УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2008р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Іванів О.И.,
суддів: Шайди С.М., Томенчука Б.М.,
з участю: прокурора Вирсти Т.П.,
потерпілої ОСОБА_1
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_2,
неповнолітньої ОСОБА_3,
захисника ОСОБА_4
розглянувши 3 червня 2008р. у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на постанову Долинського районного суду від 28 грудня 2007 року, -
встановила:
Вказаною постановою відносно
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки АДРЕСА_1, українки, учениці 11 класу Калуської ЗОНІ №1, раніше не судимої, громадянки України, внаслідок вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 119 КК
Справа №11-146/2008р. Головуючий 1-ої інстанції Тураш В.А.
Категорія ст. 119 ч.1 КК України Доповідач Іванів О.Й.
України застосовано примусові заходи виховного характеру та передано її під нагляд матері ОСОБА_5 терміном на один рік.
Постановою від 28 грудня 2007 року судом також закрито кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.1 ст. 185 КК України за вчинення нею ІНФОРМАЦІЯ_2 після необережного вбивства ОСОБА_6 крадіжки його майна загальною вартістю 5866 гривень та застосовано до неї ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 року.
Органом досудового слідства було порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 119 ч.1 КК України, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 10 години ОСОБА_3, перебуваючи у АДРЕСА_2, на неодноразові прохання ОСОБА_6 задушити його, потягнула за кінець ременя, який висів на шиї потерпілого, і задушила його, внаслідок чого вчинила вбивство останнього через необережність.
На підставі ст. 73 КПК України 11 травня 2007 року слідчим винесено постанову про закриття кримінальної справи та направлення її в суд для застосування до неповнолітньої примусових заходів виховного характеру, оскільки на день вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_3 не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.
Своє рішення про застосування до ОСОБА_3 примусових заходів виховного характеру суд мотивував тим, що ОСОБА_3, потягнувши за кінець ременя, передбачала настання суспільно небезпечного наслідку своїх дій - смерті особи, однак в силу свого розвитку, перебуваючи під впливом розповідей потерпілого, що таке неодноразово робили з ним й інші жінки і він від цього отримує задоволення, легковажно розраховувала, що нічого поганого не станеться. З врахуванням того, що на день вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння вона не досягла віку кримінальної відповідальності за ст. 119 ч.1 КК України, суд застосував до неї примусові заходи виховного характеру.
В апеляції представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 ставиться питання про скасування вищезгаданої постанови з направленням справи прокурору для проведення додаткового розслідування. Представник потерпілої зазначає, що досудове і судове слідство по справі проведено неповно та однобічно, внаслідок чого прокуратура і суд прийшли до неправильного висновку, що ОСОБА_3 вбила потерпілого через необережність та викрала його речі. Вважає, що ОСОБА_3 вчинила умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, передбачене ст. 115 ч.2 п.6 КК України. Про умисел ОСОБА_3 на позбавлення життя ОСОБА_6, вказує представник потерпілої, свідчить майстерно зав'язаний вузол на проводі зв'язаних за спиною рук потерпілого, а також вважає, що ОСОБА_3 діяла при цьому не одна, що ще хтось, крім неї і потерпілого, був у квартирі.
Під час апеляційного розгляду справи представник потерпілої підтримав подану апеляцію, просить постанову суду про застосування до ОСОБА_3 примусових заходів виховного характеру скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, змінивши в цьому свої вимоги, оскільки в апеляції йшлося про направлення справи на додаткове розслідування.
Потерпіла ОСОБА_1 підтримала апеляцію у зміненому вигляді, пояснила, що постанова суду є незаконною і підлягає до скасування, оскільки ОСОБА_3 вчинила умисне вбивство її сина з корисливих мотивів, за що і повинна нести відповідальність.
Неповнолітня ОСОБА_3 в засіданні апеляційної інстанції заперечила доводи поданої апеляції, пояснила, що в квартирі потерпілого була сама, що руки ОСОБА_6 зв'язала за спиною по його вказівці і за його проханням затягнула йому на шиї ремінь, від чого потерпілий знепритомнів.
Просить апеляцію залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_1, її представника -ОСОБА_2, які просять постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, заслухавши пояснення ОСОБА_3, її захисника ОСОБА_4, які просять постанову суду залишити без змін, міркування прокурора Вирсти Т.П. про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про вчинення неповнолітньою ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст.119 ч.1 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і грунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.
Так, з показань ОСОБА_3 вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 говорив їй, що вона може взяти собі будь-які його речі, які є у квартирі, сам надягнув їй на шию свій золотий ланцюжок, вийшов з ванної кімнати лише у майці із затягнутим на шиї шкіряним ременем, просив потягнути за кінець ременя, розказуючи при цьому, що так отримує сексуальне задоволення і що це йому робили інші жінки. Потерпілий показав їй як слід зав'язати йому за спиною руки. Вона злякалась, зрозумівши, що ОСОБА_6 є хворою людиною, але під впливом його розповідей і примушування до розказаних ним дій, затягнула ремінь на шиї потерпілого. При цьому передбачала, що може задушити ОСОБА_6, але розраховувала, що такого не станеться.
Свідок ОСОБА_7 дала суду показання про те, що на початку травня 2006 року разом з ОСОБА_8 були на квартирі ОСОБА_6 Останній, отримавши від неї відмову щодо статевої близькості, ставши на тумбочку у коридорі, закинув за шию зашморг з ременя,
сказав, що повіситься, але вона перед тим повинна зав'язати іншим ременем йому за спиною руки, говорив, що таким чином він задовольнить свою статеву пристрасть. Коли з кімнати вийшла ОСОБА_8, яка там розмовляла по телефону, їм обидвом вдалося втекти з квартири ОСОБА_6
Допитана в час досудового слідства свідок ОСОБА_9 ствердила, що ОСОБА_6 також розказував їй, що отримує задоволення коли його душать і пропонував зайнятись таким (а.с 49 т.1).
Вказані обставини ствердила в суді і колишня дружина потерпілого - ОСОБА_10, яка пояснила, що ОСОБА_6 розповідав їй що займається сексом з іншими жінками, які зав'язують йому за спиною руки, натягують на шию ремінь чи мотузку і душать, від чого він отримує задоволення. Вона неодноразово бачила на шиї чоловіка синці та сліди, на що ОСОБА_6 казав, що це сліди від душіння і що він часто втрачав при цьому свідомість, але його рятували. ОСОБА_6 також показував їй як правильно зав'язати йому руки за спиною, пропонував зайнятись таким, але вона не погодилась на це.
Наведеним спростовуються доводи апеляції представника потерпілої про те, що ОСОБА_3 вчинила умисне вбивство ОСОБА_6 з корисливих мотивів.
На підставі зібраних досудовим слідством і досліджених у судовому засіданні доказів суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про вчинення неповнолітньою суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 119 ч.1 кК України, - вбивства через необережність, оскільки ОСОБА_3, перебуваючи під впливом розповідей ОСОБА_6, що від удушення він отримує задоволення і що таке з ним неодноразово робили інші жінки, передбачала можливість настання смерті потерпілого, але легковажно розраховувала на її відвернення.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 у квартирі ОСОБА_6 була не одна спростовується показаннями свідка ОСОБА_11, оголошеними у судовому засіданні, з яких вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 зранку по мобільному телефону спілкувалася з ОСОБА_6, який повідомив, що він у себе вдома з дівчиною і запропонував заїхати до нього (а.с. 47-48 т.1).
Посилання в апеляції на неповноту досудового слідства, оскільки в квартирі потерпілого не виявлено палиці, якою ОСОБА_3 чи хтось інший наніс удар ОСОБА_6 по голові, не ґрунтуються на матеріалах справи і нічим не підтверджені. Неповнолітня ОСОБА_3 пояснювала, що нанесла удар потерпілому якимось невеликим дерев'яним предметом, який являв собою деталь від мебелі. Окрім того, за даними висновку судово-медичної експертизи (а.с. 264-266 т.1) на голові потерпілого ОСОБА_6 не виявлено жодних тілесних ушкоджень.
За наведених обставин підстав для скасування постанови та направлення справи на новий судовий розгляд, про що ставили питання під час апеляційного розгляду справи потерпіла ОСОБА_6 і її представник, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляцію представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Долинського районного суду від 28 грудня 2007 року про застосування щодо неповнолітньої ОСОБА_3 примусових заходів виховного характеру - без змін.