Справа № 2-12/2008р.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

17 травня 2008р.     м. Димитров

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Петуніна І.В.

при секретарі Прокопенко І.М.,

за участю позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про

визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на житло

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на житло в обґрунтування якого вказав, що його батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1949 року. Під час шлюбу на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого 27.10.1958р. Красноармійською державною нотаріальною конторою, за реєстром № 10056 та зареєстрованим у БТІ м.Димитрова 23.08.1978р. за № 4002Ю ними збудований будинок за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області, який відповідно до ст.22 КпШС України, що діяла на той час, належав подружжю на праві спільної сумісної власності. 15 квітня 2002р. померла ОСОБА_7 Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частку вищевказаного будинку. Спадкоємцями за законом є чоловік померлої ОСОБА_6, а також діти спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_4. У серпні 2002 року він звернувся до Димитровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про прийняття спадщини він не отримав. 25.09.2006р. помер його батько ОСОБА_6. Після його смерті виявилося, що ОСОБА_8 подарував вищевказаний будинок ОСОБА_4 відповідно до Договору дарування від 16.05.2006р. Відповідно до ст.4 Закону України «Про власність», власник на свій розсуд розпоряджається своїм майном при цьому здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян. Згідно ч.2 ст.1299 ЦК України, право власності виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Оскільки померлий ОСОБА_8 не отримав про право на спадкове майно та не зареєстрував його в органі державної реєстрації, в нього не виникло право власності на вищевказаний будинок. Таким чином, оскільки зміст правочину суперечить ст.ст.717, 1299 ЦК України, позивач просить визнати його недійсним та оскільки він є спадкоємцем, визнати за ним право на 1/2 частку вищевказаного житлового будинку.

Представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали вимоги позивача, вказані у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та надав суду заперечення, де вказав, що позивач в основу обґрунтування своїх вимог поклав той факт, що в

2

серпні 2002 року він звернувся до державного нотаріуса Димитровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім того, позивач вводить суд в оману щодо спадщини. Згідно довідки в.о. нотаріуса Димитровської держнотконтори № 823 від 04.07.2007р., 2 жовтня 2002 року було відкрито спадкову справу за заявою ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Ні йому, не його батькові не було відомо про те, що позивачем було подано заяву про прийняття спадщини. Тому відповідач та його батько є добросовісними набувачами щодо вказаного будинку, як щодо спадкування, так і щодо договору дарування будинку. Дійсно, після смерті їх матері, відкрилася спадщина на 1/2 частку спільного майна подружжя, а саме: будинку, автомобіля ВАЗ 2101, грошових вкладів в «Ощадбанку» на загальну суму 9500 грн. Спадкоємцями за законом були 4 особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_9. Будинок на момент відкриття спадщини перебував у аварійному стані, майже непридатному для проживання стані. У зв'язку з цим він провів капітальний ремонт вказаного будинку (перекрив дах, обладнав будинок паровим опаленням, зробив переобладнання кімнат, підвів у будинок воду та каналізацію, побудував камін та ін.), витративши лише на матеріали понад 15000 грн. Всі роботи він виконував в основному особисто, а також наймав спеціалістів для виконання окремих видів робіт. Крім того, у дворі він за свої кошти побудував гараж у 1987 році, зробив у 2002-2004 роках ремонт господарських будівель, наслав тверде бетонне покриття у дворі. Це він розпочав робити з квітня 2002 року. Його батько на протязі декількох місяців надавав йому посильну допомогу у здійсненні ремонтних робіт, позивач ОСОБА_1 навіть цвяха на тому подвір'ї не забив та не виявляв будь-якого інтересу до садиби. Тобто, він одразу ж після смерті його матері став проживати у вказаному будинку, розпочав разом з батьком в будинку ремонтні роботи, тобто згідно ст.549 ЦК України 1963 року вони фактично вступили у володіння спадковим майном, тобто фактично прийняли спадщину. Вказаний факт можуть підтвердити свідки: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інші, а також ОСОБА_12 Він згідно усної домовленості з братами доглядав батька до його смерті, тому ОСОБА_9 відмовився від прийняття своєї частки спадщини на його користь в усній формі, а також підтвердив цей факт телеграмою на адресу суду. Згідно усної домовленості позивачеві було передано спадкове майно - автомобіль ВАЗ 2101 та грошові вклади у сумі 9558, 50 грн., а будинок та садибу згідно вказаних домовленостей ще з 2002 року повинен був успадкувати він, тому він й провадив капітальний ремонт за власні кошти. На виконання цих домовленостей він сплатив позивачу 3000 грн. та подав до Димитровської нотаріальної контори заяву про відмову від вказаного майна. И лише після цього позивач звернувся з позовом до суду. Посилання позивача на ст.1299 ЦК України 2004 року, а саме на той факт, що у нього не виникло право власності на будинок за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області є необгрунтованим, тому що на час подій діяв ЦК України 1963 року та необхідно керуватися його нормами. Тобто частка позивача у спадковому майні, а саме - 1/2 частина будинку, яка є предметом спору, повинна була становити 1/6 частину з розрахунку, що право на 1/2 частину будинку виникло у: ОСОБА_6 (фактично проживав на момент смерті спадкодавця) -на 1/6 частину будинку, ОСОБА_4 (фактично проживав на момент смерті спадкодавця) - на 1/6 частину будинку, ОСОБА_1 (на протязі строку прийняття спадщини в таємниці від інших спадкоємців, в порушення всіх усних порядних домовленостей, подав заяву до нотаріальної контори) - на 1/6 частину будинку; а 1/2 частина будинку належала ОСОБА_6 на праві приватної власності як частка в спільному майні подружжя. Крім того, згідно усних домовленостей, до позивача перейшла частина спадкового майна (автомобіль та грошові вклади), які значно перевищували

3

розмір належної йому по закону 1/3 частки, тому ні він, ні його батько навіть не могли гадати, що позивач буде претендувати на 1/2 частину будинку. Братові (позивачу) про все це було відомо й будь-яких заперечень на той час він не мав, хоча й знав про плани батька подарувати будинок йому. У разі, якщо керуватися нормами ЦК 2004 року, то згідно ст.1268 ЦПК України, спадкоємець який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив відмову від неї. Таким чином, ОСОБА_6, який фактично проживав зі спадкодавцем на момент смерті, прийняв свою частку спадщини. Згідно технічної документації БТІ, вартість будинку після проведення ним за участю його батька капітального ремонту склала 16794 грн. Якщо ж вирахувати частку майна, належну за законом до успадкування позивачем, то вона не могла перевищувати 1/6 вказаної суми (враховуючи реальну вартість будинку на 2002 рік, який перебував у аварійному стані, а також автомобіль та грошові вклади, що складали спадкове майно), тобто вартість автомобіля та сума грошових вкладів, від яких він відмовився на користь позивача, значно перевищує вартість 1/6 частини будинку. У разі задоволення судом позовних вимог позивача та визнання за ним права власності на 1/6 частину житлового будинку, то вартість цієї частки повинна складати, згідно оцінки БТІ 2799 (з розрахунку вартість будинку 16794 грн. поділена на 6 = 2799 грн.), але ним, як вказувалося вище, було сплачено позивачу на підставі домовленості 3000 грн., тому при вирішенні позову по суті, просить прийняти вказаний факт до уваги та повністю відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, Димитровська державна нотаріальна контора надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Третя особа, ОСОБА_9 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, проти позову заперечує, бажає свою частку віддати позивачу.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є батьками позивача та відповідача. Крім того, у сторін є ще брат, тобто син ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - ОСОБА_9. Батькам на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області, де вони мешкали. Це встановлено на підставі пояснень сторін, свідоцтв про народження, одруження, технічного паспорту, довідки Димитровського MB ГУМВС України в Донецькій області та договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти від 24.06.1958р., посвідченого 27.10.1958р. Красноармійською нотконтрою, реєстр № 10056 (а.с.6-10, 14, 15).

15.04.2002р. померла ОСОБА_7 Заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері до Димитровської державної нотаріальної контори подав позивач, заяв про відмову від спадщини ніхто не подавав (а.с.16, 33, 34).

Відповідач одразу після смерті матері переїхав жити до свого батька за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області. ОСОБА_9 ніяких заяв до Димитровської державної нотаріальної контори не подавав та на протязі 6 місяців після смерті матері за вищевказаною адресою не приїжджав. Цей факт встановлено на підставі пояснень сторін, який вони не оспорюють.

Свідоцтво про право на спадщину не видавалося після смерті матері не видавалося (а.с.19).

16.05.2006р. батько, ОСОБА_6 подарував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області відповідачу (а.с.11-13).

4

25.09.2006р. помер ОСОБА_6 Сергійович.3аяву про прийняття спадщини після його смерті подав позивач, а відповідач подав заяву про відмову від спадщини на користь позивача. ОСОБА_9 взагалі нічого не подавав та момент смерті разом з батьком постійно не мешкав. Ці обставини встановлені на підставі пояснень сторін, свідоцтва про смерть, довідки Димитровської державної нотаріальної контори (а.с.17, 89).

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області є спільною сумісної власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_13 на підставі ст.22 КпШС України. Після смерті 15.04.2002р. ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 1/2 частку вищевказаного житлового будинку.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Позивач подав заяву про прийняття спадщини, а відповідач переїхав одразу після смерті матері жити до батька, який залишився мешкати у спірному будинку. Таким чином, усі троє: позивач, відповідач та їх батько прийняли спадщину. Третя особа, ОСОБА_9 не прийняв спадщину, оскільки не виконав дій, передбачених ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Тобто позивачу, відповідачу та їх батькові належало по 1/3 частки від спадщини у вигляді 1/2 частки будинку, що відкрилася після смерті ОСОБА_7, оскільки всі вони прийняли спадщину. Крім того, ОСОБА_8 належала ще 1/2 частина будинку як частка у спільній сумісній власності подружжя.

Згідно п.128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. № 18/5, яка діяла на момент смерті ОСОБА_7, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.

Свідоцтво про право на спадщину та на частку у спільному майні подружжя не видавалося. Таким чином ОСОБА_6 не мав права подарувати весь будинок з господарськими будівлями та спорудами оскільки він йому весь не належав та ним не було отримано свідоцтв про право на спадщину за законом та на частку у спільному майні подружжя і відповідно не зареєстровані в БТІ м.Димитрова.

Договір дарування був посвідчений 16.05.2006р., а тому до нього повинні застосовуватися норми ЦК 2003 року.

Згідно ст.215 ч.1 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом договору дарування від 16.05.2006р., дарувальнику належав житловий будинок на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого 27.10.1958р., але належав він йому на праві спільної сумісної власності. Після смерті своєї дружини, ОСОБА_7 та зі вступом в дію ЦК 2003р., ОСОБА_8 відповідно до ст.ст.1297, 1299 ЦК України 2003р. повинен був звернутися до нотаріуса за

5

видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати його в БТІ м.Димитрова, а вже потім розпоряджатися своєю часткою у спадщині. Також ним не отримано свідоцтво про право на частку у спільному майні подружжя.

Крім того, згідно ч.2 ст.13 ЦК України 2003р., при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Укладаючи цей договір, ОСОБА_8 порушив право позивача на спадщину.

Таким чином суд вважає, що договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області від 16.05.2006р., посвідчений державним нотаріусом Димитровської державної нотаріальної контори, реєстр № 841 є недійсним оскільки його зміст порушував норми ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. № 18/5.

Після смерті ОСОБА_8, третя особа - його син, ОСОБА_9 заяву про прийняття спадщини не подав та на момент його смерті постійно разом зі спадкодавцем не мешкав, тобто спадщину не прийняв. Таким чином спадкоємцями є позивач та відповідач.

Доводи відповідача з приводу усних домовленостей між спадкоємцями щодо розподілу спадкового майна не ґрунтуються на законі.

Також суд не може взяти до уваги доводи відповідача, що він та його батько ОСОБА_8 є добросовісними набувачами цього будинку як щодо спадкування так й щодо дарування житлового будинку оскільки згідно ч.3 ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області.

На підставі ст.ст.548, 549 ЦК України 1963р., ст.22 КпШС України, ст.ст.203, 215, 368, 717, 1222, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270, 1273, 1274, 1299 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на житло задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування жилого будинку за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області, посвідченого 16.05.2006р. державним нотаріусом Димитровської державної нотаріальної контори за реєстром №841.

Визнати за ОСОБА_1 право власності у розміріська, 56, м.Димитров Донецької області.

Визнати за ОСОБА_4 право власності у розмірі 1/2 частки на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Донська, 56, м.Димитров Донецької області.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.