П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 січня 2007 року                                                                                     м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

при секретарі судового засідання  Журіній О.О.,

за участю представників:

позивача   Реутова І.В.;

відповідача  Петрової Н.В., Довгань Л.М., Зелінської Н.М.,

розглянувши справу за позовом закритого акціонерного товариства (далі-ЗАТ)  “Дарна” до державної податкової інспекції (далі-ДПІ) у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

ЗАТ “Дарна” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у  Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003372301/0 від 7 липня 2005 року, яким  позивачу визначено податкове зобов'язання по сплаті збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 191,87 грн. в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170,00 грн., посилаючись на те, що ДПІ, порушуючи вимог ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, нарахувала ці санкції за неналежне виконання поточних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 серпня 2005 року в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що податкові зобов'язання та зобов'язання по сплаті обов'язкових платежів, які виникли в результаті господарської діяльності, що провадилася після введення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, повинні бути сплачені відповідно до податкового законодавства у встановлені строки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0003372301/0 від 7 липня 2005 року в частині нарахування ЗАТ “Дарна” штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року залишено без змін.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва звернулося до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 року і постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах, зокрема ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Скарга ДПІ у Деснянському районі м. Києва підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення ухвалено за результатами перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2002 року до 31 березня 2005 року та валютного законодавства за період з 3 жовтня 2000 року до 31 березня 2005 року.

Ухвалою Арбітражного суду м. Києва від 12 грудня 1997 року порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ “Дарна”, а ухвалою цього ж суду від 17 січня 2001 року введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ЗАТ  “Дарна”.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 8 вересня 2004 року введено процедуру санації товариства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що податкові зобов'язання по сплаті збору за забруднення навколишнього природного середовища виникли в період дії мораторію, тому нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання даних зобов'язань податкової інспекцією було здійснено неправомірно.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.  

         Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші право чини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах. 

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість настав у позивача після 17 січня 2001 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не розповсюджувалась.

Даний висновок кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосовано правила ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва  задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 22 серпня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.