У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

            Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого - судді	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Кліменко М.Р. і Глоса Л.Ф.,
за участю прокурора	Саленка І.В.,
засудженого	ОСОБА_1,

 

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 13 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою  засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області  від  21 червня 2005 року,

 

встановила:

 

вироком Пролетарського районного суду м. Донецька  від 1 жовтня 2004  року засуджено

                                ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, одруженого, мешканця м. Донецька, раніше не судимого,

 

- за ч. 1 ст. 364 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займати в органах місцевого самоуправління посаду заступника голови  місцевої ради строком на 1 рік.  На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням і іспитовим строком на 1 рік з покладенням на нього обов'язку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця  проживання.

-  у вчиненні злочину, передбаченого  ч.2 ст. 368 КК України (по епізоду отримання хабара від ОСОБА_3),  ОСОБА_1   виправдано  за відсутністю в його діях складу злочину.

      У задоволенні подання слідчого про звільнення на підставі ч.3 ст. 369 КК України від кримінальної відповідальності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено за відсутністю в їх діях складу злочину.

 

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області, частково задовольнивши апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, скасувала вирок Пролетарського районного суду м. Донецька  від 01.10.2004 року в частині засудження ОСОБА_1 і  постановила щодо ОСОБА_1 новий вирок від 21 червня 2005 року.

 

Цим вироком апеляційного суду  ОСОБА_1  визнано винуватим і засуджено: 

-                                     за ч.2 ст. 368 КК України  - на 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах місцевого самоврядування строком на 3 роки і з конфіскацією всього належного йому майна;

-          за ч.4 ст. 27 і ч.2 ст. 369 КК України - на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

-          за ч.2 ст. 190 КК України - на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займати посади в органах місцевого самоврядування строком на 3 роки і з конфіскацією всього належного йому майна.

 

Окремою ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2005 року зобов'язано прокурора Донецької області  прийняти відповідно до вимог ст.ст. 94, 97 КПК України рішення щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8  як  до осіб,  причетних до давання ОСОБА_1 хабарів.  

 

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

З 5 листопада 2001 року ОСОБА_1 займав посаду заступника голови Ворошиловської районної у м. Донецьку ради з питань діяльності виконавчих органів ради, був представником  влади і службовою особою, яка займала відповідальне становище і виконувала організаційно-розпорядчі обов'язки.

Згідно з рішеннями виконавчого комітету Ворошиловської районної у м.Донецьку ради НОМЕР_1 він за посадою був головою міжвідомчої комісії, яка видавала дозволи на перепланування і переобладнання житлових приміщень і переведення їх у нежитлові для розміщення об'єктів  соцкультпобуту, а також був головою технічної комісії з питань визнання житла непридатним для проживання.

Використовуючи службові повноваження, ОСОБА_1 вчиняв злочини для незаконного збагачення.

 

29 грудня 2003 року до ОСОБА_1 як голови технічної комісії звернувся ОСОБА_6 з приводу підписання акту обстеження стану житлового приміщення з метою встановлення невідповідності санітарним та технічним вимогам і визнання житлового приміщення непридатним для проживання. ОСОБА_1, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, бажаючи отримати хабар, почав вимагати його, заявивши, що не підпише акту без передачі йому грошей. У той же день, близько 16 год., ОСОБА_6 у кабінеті Ворошиловської районної ради м. Донецька передав ОСОБА_1 як хабар 100 грн. за підписання акту, на підставі якого рішенням Ворошиловської районної ради НОМЕР_2 були визнані непридатними для проживання квартири №№ 1, 2 в будинку АДРЕСА_1.

5 січня 2004 року до ОСОБА_1 як голови міжвідомчої комісії звернувся голова правління ВАТ інституту “ІНФОРМАЦІЯ_2” ОСОБА_5 з приводу підписання висновку за результатами обстеження житлового приміщення з метою можливості його перепланування. На це ОСОБА_1 висунув вимогу передати йому гроші, без чого він не підпише висновок.  У цей же день, близько 11 год., у службовому кабінеті ОСОБА_1, отримавши від ОСОБА_5  як хабар 100 грн., підписав висновок, після чого ОСОБА_5 на підставі цього висновку  згідно з рішенням Ворошиловської районної ради НОМЕР_3 отримав дозвіл на перепланування і переобладнання квартири АДРЕСА_2.

23 січня 2004 року, близько 16 год. 30 хв., ОСОБА_1 у своєму службовому кабінеті  шляхом вимагання отримав від ОСОБА_4 4000 грн. як хабар за підписання акту про визнання житлових приміщень - квартир №№ 21, 22 у будинку АДРЕСА_3 непридатними для проживання.

23 лютого 2004 року, близько 11 год. 30 хв., ОСОБА_1  у своєму службовому кабінеті  шляхом вимагання отримав від ОСОБА_4 2000 грн. як хабар за підписання висновку міжвідомчої комісії про можливість перепланування підсобних приміщень для створення торгового залу по АДРЕСА_4, однак не зміг організувати підписання цього висновку  членами комісії, оскільки був затриманий працівниками міліції.

 

Крім того, ОСОБА_1 визнаний винуватим у підбурюванні до дачі хабара  службовій особі, коли виконання дій в інтересах хабародавця від нього не залежало, та у заволодінні грошима хабародавця шляхом шахрайства, вчиненому за таких обставин.

Так, 10 лютого 2004 року ОСОБА_4 прийшла до ОСОБА_1 з метою підписання висновку-згоди від імені голови Ворошиловської  районної ради на відвід земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_5. ОСОБА_1 з метою заволодіння грошима ввів ОСОБА_4 в оману, заявивши, що за дозвіл на відвід землі  їй необхідно передати 2000 грн. як хабар  голові Ворошиловської ради ОСОБА_10 і пообіцяв сприяння у  його передачі, чим підбурив ОСОБА_4 на дачу хабара. На пропозицію ОСОБА_1  ОСОБА_4 погодилась.  Після цього ОСОБА_1 передав лист-узгодження  до пошти ОСОБА_10, не поставивши останню до відома про свій намір отримати гроші від ОСОБА_4 Згідно з установленим порядком діловодства ОСОБА_10 отримала цей лист-узгодження у службовій пошті і підписала його. 20 лютого 2004 року ОСОБА_1 у своєму службовому кабінеті передав ОСОБА_4 лист-погодження на відвід земельної ділянки, а 23 лютого 2004 року отримав від ОСОБА_4 2000 грн.  начебто для передачі їх як хабар голові Ворошиловської ради, які не передав, а привласнив шляхом обману.

 

Крім того, ОСОБА_1, знаючи, що працівники ради не наділені повноваженнями отримувати безоплатну фінансову допомогу, шляхом шахрайства заволодів їх грошима  за наступних обставин.

З метою заволодіння чужим майном він повідомляв суб'єктів підприємницької діяльності про те, що при розгляді їх документів у раді вони повинні надавати  йому грошові кошти начебто як безоплатну фінансову допомогу раді.

Вважаючи, що ці пропозиції відповідають нормативним актам, приватний підприємець ОСОБА_7 18 грудня 2003 року передала ОСОБА_1 2000 грн. як фінансову допомогу раді. Отримані шляхом обману  від ОСОБА_7 кошти в сумі 2000 грн. ОСОБА_1 привласнив.

За таких же обставин ОСОБА_1 27 січня 2004 року отримав від директора ПП “ІНФОРМАЦІЯ_3” ОСОБА_8 1000 грн., які також шляхом обману привласнив.

 

У касаційних скаргах:

-                                     засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2005 року щодо нього, посилаючись на те, що по справі відсутні докази на підтвердження висновку про одержання ним хабарів; вважає, що Пролетарський районний суд обґрунтовано перекваліфікував його дії щодо отримання грошей від ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з ч.2 ст. 368, ст.27 і ст.369 ч.2, ч.3 ст. 191 КК України на ч. 1 ст.364 КК України, а тому апеляційний суд безпідставно скасував цей вирок, постановивши свій вирок.  У скарзі засуджений вказує, що апеляційний суд не допитав у судовому засіданні ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, а тому не мав права посилатися у вироку на їх показання. Крім того, зазначає, що ОСОБА_8 підтвердив, що добровільно передав гроші  як допомогу виконкому районної ради;

-          захисник засудженого - адвокат ОСОБА_2, підтримуючи доводи ОСОБА_1, також просить скасувати вирок апеляційного суду  Донецької області щодо нього.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_1 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора про необхідність перекваліфікації дій засудженого з ч.4 ст.27 і ч.2 ст. 369 КК України на ч.4 ст.27, ст.15 і ч.2 ст. 369 КК України, а в решті - залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

 

Висновок апеляційного суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено вироком від 21.06.2005 року, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, розглянутих судом відповідно до вимог закону, наведених у вироку і належно оцінених, і є правильним.

 

Те, що в грудні 2003р. - лютому 2004 р. ОСОБА_1 як заступник голови Ворошиловської районної в м. Донецьку ради, був службовою особою, яка займала відповідальне становище, і за посадою був головою технічної комісії з визнання житла непридатним до проживання  та  головою міжвідомчої комісії по видачі дозволів на перепланування та переобладнання житлових приміщень і перевід їх у нежитлові, в обов'язки якого входило підписання актів комісій, і ці дії він вчиняв в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, підтверджено наявними у справі  документами, показаннями  свідків - працівників ради та підприємців.  Зазначені обставини не заперечуються  і ОСОБА_1

З показань допитаних  по справі  ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 видно, що за виконання в їх інтересах дій з підписання актів комісій вони під впливом вимагання передали ОСОБА_1 відповідно: ОСОБА_6 і ОСОБА_5 - по 100 грн., а ОСОБА_4 - 4000 грн. і 2000 грн.

Також ОСОБА_4 визнала, що за підбурювання ОСОБА_1 передала йому 2000 грн. як хабар для голови ради ОСОБА_10 за вирішення в інтересах приватного підприємця ОСОБА_13 питання про відвід землі і підписання відповідного листа-угоди, який  був підписаний  головою ради і переданий їй ОСОБА_1

ОСОБА_10 стверджувала, що ніяких грошей від ОСОБА_1 не отримувала, а лист-угоду підписала у загальному порядку. 

Як видно з показань ОСОБА_8, він дійсно передав 1000 грн. ОСОБА_1 на прохання останнього, вважаючи, що зазначені гроші є спонсорською допомогою  районній раді на господарські потреби, зокрема,  на купівлю паливно-мастильних матеріалів.

У засіданні суду апеляційної і касаційної інстанції ОСОБА_1 не заперечував факту отримання ним від  ОСОБА_8  1000 грн. і від ОСОБА_7 - 2000 грн. як спонсорську допомогу, про що просив підприємців.

Судом були досліджені показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 - працівників ради, які зазначили про недопустимість отримання спонсорської допомоги працівниками ради і відсутність надходження у встановленому порядку  зазначених коштів на рахунок ради  в період, який інкримінується ОСОБА_1

Зазначені вище показання допитаних по справі осіб підтверджені  дослідженими судом матеріалами проведення УБОЗ УМВС України в Донецькій області з дозволу суду відеозаписів оперативної зйомки в службовому  кабінеті ОСОБА_1 і стенограм його розмов, з яких, зокрема,  видно, що грошові кошти ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, які вони передавали ОСОБА_1 чи залишали у нього в кабінеті, у названих вище сумах ОСОБА_1 забирав собі. При затриманні 23.02.2004р. у ОСОБА_1 вилучені кошти, передані йому ОСОБА_4 у сумі, що була вказана нею в   показаннях.

 

Таким чином, твердження у касаційних скаргах про недоведеність вчинення ОСОБА_1 злочинів є такими, що спростовуються наведеними вище доказами.

 

Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не вправі був посилатися  у вироку на показання ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, оскільки не допитав їх у судовому засіданні, є безпідставними. Як видно зі справи, ОСОБА_6 був допитаний судом першої інстанції,  щодо нього та інших осіб апеляційний суд вживав заходів для забезпечення їх явки до суду,  отримав відповідні відомості про неможливість явки з тих чи інших причин і на законних підставах оголосив і дослідив їх показання, дані на досудовому слідстві, та дослідив інші необхідні докази.

Та обставина, що ОСОБА_8 у судовому засіданні дав показання про добровільність передачі ним грошей ОСОБА_1 як спонсорську допомогу раді, не виключає  відповідальності ОСОБА_1 за шахрайство, оскільки по справі встановлено, що ОСОБА_1 заволодів цими коштами шляхом обману і не вніс їх на рахунок ради.

Твердження ОСОБА_1, що отримані  від підприємців кошти він витрачав на потреби ради, перевірялися і підтвердження зібраними по справі доказами не знайшли. Таким доказом не може бути долучена до касаційної скарги ОСОБА_1 довідка відділу ЖКГ Ворошиловського виконкому, оскільки вона не містить даних про будь-які грошові витрати ОСОБА_1 (в ній йдеться про благоустрій району підприємствами за рахунок власних коштів та закупівлю паливно-мастильних матеріалів за спонсорські кошти ради).

Підстав вважати, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України, як про це вказується  у касаційних скаргах, немає.        

 

Відповідно до  постанов Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 жовтня 2006 року і від 24 листопада 2006 року, якими скасовані рішення  Ворошиловської районної і Донецької міської рад про відмову в дачі згоди на притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності,   відсутні  перешкоди для притягнення його до  зазначеної  відповідальності.

 

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 в одержанні  хабарів від ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_4; у заволодінні грошима ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_4 (за епізодом передачі грошей для ОСОБА_10) шляхом їх обману щодо дійсного призначення цих грошей; у підбурюванні ОСОБА_4 до дачі хабара іншій особі  та правильно кваліфікував дії  ОСОБА_1 за ч.2 ст. 368, ч.2 ст. 190 КК України.

 

У той же час при кваліфікації дій засудженого за ч.4 ст. 27,  ч. 2 ст. 369 КК України апеляційний суд припустив помилки, оскільки не врахував, що за доказами, зібраними і дослідженими по справі, ОСОБА_1 отримані від ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_10 як хабар гроші не мав намір  передавати і не передав, а привласнив. Тому його дії в цій частині слід кваліфікувати як підбурювання до замаху на давання хабара, тобто за ч.4 ст.27, ст. 15 і ч.2 ст. 369 КК України, що відповідає роз'ясненням, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України  № 5 від 26.04.2002р. “Про судову практику у справах про хабарництво”.

 

При призначенні ОСОБА_1 покарання апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним  протягом нетривалого часу злочинів, дані про особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, має  неповнолітнього сина.

 

З урахуванням викладеного, апеляційний суд обґрунтовано призначив покарання ОСОБА_1  у межах санкції  ч.2 ст. 190 КК України. Також колегія суддів  вважає, що при перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч.4 ст. 27 і ч.2 ст. 369 КК України на ч.4 ст.27, ст.15 і ч.2 ст. 369 КК України немає підстав для призначення засудженому більш м'якого покарання, ніж те, що було призначено за цим законом  апеляційним судом.

 

Разом з тим, колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст. 368 КК України апеляційний суд недостатньо врахував те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, має тривалий трудовий стаж бездоганної роботи, страждає рядом захворювань, на його утриманні знаходились неповнолітній син і дочка-студентка.

 

Враховуючи зазначені обставини і дані про особу ОСОБА_1, колегія суддів вважає можливим пом'якшити призначене йому  за ч.2 ст. 368 КК України  покарання до мінімальної межі санкції цього закону,  і відповідно - пом'якшити покарання, призначене на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів.

 

Крім того, колегія суддів у порядку ст. 395 КПК України вважає необхідним виключити з вироку апеляційного суду зазначення про недостатність по справі даних про добровільне повідомлення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 правоохоронних органів про вчинені ними злочини з давання хабарів ОСОБА_1,  що виключає можливість прийняття апеляційним судом рішення щодо цих осіб про звільнення їх від кримінальної відповідальності на підставі ст. 369 ч. 3 КК України.

 

Таке рішення колегія суддів приймає, виходячи з наступного.

 

Як видно з матеріалів справи, органи досудового слідства і  апеляційний суд визнали, що ОСОБА_1 шляхом вимагання отримав хабарі від ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_4, які їх йому дали, а потім останні до порушення щодо них кримінальної справи повідомили про це правоохоронним органам, надавши явки з повинною. Щодо цих осіб до суду першої інстанції були направлені подання слідчого, погоджені з прокурором, про звільнення їх від кримінальної відповідальності на підставі  ч. 3 ст. 369 КК України, і кримінальна справа за давання хабарів щодо них не порушувалась, обвинувачення в цьому їм не пред'являлось.

 

У той же час при розслідуванні справи і розгляді її судом не було встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 давали, а ОСОБА_1 одержував від них хабарі, а тому питання щодо звільнення ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 369 КК України перед судом взагалі не ставилось. Тому апеляційний суд не вправі був вирішувати це питання щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8, тим більше, що таке питання виходило за межі пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, суперечило обставинам, встановленим апеляційним судом, і порушувало права ОСОБА_7 і ОСОБА_8

 

Вирішуючи питання за поданням слідчого щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_4, апеляційний суд урахував те, що зазначені особи повідомили про давання ОСОБА_1 хабарів  уже після порушення кримінальної справи щодо нього, що, на думку суду, не свідчило про добровільність дій зазначених осіб. Але при цьому не було враховано, що відповідно до ч.3 ст. 369 КК України підставами для звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які давали хабарі, є встановлення факту вимагання у них хабарів або добровільна їх заява про це до порушення кримінальної справи саме щодо них, а не особи, яка одержувала хабар.  Крім того, суд не вправі був вирішувати питання за поданнями слідчого щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в обвинувальному вироку, який стосується іншої особи.

 

За таких обставин, зазначений вище висновок суду щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підлягає виключенню з вироку суду.

 

З огляду на викладене, у порядку ст. 395 КПК України належить скасувати окрему ухвалу апеляційного суду від 21 червня 2005 року, в якій, з посиланням на зазначені вище висновки, що містяться у вироку,  помилково ставиться питання про прийняття прокурором рішення про порушення кримінальної справи щодо  ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8  як осіб, причетних до давання ОСОБА_1 хабарів.

 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 395-396 КПК України,

колегія  суддів

 

                                                             ухвалила:

 

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2005 року щодо ОСОБА_1 змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_1 за епізодом отримання 2000 грн. від ОСОБА_4 як хабара для іншої службової особи з ч.4 ст.27 і ч.2 ст. 369 КК України на ч.4 ст.27, ст.15 і ч.2 ст.369 КК України, призначивши за цим законом покарання у виді  позбавлення волі строком на 3 роки з конфіскацією всього належного йому майна.  Пом'якшити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.368 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади в органах місцевого самоврядування  строком на 3 роки і з конфіскацією всього належного йому майна.  На підставі ч.1 ст. 70 КК України  за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 368 КК, ч.4 ст.27, ст. 15 і ч. 2 ст. 369 КК, ч.2 ст. 190 КК України,  визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять)  років з позбавленням права займати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на 3 роки і з конфіскацією всього належного йому майна.     

 

У порядку ст. 395 КПК України виключити з мотивувальної частини вироку апеляційного суду висновок про недостатність по справі даних про добровільне   повідомлення  ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8  правоохоронних органів про вчинені ними злочини з давання хабарів ОСОБА_1, що виключає можливість прийняття судом рішення щодо цих осіб про звільнення їх від кримінальної відповідальності.

 

У порядку ст. 395 КПК України  окрему ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2005 року -  скасувати, а матеріали за поданнями слідчого про звільнення ОСОБА_6, ОСОБА_5  і ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за давання хабарів  на підставі ч.3 ст. 369 КК України направити на новий судовий розгляд у  Пролетарський районний суд м. Донецька в іншому складі суду.

 

 

Судді:

 

Кармазін Ю.М.                          Кліменко М.Р.                     Глос Л.Ф.