Справа № 2-40/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарях Ковалівській Л.М., Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві в інтересах Сьомої Київської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

16 лютого 2006 року ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою визнати заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за №1274, недійсним, та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.3-4 т.1)

18 травня 2006 року представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні подав уточнену позовну заяву, відповідно до предмету позову, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори недійсним та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. (а.с.100-101 т.1)

11 грудня 2006 року на підставі протокольної ухвали суду вирішено питання про прийняття самостійного позову третьої особи ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Київське міське управління юстиції про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом. (а.с.220 т.1)

Відповідно до предмету позову, ОСОБА_8 пред'явлено вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_8 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. (а.с.213-215 т.1)

На підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2007 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у м.Києві в інтересах 7-ої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на квартиру задоволено.

Визнано заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом 7-ої Київської державної нотаріальної контори - недійсним.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру 121 буд.15 по бул. Давидова у м. Києві.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції в м.Києві про визнання права власності на ? частину квартири відмовлено. (а.с.39-41 т.2)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 січня 2008 року, апеляційні карги ОСОБА_8 та ОСОБА_2 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2007 року залишено без змін. (а.с.73 т.2)

Ухвалою Верховного Суду України від 25 лютого 2009 року, касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_8 задовлено. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 11 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 18 січня 2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. (а.с.136-137 т.2)

На підставі протокольної ухвали суду від 24 листопада 2010 року судом залучено до участі у справі в якості відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, як правонаступника ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.122-123 т.3)

21 липня 2014 року представник позивача ОСОБА_9 подав до суду доповнення до позовної заяви. Відповідно до змісту якої позивач ОСОБА_1 просив суд: «Постановити рішення, яким визнати заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом 7-ої Київської державної нотаріальної контори від 02 жовтня 2002 року (№ВАА №869155) недійсним. Визнати за ОСОБА_1 право вланості на квартиру АДРЕСА_1». (а.с.116 т.4)

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов поданий від його імені просив задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинула ОСОБА_4, рідна сестра позивача ОСОБА_1 За життя, ОСОБА_4 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 В межах визначеного законодавством строку, позивач, як спадкоємець другої черги за законом, подав до Сьомої Київської державної нотаріольної контори заяву про прийняття спадщини після смерті сестри, однак з'ясувалось, що ОСОБА_4 залишила заповіт, яким на випадок своєї смерті все належне їй майно залишає ОСОБА_2 Позивач вважає, що залишений його сестрою заповіт є недійсним, оскільки починаючи з 1980 року ОСОБА_4 страждала на психічні захворювання, перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері, лікувалась амбулаторно та стаціонарно в спеціалізованих медичних установах, щоденно вживала стабілізуючи медичні препарати, тому в силу свого психічного стану здоров'я, оформляючи заповіт датований 02.10.2002 року, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, ці обставини підтверджуються судовими експертизами, які проведені в межах розгляду даної справи. Тому, у разі визнання заповіту недійсним, у позивача, як спадкоємця за законом, виникає право успадкувати належну його покійній сестрі квартиру, тому просить визнати за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1, та відмовити у заволенні зустрічного позову, оскільки за життя ОСОБА_4, позивач за зустрічним позовом, не зверталась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті сестри, а її правонаступник ОСОБА_3 не є спадкоємцем майна покійної ОСОБА_4

Відповідач по первісному позову та зустрічному позову - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, подала до суду письмове клопотання про розгляд справи у її відсутність (а.с.99 т.4), правової позиції щодо предмету спору не висловила, до матеріалів справи долучено письмові заперечення на позов ОСОБА_1 (а.с.107-109), відповідач просила відмовити у задоволенні первісного позову, відносно вимог по зустрічному позову відповідач своєї правової позиції не висловила.

Відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному позову - ОСОБА_3, як правонаступник ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, в судовому засіданні проти первісного позову заперечувала, просила в позові відмовити, та задовольнити самостійний позов ОСОБА_4, пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинула ОСОБА_4, рідна сестра ОСОБА_4 За життя покійна ОСОБА_4 залишила заповіт, яким заповідала все належне їй на день смерті майно ОСОБА_2, яка після її смерті звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак не має змоги отримати свідоцтво про право вланості на спадкове майно, у зв'язку зі звернням ОСОБА_1 до суду з позовом про оспорювання заповіту. Дізнавшись про розгляд справи в суді, ОСОБА_4 подала самостійний позов, про визнання за собою права вланості на ? частину квартири АДРЕСА_1, оскільки вважала, що вона та позивач ОСОБА_1 мають рівні права на спадкове майно, як спадкоємці другої чергі по закону. В той же час, ОСОБА_3 заперечує щодо заявлених вимог щодо визная заповіту недійсним, оскільки за життя ОСОБА_4 не виявляла ознак психічно хворої людини, мала постійне місце роботи, позитивно характеризувалась за місцем роботи, не потребувала стороннього догляду, тому вважає, що висновки судових експертів не є об'єктивними та не можуть бути враховані судом при визначенні психічного стану померлої ОСОБА_4

Третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві, в судове засідання не з'явилась, подала до суду письмове клопотання про розгляд справи у відсутності їх уповноваженого представника та постановити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, відповідача - позивача ОСОБА_10, свідка ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщину входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві та момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, у віці 64 роки, що підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видане Відділом реєстрації смерті у м. Києві 26 серпня 2005 року (актовий запис №15670). (а.с.132 т.1)

За життя, ОСОБА_4 залишила заповіт датований 02 жовтня 2002 року, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В., зареєстрований в реєстрі за №2у-3608, яким на випадок смерті заповідала все своє майно, де б воно не було і чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_2. (а.с.134 т.1)

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (ст.1270 Цивільного кодексу України)

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

03 листопада 2005 року ОСОБА_13 звернулась до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом щодо майна померлого спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.127 т.1)

03 листопада 2005 року Сьомою Київською державною нотаріальною конторою у місті Києві заведена спадкова справа №1173 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яка в ксерокопії залучена до матеріалі цивільної справи. (а.с.126-138 т.1)

07 лютого 2006 року ОСОБА_14 звернувся до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповідальним розпорядженням на його ім'я щодо майна померлого спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.128 т.1)

09 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом його рідної сестри ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.135 т.1)

Звертаючись з позовом до суду, позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, мотивуючи тим, що заповіт укладений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 не відповідав дійсній волі заповідача, яка за життя страждала на психічні захворювання, перебували на обліку в психоневрологічному диспансері, тому на момент посвідчення заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що зумовлює визнання заповіти недійсним на підставі ст.ст.215, 216, 225 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктами 1,4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набуття чинності ЦК, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набуття чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України 2003 року, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний та той час закон, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу УРСР 1963 року, зокрема щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців, тощо.

Зважаючи на те, що оспорюваний заповіт датований 02 жовтня 2002 року, що зумовлює застосування до склавшихся правовідносин положень ст.ст. 48 і 55 ЦК України в редакції 1963 р.

Виходячи з предмету позову за первісним позовом, позивачем ОСОБА_1 оспорюється заповіт укладений від імені ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, укладений 02 жовтня 2002 року, тобто в період чинності Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Заповіт, як одностороння угода, підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності угод, передбачених ст.. 48 ЦК УРСР, яка визначає недійсною угоду, що не відповідає вимогам закону.

За правилами ст. 48 Цивільного кодексу України угода може бути визнана недійсною при невідповідності її закону чи іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції. У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 Цивільного кодексу України суд повинен у рішенні послатися на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Як роз'яснено у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР).

Саме стаття 55 ЦК УРСР застосовується при визнанні угоди недійсною, якщо її укладено громадянином нездатним розуміти значення своїх дій. Так, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі-відшкодувати його вартість.

Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.

У відповідності до положень статті 541 Цивільного кодексу УРСР 1963 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

За формою та змістом оспорюваний заповіт, складений від імені ОСОБА_4 датований 02 жовтня 2002 року, відповідає положенням чинного на той законодавства, а саме: оформлений у письмовій формі, підписаний заповідачем, посвідчений нотаріально уповноваженою на те посадовою особою (а.с.134 т.1).

Правила статті 55 Цивільного кодексу УРСР 1963 року поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, така позиція Верховного Суду України висловлена у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2011 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується медичними документами хворої ОСОБА_4, з 1980 року ОСОБА_4 перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері з діагнозом «шизофренія параноїчної форми, безперервно-прогредієнтний тип перебігу», з цього часу безперервно оглядалась лікарем-психіатром, неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу хронічного психічного захворювання, у періоди між стаціонарним лікуванням зверталась до лікаря - психіатра амбулаторно. Зокрема, за декілька місяців до складання заповіту (02.10.2002 року) ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в КМКПНЛ №1, з діагнозом «шизофренія параноїчної форми, безперервний перебіг, помірно-виражений апатико-дисоціативний дефект, галюцинаторний синдром» (F20.00) (i/х4159), після проходження стаціонарного лікування зверталась до лікаря-психіатра за підтримуючим лікуванням, що підтверджується даними амбулаторної карти хворого.

Згідно Акту посмертної судово-психіатричної експертизи за №1298 , який складено експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи 06 вересня 2006 року, ОСОБА_4 в період підписання заповіту (02.10.2002 р.) виявляла ознаки шизофренії параноїчної непреривно - прогредієнтної течії, апатично -диссоціативний дефект. За своїм психічним станом в цей період ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (а.с.179-180 т.1)

Згідно Акту посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи за №562, який складено експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи 27 травня 2010 року, в період складання та підписання заповіту 02.10.2002 р. ОСОБА_4 виявляла ознаки хронічного психічного захворювання - шизофренії параноїдної безперервно-прогредієнтної течії, апатико - диссоціативний дефект (згідно МКБ-10:F 20.0) та за своїм психічним станом у зазначений період не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оцінка взаємовідносин між родичами та їх вплив на мотивацію не входить до компетенції психолого-психіатричної експертизи. Поведінка ОСОБА_4 на період складання заповіту визначалась її хворобливим психічним станом. (а.с.84-97 т.3)

Згідно Акту №6 повторної посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, який складено експертами Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології 18 жовтня 2013 року, за висновками лікарів - судово-психіатричних експертів ОСОБА_4 на час підписання заповіту 02 жовтня 2002 року виявляла психічний розлад у формі параноїдної шизофренії з безперервним перебігом і за своїм психічним станом була нездатна розуміти значення своїх дій та керувати ними (відповідь на питання №№2,3) Оцінка обґрунтованості та повноти наявних у справі висновків експертів виходить за межі повноважень судово-психіатричної експертизи (відповідь на питання №1). За висновками психолога - судового експерта, оцінка взаємовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, їх впливу на мотивацію поведінки ОСОБА_4 у період складання заповіту не входить до компетенції психолога - судового експерта. Поведінка ОСОБА_4 на період складання заповіту (02.10.2002) визначалась наявними у неї психічним розладом, що вбачається з висновків лікарів - судово-психіатричних експертів (відповідь на питання №2). Оцінка обґрунтованості та повноти наявних у справі висновків експертів виходить за межі повноважень судово-психологічної експертизи (відповідь на питання №1). (а.с.2-77 т.4)

Будучи допитаним в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11, дільничний лікар-психіатр КМПЛ №2, пояснив, що в період з 1998 по 2003 роки працював дільничним лікарем-психіатром на дільниці, де проживала ОСОБА_4, часто спілкувався з нею, як пацієнткою, вона страждала на шизофренію, усвідомлювала, що хворіє, знала свій діагноз, тому щомісячно без виклику приходила до лікарні, регулярно отримувала лікування - амітриптилін та інші ліки. Хвора відчувала себе відносно непогано, стежила за собою, її стан та поведінка були стабільними, але у неї неадекватно, безпідставно з'являлась тривога, страх, безсоння, дратівливість, падав настрій, незважаючи на такий стан хворої, близькі к родичі не ставили питання про визнання її недієздатною, про поведінку хворої у побуті свідку не було відмово, оскільки спілкування особисто з хворою відбувалось під час прийму у лікарні.

В порядку ст. 183 Цивільного процесуального кодексу України, після скасування рішення суду, сторонами у справі не заявлялось клопотання про допит інших свідків, та оголошення і дослідження у новому розгляді показів свідків, які давали свідчення під час розгляду справи по суті та покладені в основу висновків експертів.

Виходячи з характеру склавшихся правовідносин та наведених позивачем за первісним позовом підстав щодо недійсності оспорюваного заповіту, суд враховує, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновки експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч.1 ст. 225 Цивільного кодексу України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

З урахуванням положень ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав визнати недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року складений від імені ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В., зареєстрований в реєстрі за №2у-3608, оскільки досліджені під час розгляду судової справи висновки судових експертів дали категоричний висновок про абсолютну неспроможність померлої ОСОБА_4 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, яка на момент складання заповіту 02 жовтня 2002 року виявляла ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі параноїдної шизофренії з безперервним перебігом, стан психічного здоров'я ОСОБА_4 підтверджуються медичними документами, які свідчать, що з 1980 року ОСОБА_4 перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері з діагнозом «шизофренія параноїчної форми, безперервно-прогредієнтний тип перебігу», перебувала під постійним наглядом лікаря психіатра, неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні, отримувала підтримуюче лікування, що в сукупності свідчить, що поведінка ОСОБА_4 на період складання заповіту визначалась наявним у неї психічними розладом, що випливає з медичної документації та встановлено судово-психіатричними експертами.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Як передбачено у п.216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р.№20/5 (яка діяла на час відкриття спадщини та оформлення спадкової справи) видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

У тому випадку, коли правовстановлювальний документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспортний засіб іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи свідоцтво, договір комерційної концесії тощо), нотаріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику цього свідоцтва, який залишається у справах нотаріуса. Допускається приєднання до матеріалів спадкової справи, засвідчених в установленому порядку, фотокопій правовстановлювальних документів на майно, які повертаються спадкоємцям.

Відповідно до положень частини першої статті 1278 Цивільного кодексу України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкоємець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Таким чином, законодавець встановив, що у випадку прийняття спадщини виключається встановлення часток спадкоємців не у всій спадщині чи не охоплення визначенням часток спадкоємців всього майна, яке входить до складу спадщини, незалежно від того яку частку у спадковому майні просять визнати за ними спадкоємці.

Згідно положень частини першої та другої статті 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Також слід врахувати, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Як роз'яснено у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають .

Звертаючись з позовом до суду, позивачем ОСОБА_1 окремо заявлені вимоги до ОСОБА_2. про визнання за ОСОБА_1, як спадкоємцем другої черги за законом, права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка входить до складу спадкового майна померлої ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однак відповідно до відомостей, які містяться у спадковій справі №1173, яка заведена Сьомою Київською державною нотаріальною конторою, щодо майна померлого ОСОБА_4, державним нотаріусом не встановлено загального обсягу спадкового майна, що підлягає спадкуванню, відсутня відмова державного нотаріуса щодо відмови позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, як спадкоємцю за законом, як і відсутні відомості щодо спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, тому відсутні підстави для вирішення в судовому порядку питання про визнання за позивачем права власності на спадкове майно, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В межах даного спору судом прийнято самостійний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_8 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Феодосійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 11 січня 2010 року (актовий запис №33). (а.с.75 т.3)

Статтею 37 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Оскільки позов про визнання права власності на спадкове майно пред'явлено за життя потенційним спадкодавцем ОСОБА_8, яка є сестрою покійної ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що слугувало підставою для вирішення питання про залучення до участі у справі її правонаступника - ОСОБА_3, як потенційного спадкоємця майна померлого спадкодавця за законом.

Позивач ОСОБА_3, як правонаступник позивача ОСОБА_8, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, однак до початку розгляду справи по суті позивач ОСОБА_3 не скористалась процесуальним правом подати заяву про зміну підстав або предмету позову, як це передбачено ч.2 ст.31 Цивільного процесуального кодексу України, в свою чергу судом роз'яснено позивачу наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, як це передбачено ч.4 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України.

В той же час, суд враховує, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, що виключає вирішення питання про визнання за померлою особою права власності на об'єкт нерухомого майна, тому позовні вимоги про визнання за ОСОБА_8 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту суперечить нормам чинного законодавства, в той же час застосування до склавшихся правовідносин положень ст..1276 Цивільного кодексу України є окремим предметом доказування, в той же час суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог та вирішити спір відносно вимог, які не є предметом спору, як це що передбачено ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві в інтересах Сьомої Київської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом підлягає задоволенню частково, ухвалюючи рішення суд визнає недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року складений від імені ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В., зареєстрований в реєстрі за №2у-3608, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, а позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 17,00 грн. які сплачено при звернені з цим позовом до суду в частині заявлених позовних вимог, які носять немайновий характер.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 48, 55, 514 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, ст.ст. 1216, 1217, 1258, 1268, 1270, 1278, 1281 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 208, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві в інтересах Сьомої Київської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати недійсним заповіт від 02 жовтня 2002 року складений від імені ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В., зареєстрований в реєстрі за №2у-3608.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 17,00 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд мста Києва, протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я