Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
11.03.2009 |
Справа № 2-а-647/08/2703 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Шереніна Ю.Л. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт ВВ №НОМЕР_1
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № НОМЕР_2 від 25.02.2009,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Ленінського районного суду м.Севастополя (суддя Гаркуша О.М.) від 26.11.08 у справі №НОМЕР_17
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
про спонукання до виконання певних дій,
ВСТАНОВИВ:
08.07.2008 позивач звернулась до Ленінського районного суду м.Севастополя з позовною заявою до ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_3 нарахувати недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30грн. (арк.с.1).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № НОМЕР_3, зокрема, на підвищення державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком; позивач просить відновити строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 по 31.12.2007.
Постановою Ленінського районного суду м.Севастополя від 26.11.2008 позов задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в сумі 614,00грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.с.25-26).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону, оскільки зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати цієї допомоги визнано неконституційним; відповідачем позивачу з липня по грудень 2007 року виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим цим Законом розмірам; строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2006 рік та за період з 01.01.2007 по 08.07.2007 позивачем пропущений.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - ОСОБА_3, 08.12.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 18.12.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю (арк.с.29, 30-31).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; передбачене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по виплаті цієї допомоги.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (арк.с.33-35).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 11.03.2009 (арк.с.38-40).
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2009 замінено суддю Санакоєву М.А. у зв'язку з хворобою на суддю Шереніна Ю.Л. (арк.с.46).
В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити по мотивам, викладеним в ній.
Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується посвідченням ДВС №НОМЕР_4 та довідкою №НОМЕР_5 від 03.11.2008 (арк.с.4, 15), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на підвищення державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем в 2006 та 2007 роках позивачу підвищення до державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, що відповідачем не заперечується.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ НОМЕР_3 від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № НОМЕР_6, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ НОМЕР_7 від 19.12.2006.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні ОСОБА_3, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління ОСОБА_3 від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № НОМЕР_8, головні ОСОБА_3, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів ОСОБА_3, який є центральним органом виконавчої влади.
Отже, ОСОБА_3 у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ НОМЕР_3 від 18.11.2004, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № НОМЕР_6 зупинена на 2006 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № НОМЕР_7 зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № НОМЕР_7 встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № НОМЕР_9) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № НОМЕР_10 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ НОМЕР_3 від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ НОМЕР_3 від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру цієї допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ НОМЕР_11 від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № НОМЕР_12 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ НОМЕР_11 від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № НОМЕР_13 від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ НОМЕР_7 від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
При викладених обставинах, на користь позивача підлягає стягненню підвищення до державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, дітям війни за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, в сумі 614,00грн. згідно розрахунку позивача в межах заявлених позовних вимог.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 01.01.2007 по 08.07.2007 позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 08.07.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в частині нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 01.01.2007 по 08.07.2007 позивач не надала.
Відповідач в запереченнях на позов наполягає на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (арк.с.18-19).
За таких обставин, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 01.01.2007 по 08.07.2007.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету ОСОБА_3. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на ОСОБА_3 покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є ОСОБА_3 України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ НОМЕР_13 від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №НОМЕР_14 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ НОМЕР_13 від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №НОМЕР_15 від 09.07.2007, №НОМЕР_12 від 22.05.2008, №НОМЕР_16 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Ленінського районного суду м.Севастополя від 26.11.08 у справі №НОМЕР_17залишити без задоволення.
2. Постанову Ленінського районного суду м.Севастополя від 26.11.08 у справі №НОМЕР_17залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Ю.Л.Шеренін
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна