КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2009 № 6/218
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міське комунальне підприємство "Одеська теплоелектроцентраль № 2" Одеської області
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.11.2008
у справі № 6/218 (суддя
за позовом Міське комунальне підприємство "Одеська теплоелектроцентраль № 2" Одеської області
до Фонд державного майна України
третя особа позивача
третя особа відповідача Спільне Українсько-Американське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтервіндоус"
про скасування наказу відповідача № 554 від 04.04.2007 р.
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Міське комунальне підприємство "Одеська теплоелектроцентраль № 2" до Фонду державного майна України про скасування наказу № 554 від 04.04.2007 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу як балансоутримувачу об’єктів незавершеного будівництва у селищі Теплодар, що належать до обласної комунальної власності, були передані всі засновницькі права державної акціонерної енергопостачальної компанії "Одесаобленерго" у спільному Українсько-американського підприємства "Інтервіндоус" (наказ ДАЕК "Одесаобленерго" № 91 від 14.08.1996 р.), а тому наказ відповідача № 554 від 04.04.2007 р., яким правонаступником виробничого енергетичного об’єднання "Одесаенерго" стосовно державного внеску до статутного фонду радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндоус" у розмірі 12,7% виступив Фонд державного України, є незаконним і порушує права позивача.
Крім того, на думку позивача, оскільки фактично під час створення Спільного підприємства "Інтервіндоус" виробниче енергетичне об'єднання "Одесаенерго" не здійснило внеску свого вкладу у розмірі 12,7 % у вигляді об’єктів незавершеного будівництва у селищі Теплодар до статутного фонду спільного підприємства, то відсутні правові підстави для набуття відповідачем правонаступництва стосовно державного внеску у статутному фонді спільного підприємства.
Судом першої інстанції до участі у справі було залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Спільне українсько-американське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Інтервіндоус".
Відповідач та третя особа позовні вимоги відхилили повністю, посилаючись на те, що в процесі корпоратизації виробничого енергетичного об’єднання "Одесаенерго" корпоративні права на частку в статутному фонді радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндоус" перейшли до Фонду державного майна України, але не були оформлені належним чином, а отже, позивач ніякого відношення до майна та корпоративних прав радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндоус" не має.
Під час розгляду справи місцевим судом було направлено запити до Міністерства палива та енергетики України, відділу державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради та виконавчого комітету Теплодарської міської ради Одеської області.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2008 р. у справі № 6/218 (далі – Рішення суду) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати повністю і прияти нове рішення.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Скаржник стверджує, що:
- ухвалою від 12.10.2007 р. Одеський окружний адміністративний суд, посилаючись саме на приписи пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справу № 2-а-378/07 за позовом Міського комунального підприємства „Одеська Теплоелектроцентраль № 2” (далі - МКП) до ФДМУ, за участю третьої особи СП „Інтервіндоус” про скасування наказу ФДМУ від 04.04.2007 р. № 554 закрив. Дана ухвала жодною особою ніколи не оскаржувалась, а тому, на думку МКП, має преюдиціальне значення в розумінні положень ст. 35 ГПК України;
- всупереч приписам ст. 43 ГПК України місцевий суд залишив без уваги той факт, що у п. п. 23, 24 додатку № 2 до укладеного 12.02.1996 р. між Міністерством палива та енергетики України та Одеською обласною державною адміністрацією підписано акта приймання-передачі державного майна Одеської ТЕЦ-2 ДАЕК „Одесаобленерго” були зазначені саме ті об'єкти незакінченого будівництва, які розташовані у м. Теплодар та які вважалися вкладом ВЕО „Одесаенерго” до статутного фонду СП „Інтервіндоус” саме у розмірі 12,7 % від статутного фонду СП;
- місцевий суд не врахував той факт, що рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 32-15/230-05-6801 від 19.05.2006 р. МКП не виключалося зі складу учасників СП та право власності на частку у розмірі 12,7% у статутному фонді СП за ФДМУ чи іншою особою не визнавалось. Вказана частка до наступного часу знаходиться на балансі МКП (рахунок № 14 „Довгострокові фінансові інвестиції"") та саме МКП з 1996 року здійснює всю необхідну звітність по даній частці в статутному фонді СП „Інтервіндоус”;
- ані відповідач у даній справі (Фонд державного майна України), ані третя особа СП „Інтервіндоус" не надали до суду допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі державою до статутного фонду СП об'єктів нерухомості, що розташовані у місті Теплодар Одеської області та вклад яких дорівнює частці у розмірі 12,7 % у статутному фонді СП.
Також скаржник стверджує, що місцевим судом було залишено без уваги те, що:
- ФДМУ є учасником СП „Інтервіндоус" з 01.12.1997 р., але ніколи не заявляв права власності на частку розміром 12,7 % у статутному фонді СП;
- Наказ ДАЕК „Одесаобленерго” від 14.08.1996 р. № 91, яким всі засновницькі права ДАЕК в СП „Інтервіндоус”, передані Одеській ТЕЦ-2, ніколи жодною особою не оскаржувався та в судовому порядку незаконним не визнавався;
- Держава в особі ФДМУ на дату прийняття наказу № 554 від 04.04.2007 р. не була власником частки у розмірі 12,7 % у статутному фонді СП „Інтервіндоус", а тому ФДМУ не мав повноважень видавати оскаржуваний наказ щодо розпорядження вказаною часткою у статутному фонді СП, яка є власністю МКП і не є власністю держави.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2009 р. задоволено клопотання апелянта про відновлення пропущеного процесуального строку, відновлено апелянту пропущений строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2008 р. у справі № 6/218, прийнято до розгляду апеляційну скаргу Міського комунального підприємства „Одеська теплоелектроцентраль № 2” і порушено апеляційне провадження у справі № 6/218, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.03.2009 р.
В судове засідання 17.03.2009 р. відповідач не з’явився, витребуваних судом документів та пояснень станом на час судового засідання не подав.
Ухвалою Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Новікову М.М. від 18.03.2009 р. продовжено строк розгляду справи № 6/218 на один місяць.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.04.2009 р.
Представник скаржника у судовому засіданні 21.04.2009 р. просив скасувати Рішення суду повністю та прияти нове.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні 21.04.2009 заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу та позовну заяву, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджено матеріалами справи, 09.08.1990 р. між управлінням житлово-комунального господарства Одеського облвиконкому, головним планово-економічним управлінням Одеського облвиконкому, ВЕО "Одесаенерго", Броварськими заводом алюмінієвих будівельних конструкцій, Миколаївським глиноземним заводом, що були юридичними особами за радянським законодавством, та нерезидентами СРСР – юридичними особами Сполучених Штатів Америки фірмами "Піонер Віндоус" і фірмою "Семі Зеро" ("Semi-Zero, Inc"), було укладено угоду про створення і діяльність радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндос", додатком до якої є статут спільного підприємства.
Вклади сторін були визначені у рівних частках і складали: 50 % радянської сторони та 50 % американської.
Одним із вкладів радянської сторони відповідно до вищевказаної угоди були будівлі, що використовуються тільки СП і що знаходяться у володінні СП, оцінені у 3,965 млн. рублів.
На час заснування спільного підприємства "Інтервіндос" порядок створення та діяльності спільних підприємств регламентувався постановою Ради Міністрів СРСР № 49 від 13.01.1987 р. "Про порядок створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій та фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються".
Абзацом 1 пункту 1 розділу І даної постанови передбачено, що спільні підприємства з участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються, створюються на території СРСР на основі договорів, які укладені між учасниками таких підприємств.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ постанова від 13.01.1987 р. "Про порядок створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій та фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються" установчими документами спільного підприємства є договір про створення підприємства і його статут, якими визначається строк діяльності спільного підприємства.
Пунктом 19.2 угоди про створення і діяльність радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндос" передбачено, що дана угода повинна бути дійсна протягом 15 років з моменту реєстрації СП в Міністерстві фінансів СРСР.
Спільне підприємство "Інтервіндос" внесено до Реєстру спільних підприємств, створених в СРСР за участю радянських та іноземних організацій, фірм і органів управління.
Відповідно до постанови Верховної Ради України № 1545-ХІІ від 12.09.1991 р. до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України.
Верховною Радою Української РСР 27.03.1991 р. прийнято Закон "Про підприємства в Українській РСР", який визначив види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.
Одним з видів підприємств, передбачених даним Законом, діяльність якого він регулює, є спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР можуть бути юридичні особи та громадяни Української РСР, союзних республік, інших держав.
Отже, станом на 1992 рік діяльність спільних підприємств була врегульована законодавством України.
З огляду на викладене, положення постанови від 13.01.1987 р. "Про порядок створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій та фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються" щодо строку діяльності спільного підприємства та сплив передбаченого угодою про створення про створення і діяльність радянсько-американського спільного підприємства "Інтервіндос" строку її дії не є підставою для припинення юридичної особи, оскільки дані підстави не передбачені законодавством України.
У 1994 році здійснено перереєстрацію радянсько-американського СП "Інтервіндос" у СП у формі товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Інтервіндоус" (рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів № 697 від 02.06.1994 р.).
Матеріали справи свідчать, що 04.01.1995 р. затверджено нову редакцію статуту СП "Інтервіндоус", відповідно до якої його засновниками є: фірма "Semi-Zero, Inc", виробниче енергетичне об’єднання "Одесаенерго", орендне підприємство "Миколаївський глиноземний завод", а також мале підприємство "Віндоус".
В подальшому мале підприємство "Віндоус" зі складу учасників СП "Інтервіндоус" було виключено, а його частка повернута корпорації "Semi-Zero, Inc".
Внеском виробничого енергетичного об’єднання "Одесаенерго" (далі - ВЕО "Одесаенерго"), згідно зі статутом, є об’єкти незавершеного будівництва у районі селища Теплодар Одеської області, балансовою вартістю 3956000 крб., що становило 12,7 % від загального розміру статутного фонду СП "Інтервіндоус".
З метою прискорення структурної перебудови в енергетичному комплексі України Указом Президента України № 282/95 від 04.04.1996 р. "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" постановлено Міністерству енергетики України і електрифікації України створити державні акціонерні енергопостачальні компанії, у тому числі "Одесаобленерго".
На виконання вищевказаного Указу Президента України 21.04.1995 р. наказом № 80 Міністерства енергетики та електрифікації України доручено генеральному директору ВЕО "Одесаенерго" здійснити організаційні заходи щодо підготовки до створення державної акціонерної компанії "Одесаенерго", у тому числі у складі дирекції будівництва Одеської ТЕЦ-2.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1995 р. № 514 прийнято пропозицію Одеської обласної Ради, погоджену з Міністерством енергетики та електрифікації, передати об'єднання "Одесаенерго" у власність області згідно з додатком. Одним з даних об’єктів, відповідно до додатку, є незавершена будівництвом ТЕЦ-2 (промзона).
Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 р. № 175 згідно з Указом Президента України № 282/95 від 04.04.1995 р. "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" в процесі корпоратизації ВЕО "Одесаенерго" було утворено державну акціонерну енергопостачальну компанію "Одесаобленерго" (далі - ДАЕК "Одесаобленерго"), яка виступила правонаступником ВЕО "Одесаенерго".
Статут ДАЕК "Одесаобленерго" зареєстровано 18.09.1995 р.
При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що ДАЕК "Одесаобленерго" як правонаступник ВЕО "Одесаенерго" стало учасником СП "Інтервіндоус" з часткою 12,7 %, виходячи з наступного.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, відповідно до наданої Міністерством палива та енергетики України на запит місцевого суду інформації (лист № 02/12-1642 від 17.07.2008 р.) до переліку нерухомого майна, яке увійшло до статутного фонду ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" під час корпоратизації станом на 01.07.1995 р., не увійшли об’єкти незавершеного будівництва, що знаходяться в районі селища Теплодар.
Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 262/95 від 19.12.1995 р. доручено управлінню з питань майна області та інвестицій прийняти на баланс майно ТЕЦ-2 ДАЕК "Одесаобленерго", розташованої у смт. Теплодар. У переліку вказаного майна значиться незавершена будівництвом ТЕЦ-2 (промзона).
Між Міністерством палива та енергетики України та Одеською обласною державною адміністрацією 12.02.1996 р. підписано акт приймання-передачі державного майна Одеської ТЕЦ-2 ДАЕК "Одесаобленерго" у власність Одеської області.
Наказ про завершення передачі майна видано Міністерством палива та енергетики України 22.02.1996 р.
ДАЕК "Одесаобленерго" 14.08.1996 р. видало наказ № 91 вважати себе вибувшою з числа засновників СП "Інтервіндоус" та всі засновницькі права ДАЕК "Одесаобленерго" передати Одеській ТЕЦ-2.
Місцевий суд вказав на те, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити інформацію про склад учасників. Внесення змін до статуту товариства є виключною компетенцією зборів товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 59 Закону України "Про господарські товариства"). Таким чином, підставою для набуття особою статусу учасника товариства з обмеженою відповідальністю є виключно рішення зборів учасників про прийняття її до учасників товариства та внесення змін до статуту товариства.
У той же час, рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 32-15/230-05-6801 від 19.05.2006 р., яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення зборів засновників від 27.08.1996 р., установчий договір СП "Інтервіндоус" у редакції від 27.08.1996 р., статут СП "Інтервіндоус" у редакції від 27.08.1996 р., у яких серед учасників СП "Інтервіндоус" значилось ОТЕЦ-2, що будується.
Також даним рішенням були визнані недійсними інші рішення про участь у СП "Інтервіндоус" ОТЕЦ-2, що будується.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не є учасником СП "Інтервіндоус".
Як встановлено колегією суддів, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 р. у справі № 25/241-04-4298 встановлені наступні обставини, що мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, оскільки позивач, відповідач та третя особа (СП) у цій справі брали участь в розгляді справи № 25/241-04-4298.
Під час реорганізації ВЕО „Одесаенерго" у 1995 році його правонаступником стала ДАЕК „Одесаобленерго". Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ДАЕК „Одесаобленерго", затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.11.2003 р. № 635. Відповідно до цього наказу державна частка, яка належала ВЕО „Одесаенерго" у статутному фонді СП „Інтервіндоус", до статутного фонду ДАЕК „Одесаобленерго" не входить.
Наведений висновок апеляційного суду є тотожним висновку Вищого господарського суду України у справі № 32-15/230-05-6801 про те, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку: у зв'язку з реорганізацією ВЕО „Одесаенерго" відповідно до вимог ст. 55 Закону України „Про господарські товариства" в акціонерне товариство, частка ВЕО „Одесаенерго" в статутному фонді відповідача повинна була перейти до правонаступника, яким є Фонд державного майна України, оскільки в процесі корпоратизації ВЕО „Одесаенерго" до статутного фонду новоствореної ДАЕК „Одесаобленерго” ця частка не увійшла. Що стосується рішення ДАЕК „Одесаобленерго” про передачу своїх прав засновника СП „Інтервіндоус" Одеській ТЕЦ-2, то така передача відбутися не могла в зв'язку з тим, що ДАЕК „Одесаобленерго" ніколи учасником СП „Інтервіндоус" не була і відповідно не могла передавати свої права учасника іншим особам".
Наведеним фактам щодо неотримання ДАЕК корпоративних прав і неучасті її у СП відповідає висновок Фонду державного майна України, який міститься у його листі від 04.05.2007 р. № 10-27-7142: „Оскільки державна частка у статутному фонді СП „Інтервіндоус" не була включена до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії „Одесаобленерго” (створеної в процесі корпоратизації ВЕО „Одесаенерго") та не передавалась до комунальної власності Одеської області згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1995 р. № 514, вона залишилася у державній власності".
Крім того колегія суддів враховує висновки рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2007 р., постанов Одеського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у справі №6-22-25/251-04-4308, що розглянута за участю позивача у цій справі (МКП) та СП „Інтервіндоус", в яких встановлено, що МКП не є засновником підприємства, а тому прийнятим рішенням його права та охоронювані законом інтереси не можуть бути порушені, суд на законних підставах відмовив позивачу у позові.
Господарський суд Одеської області 07.11.2007 р. розглянув справу №33/135-07-4845 за позовом МКП „Одеська теплоелектроцентраль №2" до СП „Інтервіндоус" про визнання недійсним рішення зборів учасників відповідача, оформленого протоколом загальних зборів №3 від 05.04.2007 р.
Посилаючись на три згаданих судових рішення, що набули законної сили, суд також зробив висновок про те, що міське комунальне підприємство „Одеська теплоелектроцентраль №2" не є учасником (засновником) спільного українсько-американського підприємства ТОВ „Інтервіндоус", а тому названий позивачем інтерес не пов'язаний з його суб'єктивними правами, не може вважатись законним інтересом, у зв'язку з чим не підлягає правовому захисту
Як свідчать матеріали справи, відповідачем 04.04.2007 р. було видано наказ № 554 "Про правонаступництво Фонду стосовно державної частки у СП "Інтервіндоус" ТОВ" (далі - Наказ).
Відповідно до п. 1 Наказу відповідач виступив зі сторони держави правонаступником ВЕО "Одесаенерго" стосовно державного внеску до статутного фонду спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервіндоус" (державна частка – 12.7%).
Отже, предметом вказаного Наказу є виключно корпоративні права, якими є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).
Наказ не регулює майнових відносин між відповідачем та СП "Інтервіндоус" щодо формування статутного фонду останнього, а тому доводи позивача про те, що державою не було внесено частку у розмірі 12,7 % до статутного фонду і майно, за рахунок якого вона повинно було формуватись (незавершена будівництвом ТЕЦ-2 (промзона), є комунальною власністю територіальної громади міста Теплодар, не впливають на чинність Наказу.
Оскільки товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність, дані відносини (фактичне формування статутного фонду СП "Інтервіндоус") пов’язані з встановленням права власності на майно між самим товариством (у даному випадку СП "Інтервіндоус") та особою, що дане право оспорює.
Правовідносини, які виникають у зв’язку з несплатою вкладу до статутного фонду товариства, є виключно правовідносинами між товариством та його учасником і не впливають на права та обов’язки інших осіб.
Статтею 1 Господарського процесуального Кодексу України передбачено право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, оспорюваним Наказом не порушено прав та охоронюваним законом інтересів позивача.
За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України є суб'єктом управління об'єктами державної власності".
Відповідно до ст. 7 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" саме Фонд державного майна України щодо корпоративних прав держави уповноважений встановлювати наявність та визначати розмір корпоративних прав держави в майні господарських організацій, до яких, зокрема, належить СП „Інтервіндоус" ТОВ.
Крім того, відповідно до ст. 7 названого закону саме Фонд здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, Фонд діяв в межах наданих йому законом повноважень з дотриманням норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, коли встановив наявність корпоративних прав держави в майні СП „Інтервіндоус" та узяв їх у своє управління.
Позивач помилково посилаючись на норму ст. 55 Закону України „Про господарські товариства", вказує, що відповідач не може бути правонаступником щодо управління корпоративною державною часткою в СП „Інтервіндоус", вказуючи на те, що жодний законодавчий акт України не надає ФДМУ повноважень щодо вирішення питань, пов'язаних з правонаступництвом.
Однак, в даному випадку в оскаржуваному позивачем наказі йдеться не про
правонаступництво в порядку ст. 55 Закону України „Про господарські товариства" як про спосіб набуття права власності на корпоративну частку, а зовсім про інше - про встановлення
наявності та визначення розміру прав держави в майні господарського товариства, яким є
СП ТОВ „Інтервіндоус", а також про вступ до управління наявним, тобто вже існуючим
корпоративним правом держави.
Ця державна частка (майно) розміром 12,7% в статутному фонді СП „Інтервіндоус" уповноваженими органами держави в установленому законом порядку ніколи нікому не передавалась. Вказана частка утворена в 1990 р. як державна і дотепер свою форму власності не змінювала.
Позивач, помилково посилаючись на наказ ДАЕК „Одесаобленерго" № 91 від 14.08.1996 р., необґрунтовано стверджує про передачу всіх її засновницьких прав та статутної долі в СП, та зазначає, що з серпня 1996 року держава в особі Мінпаливенерго втратила корпоративні права в СП, передавши їх „ОТЕЦ-2" с.м.т. Теплодар".
Зміст тексту цього наказу № 91 від 14.08.1996 р. суперечить ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про управління майном, що знаходиться у загальнодержавній власності", яка діяла в 1996 році. Згідно з нею голова правління-директор ДАЕК не мав права безоплатно передавати своїм одноосібним рішенням майно (корпоративні права) ВЕО „Одесаенерго", яке знаходилося в загальнодержавній власності, іншим підприємствам, організаціям, установам.
Крім того досліджуваний текст наказу ДАЕК не відповідає вимогам законодавства України, зокрема, ст.ст. 4, 33, 55 Закону України „Про власність", який діяв в 1996 році, ст. 53 Закону України „Про господарські товариства” (у відповідній редакції).
Текст досліджуваного наказу не містить відомостей, на підставі яких саме правових актів і якого саме уповноваженого органу держави здійснюється розпорядження державною часткою (майном).
Наказ підписаний лише однією особою і не ґрунтується на колегіальному рішенні правління.
Позивач не надав суду жодних доказів того, що голова правління-директор ДАЕК має повноваження діяти від імені Міненерго України щодо розпорядження загальнодержавним майном.
В 1995 році на базі ВЕО „Одесаенерго" в процесі корпоратизації була створена ДАЕК „Одесаобленерго", що підтверджується копіями наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 р. № 175, 176.
Як випливає зі статутних та інших документів СП „Інтервіндоус", ДАЕК до складу СП „Інтервіндоус" ніколи не входила, корпоративні права учасника спільного підприємства в порядку, визначеному ст. 55 Закону України „Про господарські товариства", не набувала.
Позивач не надав суду належних доказів того, що ДАЕК „Одесаобленерго" в порядку, передбаченому ст. 55 Закону України „Про господарські товариства", набула членства в господарському товаристві СП „Інтервіндоус", а в подальшому передала державну частку з додержанням законних підстав та умов її відступлення правопопереднику позивача.
З матеріалів справи вбачається, що ДАЕК „Одесаобленерго” взагалі не одержувала державну частку розміром 12,7% у статутному фонді товариства від Міністерства енергетики та електрифікації України, тобто від органу держави, яке здійснювало управління ВЕО та його корпоратизацію в ДАЕК.
У матеріалах справи наявний Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВЕО «Одесаенерго» (правопопередника ДАЕК) від 31.08.1995 р. разом з відомістю розшифровки пункту 14.4 цього акту від 03.12.1996 р., з яких випливає, що цілісний майновий комплекс ОТЕЦ-2 приватизації не підлягав і відповідно до статутного фонду ДАЕК переданий бути не міг.
Отже, ДАЕК не мала підстав та можливості розпоряджатися вказаною державною часткою.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України вказаний наказ застосуванню судом не підлягає як такий, що не відповідає законодавству України.
Є помилковим твердження позивача про те, що ДАЕК є правонаступником усіх, у тому числі корпоративних, прав та обов'язків ВЕО „Одесаенерго".
З наказу Міненерго України від 21.04.1995 р. № 80 „Про структурну перебудову та підготовку до корпоратизації виробничого енергетичного об'єднання „Одесаенерго" (див. підпункти та пункти наказу 1.1.3, 1,2, 2, 3 та інші) вбачається, що ВЕО не перетворювалося, а розділялося (поділялося).
Згідно зі ст. 37 ЦК УРСР в ред. 1963 р., яка діяла під час корпоратизації ВЕО „Одесаенерго", при злитті та розділу юридичних осіб майно (права та обов'язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. Майно переходить у день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію.
Відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України „Про підприємства в Україні", яка діяла
під час корпоратизації ВЕО „Одесаенерго", у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Отже, ДАЕК під час корпоратизації набула не всі права та обов'язки правонаступника ВЕО, а лише їх частину - в обсязі, визначеному наказом Міненерго України, а також в актах приймання-передачі майнового комплексу та роздільним балансом.
Позивач не надав суду жодного доказу про передачу від Міненерго України або від ВЕО „Одесаенерго" до майнового комплексу ДАЕК „Одесаобленерго" корпоративних прав в СП „Інтервіндоус".
Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим невірне твердження позивача про правонаступництво ДАЕК замість ВЕО корпоративних прав в СП „Інтервіндоус" спростовуються листом Мінпаливенерго України від 15.11.2005 р. № 02/12-3399, зі змісту якого випливає, що при приватизації ВЕО „Одесаенерго" у 1995 році сформовано статутний фонд ДАЕК „Одесаобленерго” без врахування вартості майна Одеської ТЕЦ-2. Перелік нерухомого майна, яке увійшло до статутного фонду ВАТ „Одесаобленерго", затверджено наказом Мінпаливенерго від 4 листопада 2003 року № 635.
Фонд державного майна України (лист від 26.09.2005 р. №10-27-15083) після вивчення разом з Мінпаливенерго України питання щодо державної частки у статутному фонді СП „Інтервіндоус" дійшов такого висновку: „Відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 р. №175 було засновано Державну акціонерну енергопостачальну компанію „Одесаобленерго" та затверджено статут компанії. Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВЕО „Одесаенерго", затвердженим Міністерством енергетики та електрифікації України 31.08.1995 р., частка у статутному фонді СП „Інтервіндоус" не була врахована серед довгострокових фінансових вкладень при визначенні вартості майна, що підлягає приватизації".
Отже, зазначеними документами спростовується твердження позивача про виникнення правонаступництва ДАЕК в результаті реорганізації ВЕО „Одесаенерго" в частині корпоративних прав у СП „Інтервіндоус".
Є невірним також твердження позивача про те, що Фонд державного майна України на підставі пункту 4 Указу Президента України від 04.04.1995 р. № 282/95 передав Міненерго України управління частками (паями, акціями) майна державних акціонерних компаній.
Фонд державного майна України не міг передати Міненерго України частку розміром 12,7% у статутному фонді СП „Інтервіндоус", оскільки сам Фонд цю частку в своє управління від ВЕО „Одесаенерго" не отримував.
Позивач не надав суду жодних доказів передачі Фондом державного майна України Державній акціонерній енергопостачальній компанії частки розміром 12,7% у статутному фонді СП „Інтервіндоус”.
Щодо твердження позивача про набуття прав на державну частку за рішенням Одеської обласної ради від 17.05.2002 р., яка, за його висновком, протягом 1996-2002 років управляла нею, колегія суддів відзначає наступне.
Одеська обласна рада або його органи ніколи не були учасниками СП „Інтервіндоус” і тому вони не мали законного права та реальної можливості рішенням ради від 17.05.2002 р. передати корпоративні права, які, за іншим твердженням позивача, вже були передані йому за наказом директора правління ДАЕК № 91 від 14.08.1996 р.
Одеська обласна рада не могла передати своїм рішенням від 17.05.2002 р. корпоративні права у статутному фонді СП „Інтервіндоус" у складі цілісного майнового комплексу, оскільки цей комплекс не включав і не міг включати у себе державну частку 12,7%. У тексті рішення облради від 17.05.2002 р. нічого не сказано про передачу корпоративних прав. Так само про це не вказано ані в постанові Кабінету Міністрів України від 13.07.1995 р. № 514, ані в акті приймання-передачі від 12.02.1996 р. між ДАЕК та Одеською облдержадміністрацією.
Ані у додатку до згаданої постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1995 р. № 514, ані в додатку до наказу Міненергетики України № 176, який виданий на виконання згаданої урядової постанови, нічого не сказано про передачу корпоративних прав розміром 12,7%, які виникли при внесенні ВЕО „Одесаенерго" свого вкладу ще в 1990 році та визначені в установчих документах СП „Інтервіндоус" 1995 року.
Позивачем не визначено, яким чином державне майно, що, за помилковим твердженням позивача, було отримано Одеською облдержадміністрацією, перейшло у спільну комунальну власність територіальних громад області.
Навпаки, як підтверджується матеріалами справи, облдержадміністрація з метою встановити справжнього власника частки 12,7% у статутному фонді СП „Інтервіндоус" звернулася з листом від 25.03.2005 р. № 01/01-16-1469/1293 на адресу Спеціальної комісії Верховної Ради України з питань приватизації та Фонду державного майна України.
Згідно з листом від 27.11.2006 р. № Ч-1-62-О/П голови Одеської обласної ради на ім'я керівника СП „Інтервіндоус" товариству було запропоновано всі спірні питання щодо визначення власників корпоративних прав товариства вирішувати в судовому порядку.
Отже, облрада не знайшла підстав підтвердити факт передачі нею корпоративних прав в статутному фонді СП позивачу.
Щодо третьої твердження позивача, що корпоративні права ним отримані через правонаступництво за Дирекцією споруджуваної Одеської ТЕЦ-2 колегія суддів відзначає наступне.
Немає жодних підстав вважати зазначену Дирекцію учасником СП „Інтервіндоус". Вона не є правонаступником законного учасника - державного ВЕО „Одесаенерго". В порядку вимог статті 55 Закону України «Про господарські товариства» названа організація до СП „Інтервіндоус" ніколи не вступала.
Наданий позивачем лист Головного управління статистики в Одеській області від 16.02.2005 р. №1 8-02/37 в розумінні ст. 34 ГПК України не є допустимим засобом доказування виникнення правонаступництва позивача щодо державної частки розміром 12,7% у статутному фонді СП.
Зміст вказаного листа органу статистики про начебто наявність зв'язку між позивачем та Дирекцією споруджуваної Одеської ТЕЦ-2 через ідентифікаційний код суперечливі і не спираються на установчі документи позивача, що випливає зі змісту останнього абзацу цього листа.
Факт збігу ідентифікаційних кодів зазначених підприємств не має правового значення при вирішенні цієї справи, оскільки позивач не надав суду належних та достовірних доказів законного набуття самою Дирекцією споруджуваної ТЕЦ-2 корпоративних прав в спільному підприємстві. Згідно з установчими документами СП „Інтервіндоус" різних років така організація ніколи не була учасником товариства.
Відсутність правового зв'язку між позивачем та Дирекцією споруджуваної Одеської ТЕЦ-2 або ВЕО „Одесаенерго" вбачається із статутних документів позивача, починаючи з часу його створення і дотепер.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 6/218 від 03.11.2008 р. прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати при розгляді справи судом першої інстанції покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства „Одеська теплоелектроцентраль № 2” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 6/218 від 03.11.2008 р. – без змін.
2. Матеріали справи № 6/218 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді