ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"15" квітня 2009 р.                                                              Справа №  11/56

За позовом                    ТзОВ «Фудз Трейд»м.Рівне

до відповідача:       Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

                                             смт.Оржів Рівненського району

про визнання договору неукладеним

Суддя Грязнов В.В.

Представники сторін:

від позивача-             Долбієв О.В., представник (довір.б/н від 05.01.2009р);

від відповідача-               Бакун А.Ю., адвокат (довір.№5736 від 22.12.2008р.).

Представники сторін не заявили клопотань про технічну фіксацію судового процесу. Суддею роз’яснено сторо-нам статті 20, 22, 91, 107 ГПК України. Відводу судді не заявлено.

Суть спору: Позивач-ТзОВ «Фудз Трейд»звернувся до суду з заявою про визнання неукладеним з Відпо-відачем-Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 договору-заявки на перевезення вантажу №18-12-2 від 18.12.2008р.

Як на підставу своїх вимог, Позивач покликається на наступне.

Предметом оспорюваного договору був обов’язок Відповідача здійснити перевезення з м.Рівне до м.Миколаїв продуктів харчування, власником яких був ТзОВ «Фудз Трейд».

Згідно ч.1 ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Відповідно до ч.2 ст.909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, при цьому, загальні вимоги до письмової форми правочину визначені ст.207 ЦК України.

Відповідно до п.3.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови переве-зень і розрахунки,–стверджений підписом і печаткою Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов’язаний направити Замовнику не пізніше, ніж через три дні після його узгодження.

Проте, як зазначає Позивач,–ФОП ОСОБА_1 порушив вищевказані норми закону і ніякий договір Позива-чу не надіслав.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з оспорюваного договору, на ньому відсутній підпис Відповідача та його печатка. Натоміть є лише штамп, що за своєю суттю не має жодних юридичних наслідків.

Згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч.2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Враховуючи зазначені норми законодавства, Позивач вважає, що укладений з Відповідачем Договір-заявка на перевезення вантажу №18-12-2 від 18.12.2008р. є неукладеним.

В судовому засіданні 15.04.2009р. Позивач підтримав заявлені вимоги повністю.

Відповідач-Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 позову не визнав з підстав зазначених у відзиві та письмових поясненнях, зокрема зауважуючи, що саме Позивач повідомляє про укладення 18.12.2008р. оспо-рюваного договору та зазначаючи, що укладення договору за допомогою факсимільного зв’язку не суперечить ст.181 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі і це ук-ладення підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносамента тощо).

На підтвердження замовлення, Позивачем даний автомобіль було завантажено, що підтверджується наданими замовником товарно-транспортними накладними №ФТ-0088941 та №ФТ-0088952 з власними печатками ТзОВ «Фудз Трейд».

Згідно зазначених товарноё-транспортних накладних, Відповідач доставив вантаж за місцем призначення до м.Миколаїв (вантажоотримувачі: ТзОВ «Одіон»та ПП ВКФ «Володимир Мономах»), тобто –зобов’язання за оспорю-ваним договором-заявкою №18-12-2 Відповідач-перевізник виконав якісно та в повному обсязі.

Відповідач зауважує на безпідставність твердження Позивача про відсутність на оспорюваному правочині від-битку печатки Відповідача, оскільки, на його думку –жодний акт цивільного чи господарського права не передбачає обов’язку фізичної особи-підприємця мати печатку. Враховуючи те, що перевізником є Фізична особа-підприємець, –договір-заявка є чинною навіть без штампу.

Відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідач вбачає, що укладення договору-заявки було для Позивача спрямоване на реальне настання право-вих наслідків лише щодо перевезення належного йому вантажу перевізником, проте, в частині оплати виконаних пос-луг перевезення у ТзОВ «Фудз Трейд»як замовника виникло питання чи укладався договір-заявка взагалі? Враховуючи зазначене і те, що оплата послуг перевезення не здійснена і досі,–просив в задоволенні позову відмовити.(арк.справи 12, 15).

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ,

що ТзОВ «Фудз Трейд»-замовник 18 грудня 2008р. направило Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1-перевізнику факсимільним способом проект Договору-заявки на перевезення вантажу №18-12-2. Згідно даної заявки перевізник зобов’язаний здійснити автомобільне перевезення вказаного замовником вантажу (20 тон продуктів харчу-вання) за маршрутом м.Рівне –м.Миколаїв; завантаження 19.12.2008р., розвантаження в м.Миколаїв –20.12.2008р.; вартість перевезення 4 000 грн.; оплата протягом 10-14 банківських днів після отримання замовником ТТН, акту вико-наних робіт, податкової накладної. Транспортну заявку підписано представником ТзОВ «Фудз Трейд», скріплено від-битком печатки товариства. Згідно п.5 Договору-заявки, його факсова копія прирівнюється до оригіналу.(арк.справи 7).

Вбачається, що Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 прийняв дану заявку до виконання, направивши замовнику факсимільним зв’язком скріплений видбитком власного штампа примірник Договору-заявки №18-12-2. Виконавець вніс до Договору-заявки відомості про автомобіль, яким здійснюватиметься перевезення: Рено, держномер НОМЕР_1, причіп-тент держномер НОМЕР_2, прізвище та контактний телефон водія.

Разом з тим, в судовому засіданні 15.04.2009р. Відповідач надав суду примірник оспорюваного Договору-заяв-ки, який крім відбитку штампа скріплений відбитком печатки та підписом ФОП ОСОБА_1, що прийнято до уваги. (арк.справи 13).

Вбачається, що завантажений ТзОВ «Фудз Трейд»19.12.2008р. в автомобіль Рено, держномер НОМЕР_1, причіп-тент держномер НОМЕР_2 товар (продукти харчування) – доставлений вантажоотримувачам ТзОВ «Одіон»та ПП ВКФ «Володимир Мономах»(м.Миколаїв), що стверджується відбитками печаток останніх на товарно-транспорт-них накладних №ФТ-0088941 та №ФТ-0088952.(арк.справи 16-17).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи і пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх су-купності, господарський суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Цивільні права, згідно ст.13 Цивільного уодексу України, –особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б пору-шити права інших осіб... Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зло-вживання правом в інших формах.

Стаття 15 ЦК України “Право на захист цивільних прав та інтересів” встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а стаття 16 встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів. Ними можуть бути:

    1) визнання права;

    2) визнання правочину недійсним;

    3) припинення дії, яка порушує право;

    4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

    5) примусове виконання обов'язку в натурі;

    6) зміна правовідношення;

    7) припинення правовідношення;

    8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

    9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади  Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Разом з тим, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої –п’ятої статті 13 цього Кодексу.

В свою чергу, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захи-щаються шляхом:     

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самовряду-вання, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта госпо-дарювання або споживачів;

визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

І насамкінець, ст.12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарським судам України підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав...

Підсумовуючи зазначене вище, вбачається, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту порушеного права як визнання договору неукладеним.

Проте, Позивач, звернувся до господарського суду саме з такою вимогою. При цьому, в судовому засіданні 15.04.2009р. представник Позивача пояснив, що направлення йому факсимільним зв’язком Договору-заявки, яка скріп-лена лише відбитком штампа Відповідача –порушує його право на погодження вартості послуг перевезення і свідчить про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Свою позицію з такої проблеми Вищий господарський суд України висловив у п.17 роз’яснень від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними», –якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторо нами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 11 ст. 80 ГПК слід припинити провадження у справі.

З наведеного зрозуміло, що подібний позов не може бути предметом судового розгляду і тим більше –пред-метом судового рішення.

Вирішуючи даний спір, господарський суд зауважує на важливе значення, яке має касаційна поста нова Верховного Суду Україні (надалі в тексті - ВСУ) від 14.01.2002р. у конкретній справі (прийнята на підставі розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України). У цій справі також було подано позов про визнання неукладеним договору купівлі-продажу. Проте ВСУ зазначив, що вимога про встановлення факту неукладеним договору не може бути предме том спору і самостійно розглядатись в окремій справі. У касаційній постанові вказано, що встановлення цього факту може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог.

На підставі вищезазначеного господарський суд дійшов висновку, що посилання сторони на те, що спірна угода є неукладеною могло б прийматись судом лише як заперечення проти позову і не може бути предметом окремого позову. А таким, наприклад, може бути спір про стягнення заборгованості по розрахунках за договором,–судові рі-шення з якого надав Позивач у судовому засіданні 15.04.2009р. по справі №11/55.

З наведених вище мотивів, правова позиція Позивача вбачається хибною. Вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав.

Враховуючи вищевказане –позовна вимога про визнання договору-заявки на перевезення вантажу №18-12-2 від 18.12.2008р.  не підлягає задоволенню як безпідставна.

На підставі ст.33 ГПК України в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись стст. 12, 22, 33, 36, 43, 46-49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                   В.В.Грязнов

Рішення  підписане суддею  "24" квітня 2009 р..