Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И     

                                        № 2-890/09            

м. Запоріжжя                         27 квітня 2009 року

Шевченківський  районний суд м. Запоріжжя у складі:

    головуючого судді   Зарютіна П.В.

за участю секретаря  Чернишової І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом.

В заяві вказує, що 21 лютого 2006 року відповідач та позивач уклали договір позики, за яким позивач передав у борг відповідачеві 11000 гривень строком до 20 березня 2006 року.

У встановлений термін відповідач гроші не повернув.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд  стягнути з відповідача на свою користь  суму боргу в розмірі 11000 грн., суму трьох відсотків річних від суми боргу в розмірі 962 гривень та судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в розмірі 119,62 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень та 1750 гривень витрат на правову допомогу адвоката.

П озивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги за вищевказаними підставами, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечили на позов та пояснили, що вище зазначений договір позики було укладено не з відповідачем, а з ТОВ «СП «Восток-Агро», від імені та в інтересах якого і виступав ОСОБА_1, уклавши договір позики та отримавши належні для названого товариства 11000 гривень.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини, дослідивши надані у справі докази, вислухавши пояснення, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом встановлено, що 21 лютого 2006 року відповідач та позивач уклали договір позики, за яким позивач передав у борг відповідачеві 11000 гривень строком до 20 березня 2006 року, що підтверджується поясненнями позивача та наданою ним розпискою відповідача від 21.02.2006 року.

Крім того, сам відповідач не оспорював ту обставину, що він 21 лютого 2006 року отримав від позивача 11000 гривень, про що надав позивачеві розписку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що  звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За поясненнями позивача та із вище зазначеної розписки вбачається, що сума позики мала бути поверненою до 20.03.2006 року.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У термін, зазначений в договорі позики, згідно пояснень сторін відповідач суму боргу не повернув.

Суду не було надано доказів того, що відповідач вчинив дії, що свідчать про виконання ним своїх зобов'язань за договором позики. За таких обставин у суду немає підстав не довіряти поясненнями позивача щодо неповернення їй відповідачем суми боргу.

За вимогами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З дослідженої розписки від 21.02.2006 року вбачається, що сторони не домовлялися про сплату позивачеві процентів відповідачем за отриману позику.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд доходить до висновку, про те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, а саме: у строк до 20 березня 2006 року не повернув отриману суму позики, з часу отримання якої не сплатив за неї позивачеві і трьох відсотків річних від простроченої суми боргу.

Проте позивач просить стягнути три відсотки річних від простроченої суми за період з 01.03.2006 року по 01.12.2008 року, але з цим погодитися не можна, бо відповідач прострочив виконання свого зобов'язання за договором позики не з 01.03.2006 року, а з 21 березня 2006 року.

Таким чином підлягають стягненню три відсотки річних від простроченої суми за період з 21.03.2006 року по 01.12.2008 року, як заявлено за позовом, тобто за 1045 днів прострочення боргу, а саме це складає:

11000 гривень боргу х 3 % = 330 гривень на рік.

330 гривень / 365 календарних днів у році  = 0,90 гривень за один календарний день прострочення боргу.

0,90 гривень х 1045 днів прострочення = 940,50 гривень.

Відповідач свого ж розрахунку заборгованості суду не надавав.

Суд критично оцінює пояснення позивача про те, що договір позики було укладено не з відповідачем, а з ТОВ «СП «Восток-Агро», від імені і в інтересах якого і виступав ОСОБА_1, оскільки останній прямо зацікавлений в результатах розгляду справи, доказів на підтвердження своїх пояснень в названій частині він суду не надав, а із дослідженої розписки від 21.02.2006 року вбачається, що 11000 гривень отримав особисто ОСОБА_2, і не вбачається, що відповідач при укладанні договору позики уповноважено діяв від імені та в інтересах ТОВ «СП «Восток-Агро», директором якого він був.

Та обставина, що відповідач за розпискою був поіменований як директор ТОВ «СП «Восток-Агро» не впливає на правильність висновку суду.

Суд також вважає за необхідне стягнути відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача витрати по оплаті судового збору та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Витрати позивача на правову допомогу в сумі 1750 гривень не підлягають стягненню, оскільки суду не було надано доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 625, 1046, 1048, 1049, 1050, 1167 ЦК України ст.ст. 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми за договором позики від 21.02.2006 року - на загальну суму 11940,50 гривень, а також витрати по оплаті судового збору в сумі 119 гривень та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 гривень.

В іншій частині вимог - відмовити.    

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення ядку ірі 8 (вісім) грн.заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                           П.В. Зарютін