Справа № 2-804/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 квітня 2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської  області в складі: головуючого судді – Вуїва О.В., при секретарі – Козачук О.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,  
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5  про визнання права власності на земельну ділянку,  

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3  про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку в якій вказував, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу він є власником гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці, площею 0,0024 га., призначеній для його обслуговування.

Вказана ділянка була придбана продавцем ОСОБА_3  у попередніх власників – ОСОБА_4  та ОСОБА_5 , проте відповідач належним чином не посвідчив свої права власника спірної ділянки, а саме не отримав Державний акт про право власності на землю.

За погодженням з позивачем ОСОБА_3 зобов’язався в строк до кінця 2008 року отримати Державний акт про право власності на землю та в належному порядку укласти з     ОСОБА_1  договір купівлі-продажу спірного майна про що написав письмову розписку.

Проте взяті на себе зобов’язання не виконав.

Враховуючи вказані обставини, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної ділянки, укладений між ним та відповідачем, а також визнати його власником земельної ділянки, площею 0,0024 га., розташованої по АДРЕСА_1  та призначеної для обслуговування гаражу.

В подальшому позивач уточнив свої вимоги, змінивши підставу позову та відмовившись від вимог щодо визнання договору дійсним.

 При цьому вказував на те, що до нього, як особи, яка придбала гараж повинно перейти й право власності на ту частину земельної ділянки, на якій він розміщений та на ту частину, що необхідна для обслуговування цього об’єкта.

Тому, посилаючись на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України ОСОБА_1  просив визнати його власником земельної ділянки, площею 0,0024 га., розташованої по АДРЕСА_1  та призначеної для обслуговування гаражу.

Ухвалою суду від 30 березня 2009 року до участі в справі в якості відповідачів було залучено ОСОБА_4  та ОСОБА_5

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1  та його представник – ОСОБА_2  уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач ОСОБА_3  в судове засідання не з’явився, проте надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5  в судове засідання не з’явилися, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлені, причину неявки суду не повідомили.

Суд вважав за необхідне розглядати справу без участі відповідачів, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд  прийшов до наступного.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1  року ОСОБА_1  за нотаріально посвідченим договором придбав у ОСОБА_3  гараж, що розміщений по АДРЕСА_1  (а.с.6-8).

На момент придбання майна гараж знаходився на земельній ділянці, площею 20,4 кв.м, призначеній для його обслуговування.

При цьому ділянка була придбана продавцем ОСОБА_3  за нотаріально посвідченим договором у попередніх власників – ОСОБА_4  та ОСОБА_5 , проте відповідач належним чином не посвідчив свої права власника спірної ділянки, а саме не отримав Державний акт про право власності на землю.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи (а.с.9, 31, 34-35).

Відповідно до ст. 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічне правило викладене й в нормах ст. 377 ЦК України та міститься в роз’ясненнях п.п. ґ п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» .

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а цивільне право позивача відповідно до ст. 16 ЦК України підлягає захисту шляхом визнання його власником спірного майна.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

  Позовні вимоги ОСОБА_1  до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5  про визнання права власності на земельну ділянку –  задовольнити повністю.

Визнати   за   ОСОБА_1   право власності на земельну ділянку, площею 20,4 квадратних метри, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування гаражу за цією ж адресою та належала ОСОБА_4  та ОСОБА_5  згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 01 жовтня 1993 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_1  (виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за НОМЕР_2  від 21 вересня 1993 року).

  Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

  Суддя :                                                                 Вуїв О.В.