8.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2015 рокуСєвєродонецькСправа № 812/362/15

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» (далі за текстом – ПАТ «Луганськтепловоз», Позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі за текстом – СДПІ, Відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі за текстом – ГУ ДКС, Відповідач 2), в якому Позивач просить визнати протиправною бездіяльність СДПІ щодо не надання до ГУ ДКС висновку про відшкодування податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року в розмірі 240679 грн. та стягнути з Державного бюджету України на свою користь суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року та січень 2013 року, в розмірі 240679,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що як платник податку на додану вартість він надав до СДПІ уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за липень, серпень та вересень 2012 року. У грудні 2012 року Відповідачем 1 проводилася документальна позапланова виїзна перевірка з питань достовірності та законності нарахування заявленого бюджетного відшкодування в податкових деклараціях з ПДВ за серпень, вересень 2012 року та уточнюючому розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, за результатами якої складено Акт № 128/14-0/05763797 від 12.12.2012, відповідно до висновків якого підприємством нібито допущено порушення п.185.1. ст.. 185; п.187.1. ст.. 187; п. 188.1. ст.. 188; п.192.1 ст. 192; п.194.1. ст.. 194; п.198.3 ст.198; п.200.1 та 200.3 абз. а) п.200.4 ст.200; п.201.1, 201.3, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, на підставі якого було винесене податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 № НОМЕР_1 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року на суму 240679,00 грн.

Вказане повідомлення рішення було оскаржене в судовому порядку, внаслідок чого постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 було скасоване, а саме судове рішення набуло чинності 25.07.2013 (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 812/2812/13-а).

П’ять робочих днів, відведених ч. 2 п.200.15 ст.200 Податкового кодексу України податковій службі на надання висновку до органів казначейства, що настали за днем набрання законної сили ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013, становлять 26, 29, 30, 31 липня та 01 серпня 2013 року включно. (27 та 28 липня 2013 року - неробочі дні). П’ять операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби для видання платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку становлять 02, 05, 06, 07 та 08 серпня 2013 року включно (03 та 04 серпня 2013 року - неробочі дні).

Проте 09 серпня 2013 року грошові кошти в розмірі 240679,00 грн. на рахунок ПАТ «Луганськтепловоз» не надійшли. Таким чином, право платника податку вважається порушеним, починаючи з 09 серпня 2013 року (після закінчення вищезазначених десяти робочих днів), і саме з цієї дати виникає право на звернення до суду за захистом порушеного права.

Представник Позивача адміністративний позов підтримав, просив його задовольнити повністю.

Представник Відповідача 1 позовні вимоги не визнав, просив відмовити з наступних підстав. Вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом. Також вказує на те, що в наявності практика Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, відповідно до якої позовні вимоги платника податку про визнання протиправною бездіяльності податкового органа щодо неподання висновку про відшкодування суми податку на додану вартість є неналежним способом захисту його прав.

Представник Відповідача 2 у судове засідання не прибув, надав письмові заперечення проти позову (а.с.28), просив розглянути справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що з часу набрання чинності Податковим кодексом України органи казначейства повинні відшкодовувати податок на додану вартість виключно на підставі відповідних висновків податкових органів, позивач повинен у позовній заяві просити не стягнути з Державного бюджету суму податку на додану вартість, а зобов’язати орган податкової служби надати у встановлений законом строк відповідному органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Податковим органом висновок до казначейства про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень, вересень 2012 року в сумі 240679,00 грн. не надавався, тому відшкодування податку на додану вартість не проводилось.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача № 1, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (тут і надалі посилання на норми Податкового кодексу України наводяться в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні:

- бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (підпункт 14.1.18);

- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункту 14.1.181).

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов’язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно із статтею 200 Податкового кодексу України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2);

- при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3);

- якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4);

- платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7);

- до декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України (пункт 200.8);

- протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних (пункт 200.10);

- за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11);

- контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (пункт 200.12);

- на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби (пункт 200.13);

- якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування (пункт 200.14);

- у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету (пункт 200.15);

- джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України (пункт 200.17);

- суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення (пункт 200.23).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 18 червня 2003 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 749508 (а.с.9-12).

Відповідно до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з присвоєнням індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість - 057637912013, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01 червня 2011 року № 100337613 (а.с.13).

На підставі Акта № 128/14-0/05763797 від 12.12.2012 Відповідачем 1 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 № НОМЕР_1 про зменшення Позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року на суму 240679,00 грн. (а.с.14), яке було оскаржено у судовому порядку.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі № 812/2812/13-а, яка ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року залишена без змін, адміністративний позов ПАТ «Луганськтепловоз» до СДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2013 № НОМЕР_1 задоволений в повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ від 14.03.2013 № НОМЕР_1 на суму 240679,00 грн. (а.с.15-21).

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В силу імперативних приписів частини 1 статті 72 та частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді даної адміністративної справи обставини щодо правомірності визначення Позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у загальному розмірі 240679,00 грн., не доказуються.

В порушення приписів пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України Відповідач 1 протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року у справі № 812/2812/13-а, не подала до ГУ ДКС України у Луганській області висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету за декларацією з податку на додану вартість за серпень та вересень 2013 року в загальному розмірі 240679,00 грн., а тому позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача вказаної суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2009 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв’язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом закритого акціонерного товариства «Авангард» до державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, яка є правонаступником Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій. Зокрема, у зазначеній постанові Верховий Суд України вказав, що рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв’язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Вищевикладене спростовує доводи заперечень Відповідача 2 про те, що позивач повинен у своїй позовній заяві просити суд не стягнути з Державного бюджету України суму податку на додану вартість, а зобов’язати орган податкової служби надати у встановлений законом строк відповідному органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2013 року № 267) (далі Порядок № 845), визначений механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державні органи).

У відповідності із пунктом 2 Порядку № 845, безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно із підпунктом 6 пункту 16 Порядку № 845, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.

Стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, відповідно до пункту 23 Порядку № 845, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби. Орган Казначейства надсилає після надходження таких документів до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження або у процесі виконання виконавчого документа розмір такого залишку зменшився, орган державної податкової служби узгоджує протягом п'яти робочих днів такий розмір із стягувачем, про що повідомляє орган Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету у розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Вищевикладене спростовує доводи заперечень Відповідача 2 про те, що з часу набрання чинності Податковим кодексом України органи державної казначейської служби повинні відшкодовувати податок на додану вартість виключно на підставі відповідних висновків податкових органів.

Згідно із статтею 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

У зв’язку з викладеним, Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області правомірно залучено до участі у справі в якості другого відповідача.

При розгляді даної адміністративної справи суд вважає за необхідне зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02) Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Далі Суд зауважив, що відшкодування податку на додану вартість заявникові систематично затримувалось. Такі затримки були спричинені ситуацією, в якій державні органи, не заперечуючи суми відшкодування податку на додану вартість на користь заявника, як це видно із матеріалів справи, не надавали підтвердження цих сум. Такі дії завадили заявникові повернути заявлені суми вчасно та створили ситуацію постійної невизначеності. Окрім того, заявник був вимушений постійно звертатись до суду з ідентичними скаргами. Постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном, що є неприпустимим.

Посилання Відповідача 1 на пропуск позивачем строку звернення до суду визнаються судом безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України податковий орган повинен був надати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, протягом 5 робочих днів, що настали за днем отримання ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 по справі № 812/2812/13-а.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами

Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість визначається на підставі пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України і становить 1095 днів, наступних за днем отримання права на таке відшкодування, тобто після 25.07.2013. Таким чином, строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Посилання Відповідача 1 на практику Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, відповідно до якої позовні вимоги платника податку про визнання протиправною бездіяльності податкового органа щодо неподання висновку про відшкодування суми податку на додану вартість є неналежним способом захисту його прав, є незмістовним з наступних підстав. .

Відповідно до статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, обов’язковість висновків щодо застосування норми права, викладеній у постанові, стосується лише постанов Верховного Суду України, прийнятих за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 237 КАС України.

В запереченнях Відповідач 1 посилається на постанову Верховного Суду України від 24.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Авангард», в якій викладені висновки щодо застосування норм Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон № 168/97-ВР). Водночас, дана справа розглядається в контексті дотримання Відповідачами норм Податкового кодексу України, а не Закону № 168/97-ВР.

Таким чином, до спірних правовідносин між ПАТ «Луганськтепловоз» з Відповідачами висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 24.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Авангард», не можуть бути застосовані на підставі положень ст. 244-2 КАС України.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 24.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Авангард» зовсім не надається аналіз та не робляться висновки щодо правомірності позовних вимог відносно визнання протиправною бездіяльності СДПІ щодо ненадання до ГУ ДКС висновку про відшкодування податку на додану вартість. У вказаній постанові Верховного Суду України викладені висновки відносно позовних вимог про зобов’язання податкового органу надати територіальному органу державного казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Проте таких вимог Позивач не заявляв. Судом вказані пояснення Відповідача 1 розцінюються як спосіб ввести суд в оману.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, в разі задоволення позовних вимог, суд повинен встановити факт порушення відносно позивача його законних прав та інтересів.

Стосовно Відповідача 2 в ході судового розгляду не було встановлено жодного факту порушень з його боку відносно Позивача. Відповідач 2 залучений до участі у справі для найбільш ефективного способу відновлення порушеного права Позивача.

При даних спірних правовідносинах єдиним органом, який тривалий час: з 02 серпня 2013 року по липень 2015 року (тобто майже протягом 2 років) порушує законні права Позивача, є саме СДПІ, яка грубо порушує положення пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. В контексті рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02) саме СДПІ при даних спірних правовідносинах зловживала своїми повноваженнями у системі відшкодування податку на додану вартість відносно Позивача. Без факту встановлення порушень прав Позивача відсутні були б підстави для стягнення відповідних сум з Державного бюджету через відповідні підрозділи Державної казначейської служби України. Як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності податкового органа щодо неподання висновку про відшкодування суми податку на додану вартість є необхідним та належним способом захисту його прав, який обумовлює необхідність стягнення відповідних сум з Державного бюджету України.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат.

Враховуючи вищезазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», а також те, що позивачем при зверненні до суду з позовом майнового характеру був сплачений судовий збір в сумі 4 813,58 грн., з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру в сумі 4 813,58 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби щодо ненадання до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області висновку про відшкодування Публічному акціонерному товариству «Луганськтепловоз» податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року в сумі 240679,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» (р/р № 26001010428069 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767, код 05763797) суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за серпень та вересень 2012 року, в розмірі 240679,00 грн. (двісті сорок тисяч шістсот сімдесят дев’ять гривень).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 813,58 грн. (чотири тисячі вісімсот тринадцять гривень 58 коп.)

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя                                                             ОСОБА_1