ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"06" лютого 2007 р. | Справа № 9/349-06-9511А |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
судді-доповідача Жекова В.І.,
суддів Картере В.І., Пироговський В.Т. ,
секретар судового засідання Буравльова О.М.
За участю представників сторін
від позивача –не з’явився
від відповідача –не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу
ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд”
на постанову господарського суду Одеської області
від 13.11.2006 р.
у справі № 9/349-06-9511А
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд”
про стягнення 19876,27 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів
Розгляд справи згідно із приписами п.6 Розділу VІІ та п.4 ч.1 ст.17 КАС України здійснено в порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2007р., яка надіслана учасникам процесу 19.01.2007р., розгляд апеляційної скарги призначено на 06.02.2007р. Тобто, сторони повідомлені про дату, час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно із приписами ч.4 ст.196 КАС України судовий розгляд справи 06.02.2007р. здійснено за відсутністю представників сторін.
15.09.2006р. Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Одеської області із адміністративним позовом про стягнення з ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” 19009,44 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 866,83 грн. пені.
Постановою господарського суду Одеської області від 13.11.2006р. (суддя Бакланова Н.В.) позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” подало заяву про апеляційне оскарження, а згодом і апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду визнати недійсним та припинити провадження по справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що господарським судом безпідставно та незаконно віднесено зазначений спір з посиланням на ч.3 ст.17 КАС України до компетенції адміністративних судів, і тому винесення ухвали від 18.09.2006 р. про прийняття адміністративного позову до провадження та відкриття провадження по адміністративній справі є протиправним, оскільки виходячи з вимог ст. 109 КАС України встановивши, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, судом виноситься ухвала про відмову у відкриті провадження по справі.
Крім того, скаржник зазначає, що в додатку до звіту за Формою №10-ПІ за 2005р. відправленого до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вихідним №172 від 21.06.2006р. та №186 від 03.07.2006р. зазначені підстави за якими ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” звільняється від виплати штрафних санкцій та обґрунтовані підстави для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві в кількості двох інваліді.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх юридичну оцінку і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного:
Згідно з приписами п.1 розділу VІІ Кодексу адміністративного судочинства України „Прикінцеві та перехідні положення” із змінами, цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року за винятком, встановленим пунктом 2 цього розділу.
Пунктом 6 зазначеного розділу визначено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Визначення терміну „суб’єкт владних повноважень” законодавцем наведено в ч.7 п.1 ст.3 КАС України, згідно з якою під останнім слід розуміти орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із приписами ч.1 ст.8 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-XII державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.
Пунктом 1 „Положення про Міністерство праці та соціальної політики України”, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000р. № 1035/2000 із змінами, передбачено, що Міністерство праці та соціальної політики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог п.1 „Положення про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. При цьому, п.9 названого Положення встановлено, що для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Згідно із приписами п.п.3 п.4 зазначеного Положення, Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відтак, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звертаючись до суду із позовом про стягнення з ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” штрафних санкцій у сумі 19009,44 грн. за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. та 866,83грн. пені, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій, тобто в якості суб’єкта владних повноважень.
За змістом ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже, починаючи з 01.09.2005р., спори за зверненням відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення штрафу за недодержання 4% нормативу робочих місць, на яких має використовуватися праця інвалідів, підвідомчі господарським судам та підлягають розгляду за правилами КАС України, що правомірно визначено місцевим господарським судом.
Стаття 19 Закону України від 21.03.1991р. № 875-XII „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Частиною 1 статті 20 вказаного Закону України передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно із приписами п.3 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доповненнями), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 5 зазначеного Положення встановлено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до вимог п.10 вказаного Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно із приписами п.14 названого Положення підприємства (об’єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Отже із вищевказаного вбачається, що відповідач повинен був інформувати Державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а вже після цього йому направляються для працевлаштування інваліди з відповідною нозологією з врахуванням конкретно створеного робочого місця.
Твердження ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” щодо щомісячного надання звіту про вакантні посади для інвалідів не відповідають дійсності, оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи листа Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості №995 від 18.07.2006р. ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” не надавав інформацію про створені робочі місця для інвалідів за Формою №3-ПН, на яких може використовуватись праця інвалідів, натомість відповідачем надіслані листи №40 від 25.02.2005р., №123 від 19.05.2005р. з проханням направити для працевлаштування 2-х інвалідів 3 групи без зазначення вакантного робочого місця та щомісячно надавав звіти за Формою №3-ПН про наявність вільних робочих місць на потребу в працівниках без зазначення посад для інвалідів.
Також, відповідно до наявного в матеріалах справи додатку до звіту за Формою №10-ПІ за 2005р. направленого до Одеського обласного відділу Фонду соціального захисту інвалідів зазначено, що на підприємстві за 2005 р. середньооблікова чисельність працівників складає 106 осіб, з цієї чисельності 73 робочі місця, на яких заборонена праця інвалідів, а тому чисельність робочих місць на яких повинні працювати інваліди необхідно розраховувати виходячи з кількості 33 робочих місць (106-72=33). Однак ні до Одеського обласного відділу Фонду соціального захисту інвалідів, ні до господарського суду, а і в подальшому до суду апеляційної інстанції підтверджуючих цей факт доказів надано не було. Натомість надано звіт по Фомі №10-ПІ, яким повідомлено позивача, що на підприємстві середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 106 осіб (рядок звіту 01) з них інвалідів –2 осіб (рядок звіту 02); кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні” дорівнює 2 особам (рядок звіту 03); фонд оплати праці штатних працівників –1’007,5 тис. грн. (рядок звіту 04); середньорічна заробітна плата штатного працівника –9’504,7 грн. (рядок звіту 05).
Враховуючи наведене, та за наявності доводів стосовно не виконання обов’язків покладених на ЗАТ „Будівельне підприємство „Піденбуд” Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Положення про робоче місце інваліда”, господарський суд апеляційної інстанції вважає правомірним застосування Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафних санкцій, а постанову господарського суду Одеської області такою, що винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160,162,195, 196,198,200,205,206 КАС України, колегія суддів
Ухвалила:
Постанову господарського суду Одеської області від 13.11.2006р. зі справи №9/349-06-9511А - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач | В.І. Жеков |
Судді | В.І. Картере |
В.Т. Пироговський |