляді непогашеної суми кредиту та/або несплачених відсотків.

Кредитором було обрано спосіб захисту свого права та фактично реалізоване право вимоги до відповідача шляхом звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено на користь кредитора. Втім, незважаючи на рішення суду про стягнення з відповідача всієї суми кредиту та відсотків станом на 10.02.2010 р., позивач звертається не з позовом про стягнення відсотків за період з 10.02.10 р. до 01.09. 2013 р., які не були охоплені вказаним рішенням суду, а повторно звертається з вимогою про стягнення тієї ж заборгованості по тілу кредиту і відсоткам, у т.ч. стягнутими судом. Кредитор не позбавлений можливості і має право звернутися до суду з належним позовом, який відповідає фактичним обставинам правовідносин між сторонами з врахуванням постановленого на користь кредитора судового рішення, яким право кредитора судом було захищене.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд повинен сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, а також сприяти особам, які беруть участь у справі, у здійсненні ними їхніх прав. Отже, закон покладає на суд обов’язок сприяти сторонам у здійсненні ними їх прав, а не вчиняти дій, спрямованих на реалізацію ними їх прав, зокрема, в обранні способу захисту своїх прав.

Суд зазначає, що кредитор не позбавлений можливості і має право звернутися до суду з належним позовом, який відповідає фактичним обставинам правовідносин між сторонами з врахуванням постановленого на користь кредитора судового рішення, яким право кредитора судом було захищене.

Як зазначається у пункті 17 Постанови Пленуму, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з’ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»), на думку суду, наведені у пункті 17 Постанови Пленуму рекомендації слід застосувати також у разі звернення кредитора до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в той час, коли є судове рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У такому випадку за відсутності реального виконання позичальником зобов’язань суд має з’ясувати питання виконання судового рішення і з урахуванням цього вирішити спір на підставі законодавства та умов кредитного договору. На думку суду такий висновок узгоджується з процесуальними вимогами до рішення суду, передбаченими ч. 3 ст. 213 ЦПК України, щодо обґрунтованості судового рішення.

Судом встановлено, що рішенням суду задоволено позов кредитора і з відповідача стягнуто заборгованість по кредитному договору та звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку»: надання кредитору права продажу предмета іпотеки від свого імені іншій особі – покупцю на підставі договору купівлі-продажу.

Суд звертає увагу на зміст постановленого судом рішення, передбачений законом порядок його виконання, стан його виконання чи невиконання та причини такого, а також інші обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в договорі) іпотекодержатель має право продажу предмета іпотеки будь-якій особі – покупцю. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Виходячи зі змісту судового рішення, право кредитора на продаж предмета іпотеки іншій особі – покупцю не застережене будь-якими умовами, на продаж іпотеки не вимагається отримання будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, виконання такого рішення суду здійснюється поза процедурою виконавчого провадження, а отже його виконання і реалізація залежить виключно від волі самого кредитора.

Поряд з цим, як встановлено, рішення суду від 18.10. 2010 року не виконане. В даному провадженні позивач не обґрунтував жодним доказом того, що невиконання рішення суду є наслідком обставин, які не залежали від волі кредитора та перешкоджали чи унеможливлювали виконання ним судового рішення. Судом встановлено, що невиконання рішення суду не пов’язане з обставинами, які не залежать від волі кредитора та роблять неможливим чи ускладнюють його виконання, а є наслідком того, що кредитор не скористався цим правом з власних мотивів, яких саме, правового значення не має.

Отже, за таких обставин, підтверджених дослідженими у судовому засіданні наявними у матеріалах справи доказами і не спростованих позивачем, відсутність реального виконання рішення суду про стягнення з відповідача кредитної заборгованості є наслідком власної бездіяльності кредитора.

Крім того, суд зазначає, що відсутність реального виконання судового рішення, що є наслідком виключно бездіяльності кредитора, не спростовує висновків про звернення до суду у даній справі про повторне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким чином, на підставі наведеного суд вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі.

Керуючись п.2 ч.1 ст.205, ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційний суд Закарпатської області через Рахівський районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Ємчук В.Е.

З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду: Ємчук В.Е.