ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2007 р. | № 17/89-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Поляков Б.М. |
суддів: | Катеринчук Л.Й. Ткаченко Н.Г. |
розглянувши касаційну скаргу | Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" |
на рішення | господарського суду Сумської області від 10.04.2006 |
у справі господарського суду | № 17/89-06 Сумської області |
за позовом | Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку "Володимирський" |
про | визнання договору недійсним |
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача | Конопля А.М. (дов. №28 від 24.10.2006) Каляєв В.В, (дов. від 01.01.2007) |
від відповідача | Самохін А.М. (дов. №4 від 20.02.2006) |
Шестюк О.М. (дов. №34 від 15.12.2006) |
Дубовіченко О.В. (дов. №32 від 08.12.2006) |
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.03.2006 (суддя Коваленко О.В.) порушено провадження у справі № 17/89-06 за позовом акціонерного комерційного банку «Інтерконтинентбанк»(далі: «Позивач») до товариства з обмеженою відповідальністю комерційного банку «Володимирський»(далі: «Відповідач») про визнання недійсним договору 09.09.2005 про відступлення права вимоги з підстав відсутності належних повноважень у представника позивача на укладення спірного договору та невідповідності його вимогам закону до господарського зобов’язання.
Рішенням господарського суду Сумської області від 01.03.2006 (суддя Коваленко О.В.) в позові АКБ «Інтерконтинентбанк»відмовлено (а.с.71-72). В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалось.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 10.04.2006, аргументуючи порушенням приписів статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, неповнотою оцінки доказів некомпетентності керівника позивача на прийняття рішення про укладення спірної угоди уступки права вимоги, невідповідністю зазначеної угоди спеціальному законодавству, яке регулює проведення банківських операцій з одним контрагентом у розмірі, що перевищує 25% регулятивного капіталу банку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов»язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
За приписами частин 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов»язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб»єктності), може бути на вимогу однієї із сторін , або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно приписів статті 1.1 Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні»затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 N 368 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 за N 841/6032 (далі: «Інструкції»):
«Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
Контрагент - будь-яка особа (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові)».
Згідно з статтею 2.1 глави УІ інструкції норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. А згідно з статтею 2.3. Інструкції до вимог банку щодо контрагента включаються, поряд з іншими, дебіторська заборгованість щодо банків-контрагентів та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками.
Згідно з частиною 2.6 Інструкції рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом (позичальником) у розмірі 25% регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій, визначених у пункті 2.3 цієї глави, щодо цього контрагента), має прийматися правлінням та/або радою банку.
Отже, чинним законодавством визначено спеціальну правосуб’єктність банків щодо прийняття рішень про проведення з одним контрагентом операцій на суму 25% та більше відсотків регулятивного капіталу банку, яка вимагає прийняття рішень про їх проведення окремими органами управління юридичною особою (правлінням та/або радою банку) і до таких вимог належить дебіторська заборгованість та сумнівна заборгованість за операціями з банками, а не тільки заборгованість по кредитних угодах.
Як встановлено судом першої інстанції 09.09.2005 виконуючий обов’язки голови правління Сокур О.Г. підписав від імені позивача Договір №09-1/3-044 про відступлення права вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №160403-130 від 16.04.2003, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський холодокомбінат». З боку відповідача договір підписано головою правління Новохатко М.В. (а.с.10-12). Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський холодокомбінат»спірного договору не укладало та не підписувало (а.с.10).
Матеріалами справи підтверджується, що Постановою Правління Національного банку України № 360 від 03.10.2005 призначено тимчасову адміністрацію АКБ «Інтерконтинентбанк» та припинено повноваження його органів управління (а.с.36).
За умовами спірного договору позивач відступив відповідачу всі права, які належали йому як первісному кредитору за договором про відкриття кредитної лінії (п. 1.1 Договору); разом з правами, що відступаються за цим договором до нового кредитора переходять і зобов’язання первісного кредитора за основним договором в повному обсязі (п.1.3 Договору); наслідком укладення сторонами цього договору є повна заміна первісного кредитора в основному договорі та договорах забезпечення новим кредитором (п. 1.5 Договору); плата за відступлення вимоги складає 5млн.грн. та підлягає сплаті кредитором на протязі 7 банківських днів (п.2.1 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а згідно з статтею 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Заміна боржника у зобов’язанні іншою особою (переведення боргу) можлива лише за згодою кредитора (стаття 520 цього кодексу).
Оскаржуваним судовим рішенням підтверджується, що судом не дано оцінки умовам спірного договору (пунктам 1.1, 1.3, 1.5 Договору) на предмет їх відповідності приписам статей 509, 514, 520 Цивільного кодексу України, зокрема на предмет визначення обсягу переданого цивільного права та умов, що пов’язані з цим правом на момент його передачі, не дано оцінки елементам угоди про уступку права вимоги, які містить спірна угода про перевід боргу.
Висновки суду першої інстанції про регулювання статтею 2.6 Інструкції тільки кредитних ризиків контрагентів не відповідають приписам статей 2.1 та 2.3 глави 6 глави УІ зазначеної інструкції, яка передбачає можливість включення до таких вимог дебіторської заборгованості за операціями з банками-контрагентами по будь-яких угодах.
Відтак, судом не досліджено обставин прийняття рішення про укладення спірної угоди про відступлення права вимоги спеціально визначеними органами управління юридичною особою позивача (правлінням та/або радою банку).
Відповідно до статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції зазначено про прийняття рішення Спостережної Ради АКБ «Інтерконтинентбанк»09.09.2005 про укладення угод відступлення прав вимоги на суму не менше 25 000 000 грн. та доручення правлінню банку укласти такі угоди (а.с.54). Однак судом не дано оцінки зазначеному доказу на предмет підтвердження ним обставин погодження саме спірної угоди та її умов.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»від 29.12.1976 № 11 рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; в рішенні суду необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що постановлене у справі рішення таким вимогам не відповідає та його слід скасувати.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін і, залежно від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до законодавства України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Сумської області від 10.04.2006 скасувати, справу № 17/89-06 направити на новий судовий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий Б. Поляков
Судді Л. Катеринчук
Н. Ткаченко