Добропільський міськрайонний суд Донецької області

м. Добропілля, вул. Радянська, 39, 85004, (06277) 2-88-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2010 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Андреева П.Ф.

секретаря Коверченковій М.О.

за участю позивача ОСОБА_1

адвоката ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» - «про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди», -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» - про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач в позовній заяві вказала, що 6 листопада 2007 року її прийняли на роботу диспетчером до Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс», згідно наказу №113 від 6 листопада 2007 року. 15 вересня 2008 року вона написала заяву про звільнення по згоді сторін, її було звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, згідно наказу №19 від 17 вересня 2008 року. Про цей наказ їй стало відомо тільки після отримання трудової книжки в Добропільській міжрайонній прокуратурі 17 березня 2010 року.

17 вересня 2008 року за наказом №77а було направлено на її адресу лист про те, що вона повинна прибути до відділу кадрів підприємства для отримання трудової книжки, так як вона звільнена 17 вересня 2008 року за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України (приказ №19 від 17 вересня 2008 року). Після отримання цього листа вона прибула по вказаній адресі для отримання трудової книжки та наказу. Директора підприємства не було, а інспектор відділу кадрів не стала віддавати їй трудову книжку без директора та запропонувала їй розписатися у відомості про те, що вона отримала заробітну плату, але вона відмовилась.

Потім, 18 вересня 2008 року за №77а вона отримала лист від відповідача, де їй було запропоновано прибути до відділу кадрів для участі у засіданні по питанню порушення трудової дисципліни.

Не дивлячись на вищевказані листи, трудова книжка їй отримана не була. Вона не однократно зверталась до відповідача і в письмовій формі і усно видати їй трудову книжку та виплатити заробітну плату, однак, директор їй постійно заявляв, що видасть трудову книжку, тільки після того як вона розпишеться про те, що якби вона повністю отримала заборгованість по заробітній платі. І тільки після цього вона звернулась з заявою до Добропільської міжрайонної прокуратури, а 17 березня 2010 року їй була віддано трудову книжку робітником прокуратури.

На день звільнення з роботи, згідно довідки їй за період роботи була виплачена всього заробітна плата за два місяця - листопад 2007 року - 415,13грв., березень 2008 року - 469,80грв., Всього за період роботі з 6 листопада 2007 року по 17 вересня 2008 року нарахована заробітна плата - 5044,72грв. Таким чином, невиплачена заробітна плата становить 4159грв.38коп.

Вважає дії Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» незаконними, оскільки згідно з ч.І ст. 116 Кодексу законів про працю України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації провадиться у день звільнення. У разі невиплати власника, або уповноваженої ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство, установа, організація згідно з ч.І ст.117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по фактичний день розрахунку. На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на її користь компенсацію за час затримки розрахунку, яка складає 18030грв.(з 17 вересня 2008 року по 15 жовтня 2010 року). Зазначені обставини підтверджуються доданими до заяви документами. Також їй було заподіяно моральної шкоди, яка виразилась в порушенні привичного ритму життя і вимагала додаткових зусиль для організації життя своєї родини. Невиплачена своєчасно заробітна плата змусила її брати гроші в борг, щоб сплачувати за рахунки спожитої електроенергії, купування харчів для існування та витрати на ліки. Через борги виникали постійні сварки з близькими людьми, тому що не могла повернути борг, так як не отримувала заробітну плату. Повинна була постійно брати в борг в одних знайомих, для того щоб повернути борг другим. Моральну шкоду оцінює в грошовій сумі і вважає, що їй нанесена моральна шкода в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди виходила з характеру й обсягу моральних страждань (фізичних, психічних та душевних) які завдані несвоєчасною сплатою заробітної плати. Крім того, бере до уваги змушені зміни в житті, ступень зниження престижу та ті зусилля які необхідні для відновлення попереднього стану.

Просила також, стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 304,56грв.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_3, позовні вимоги не визнала повному обсязі, пояснивши, що 15,вересня 2008 року ОСОБА_1 не поставила до відома керівництво підприємства та не вийшла на працю. Після чого, інспектором відділу кадрів не однократно дзвонила позивачу та запропонувала з'явитися на підприємство для вирішення питання про її звільнення. За період з вересня 2008 року по березень 2009 року позивач ні одного разу не зверталась на підприємство. В березні 2009 року на підприємство прийшов лист з заявою позивача про її звільнення на ім'я другої людини, тому інспектор кадрів не могла прийняти подану заяву та звільнити позивача. Позовні вимоги не визнала. Просила у позові відмовити.

Вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково. Свій висновок суд обґрунтовує наступним.

Суд при вирішенні даної справи керується КЗ про П України та Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно ст.116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення. Відповідач грубо порушив вимоги вищезазначеної статті КЗпП України і не розрахувався з ним в повному об'ємі при звільнені. Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день розрахунку.

На підставі наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_1 6 листопада 2007 року була прийнята на роботу диспетчером ПП «Виробнича фірма «Добустранс», згідно наказу №113 від 6 листопада 2007 року (а.с.23). 16 вересня 2008 року її було звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, згідно наказу №19 від 17 вересня 2008 року, дана обставина підтверджується копією наказу, а також копією трудової книжки. На день звільнення з роботи підприємсттво нарахувало заробітну плату за період з 6 листопада 2007 року по 17 вересня 2008 року в сумі 4159,38грв. До теперішнього часу відповідач внаслідок відсутності грошових коштів заборгованість не сплатив.

Згідно наказу №14 від 15 липня 2008 року ОСОБА_1, диспетчеру, щорічна відпустка за відпрацьований час за період праці з 6 листопада 2007 року по 6 травня 2008 року становить 12 календарних днів з 15 липня 2008 року по 26 липня 2008 року, що згідно довідки складає 304грв.56коп.

На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача, компенсацію за час затримки розрахунку, складає 18030грв.

Вищезазначені обставини підтверджуються наданими бухгалтерськими документами.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд, вважає, в їх задоволенні слід відмовити.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У судовому засіданні позивачем не представлено доказів достовірно підтверджуючих, що порушення його законних прав відповідачем, призвели до моральних страждань, втрати його нормальних життєвих зв'язків та потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З обліком викладеного, суд не находить підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди тому їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 51,00 гривні та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 гривень.

На підставі ст. 55 Конституції України, ст.ст. 116, 117, 233 КЗ про П України, керуючись ст.ст.5,10,11,60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» - «про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди» - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 4159грв.38коп.

Стягнути Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 18030грв.

Стягнути Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 304грв.56коп.

В позовних вимогах ОСОБА_1 до Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Приватного Підприємства «Виробнича фірма «Добустранс» на користь держави судові витрати: судовій збір у розмірі 51,00 гривні та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Добропільський міськрайсуд протягом протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Головуючий судця: П.Ф.Андрєєв