РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2008р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої: Пнівчук О.В.,
суддів: Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,
секретаря: Довжинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Тисменицької міської ради про визнання права власності у порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання заповіту частково недійсним та визнання власності на 4/6 частини будинковолодіння, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 28 грудня 2007 року,-
встановила:
ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на житловий АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.
Збільшуючи позовні вимоги ОСОБА_1 пред"явила вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_4
ОСОБА_2звернувся із зустрічним позовом про визнання частково недійсним заповіту та визнання за ним права власності на 4/6 частини спірного будинковолодіння з підстав належності йому 1/2 частини як частки в спільному майні подружжя та 1/6 частини як обов"язкової частки в спадщині та просив передати йому у власність весь будинок зі сплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за її частку у спадщині.
Справа № 22-ц-347/2008р. Головуючий у І інстанції Хоминець М.М.
Категорія 5 Доповідач: Пнівчук О.В.
Рішенням Тисменицького районного суду від 28 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 70,25% АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано частково недійсним заповіт ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 посвідчений 13.04.2002 року державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 29,75 % АДРЕСА_1 як частку в спільній сумісній власності подружжя.
В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила, що суд не дав належної оцінки її доводам про те, що спірний будинок, АДРЕСА_1 це сарай-літня кухня з добудованою верандою, яка належала її батьку ОСОБА_5, і в 1985 році після смерті батька була нею успадкована про що видано свідоцтво про право на спадщину по закону на її прізвище від 31.05.1985 року.
Крім того, суд безпідставно відмовив їй в позові про визнання недійсним свідоцтва про право власності виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 виконкомом Тисменицької селищної ради на ім"я ОСОБА_4, так як після укладення договору дарування від ІНФОРМАЦІЯ_2 літня кухня перейшла від ОСОБА_4 до її колишнього чоловіка ОСОБА_5
Переобладнання літньої кухні в жилий будинок шляхом добудови веранди не могло бути підставою для отримання 01.04.1984 року свідоцтва про право власності на вказаний будинок.
Апелянт з наведених підстав просила рішення Тисменицького районного суду в частині відмови її позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному об"ємі.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначив, що суд не дав належної оцінки, що будинок по АДРЕСА_1 добудували ОСОБА_2та ОСОБА_4 і вартість будинку істотно збільшилась за час їх перебування в шлюбі.
Відповідно до ст. 25 КпШС України якщо майно яке було власністю одного з подружжя за час шлюбу істотно збільшилось у своїй цінності внаслідок трудових або
грошових затрат другого з подружжя чи їх обох воно може бути визнане спільною власністю подружжя.
Суд правильно визнав спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя, однак допустився помилки при встановленні частки належної ОСОБА_2 в розмірі 29,75 % жилого будинку, так як частки майна подружжя повинні бути рівними.
Необгрунтовано відмовлено в задоволенні його позову про визнання права власності на будинок і як на обов'язкову частку у спадщині після смерті його дружини.
Апелянт вважає, що ОСОБА_2 фактично позбавлено права на житло.
Проведена судова будівельно-технічна експертиза не відповідає фактичним обставинам справи, а тому не могла бути покладена в основу рішення.
Оцінку вартості спірного майна проведено з урахуванням вартості права користування земельною ділянкою, яка не перебувала у власності спадкоємця.
Посилаючись на зазначені обставини, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2
В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_6, ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підтримали та заперечили доводи апеляційної скарги ОСОБА_2
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги.
Представник Тисменицької міської ради подав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення , а апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановляючи рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції правильно виходив з того, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Судом, зокрема встановлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_2зареєстрували шлюб 13 жовтня 1980 року (а.с. 19 т. 1).
Відповідно до рішення виконкому Тисменицької селищної ради від 30 липня 1975 року ОСОБА_4дозволено будівництво літньої кухні по АДРЕСА_1.
Станом на час реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2згідно дозволу на будівництво літньої кухні було закладено фундамент, зроблені кладка стін, дерев"яні перекриття, дах і покрівля.
Рішенням виконавчого комітету Тисменицької селищної ради від 20 серпня 1982 року ОСОБА_4 надано дозвіл на переобладнання літньої кухні під житловий будинок з добудовою веранди поАДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 5).
Відповідно до акту, затвердженого рішенням виконкому Тисменицької селищної ради від 20.01.1984 року забудову садиби ОСОБА_4 прийнято в експлуатацію.
В березні 1984 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на жилийАДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20).
Судом встановлено, що ОСОБА_2разом з ОСОБА_4 добудували до будинку веранду та провели роботи по внутрішній та зовнішній штукатурці, встановленню вікон та дверей, підлоги, встановленню електропостачання, газопостачання, водяного опалення та зробили побілку.
Таким чином, вартість спірного будинку істотно збільшилась за час шлюбу ОСОБА_2 в результаті їх спільних трудових і грошових затрат, та затрат ОСОБА_2
Відповідно до вимог ст. 25 КпШС України (в ред. що діяв на той час) якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною суміжною власністю подружжя.
Згідно ст. 28 цього Кодексу, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя , їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції визнаючи спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 прийшов до висновку, що частка ОСОБА_2 в майні подружжя становить 29,75%.
Однак такий висновок суду не ґрунтується на вимогу закону.
Відповідно до ст. 28 КпШС України, при поділі майна подружжя яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки є рівними.
Оскільки підстав для відступу від начала рівності часток подружжя ОСОБА_2 не встановлено, то їхні частки слід визнати рівними тобто по 1/2 частині.
В зв"язку з цим, складений ОСОБА_4 заповіт на ім"я ОСОБА_1 слід визнати недійсним в 1/2 його частині.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2має право на частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, оскільки суд першої обґрунтовано зазначив про те, що ОСОБА_2відповідно до ст. 535 ЦК України в ред. 1963 року не має права на обов'язкову частку в спадщині, так як на час смерті дружини не являвся непрацездатним.
Саме по собі отримання ним пільгової пенсії не дає підстав для визнання його непрацездатним і як таким, що має право на обов'язкову частку в спадщині.
Посилання апелянтки ОСОБА_1 на те, що спірне будинковолодіння фактично подаровано ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 її бувшому чоловіку ОСОБА_5, не заслуговують на увагу, так як свідоцтво про право власності на дане будинковолодіння вона отримала у березні 1984 року, а тому не могла його відчужити в грудні 1983 року. Позивачкою ОСОБА_1 не наведено підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне будинковолодіння виданого 01 березня 1984 року її матері ОСОБА_4, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог.
Необгрунтованими є вимоги апелянта ОСОБА_2 про передачу йому у власність спірного будинковолодіння зі сплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за її 1/4 частку в будинку в сумі 4204 грн., так як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право кожен на 1/2 частини будинковолодіння.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання права
власності на спірне будинковолодіння підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про
часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за
ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинковолодіння в порядку спадкування та за ОСОБА_2права власності на 1/2 частини будинковолодіння як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
На підставі ст.ст. ст.ст. 534, 535, 548, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 25, 28 КпІПС України, ст. 392 ЦК України.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду від 28 грудня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини АДРЕСА_1 в порядку успадкування за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори 13 квітня 2002 року після смерті ОСОБА_4
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати частково недійсним заповіт, укладений ОСОБА_4 у користь ОСОБА_1 посвідчений державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори 13 квітня 2002 року в 1/2 його частині.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1 як частку у спільній сумісній власності подружжя.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2та ОСОБА_1 по 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили.