КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 372/6360/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Чеботок Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної охорони України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом в Управлінні державної охорони України до 22 червня 2010 року.

28 жовтня 2008 року позивач звернувся до начальника Управління державної охорони України з рапортом про надання відпустки з 15.12.2008 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Однак, вважаючи, що його рапорт не був розглянутий та відпустку надано не було, ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом порушених прав.

В результаті чого, постановою Обухівського районного суду від 26.03.2010 в адміністративній справі № 2-а-1/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010, суд визнав неправомірною бездіяльність Управління державної охорони України, що виявилась у не розгляді рапорту ОСОБА_2 та зобов'язав Управління державної охорони України розглянути рапорт ОСОБА_2 щодо надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У задоволенні решти позовних вимог, а саме: щодо зобов'язання відповідача надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15 грудня 2008 та стягнення моральної шкоди у сумі 100000 грн, суд у задоволенні позову відмовив.

На виконання вказаної постанови Обухівського районного суду Київської області Управління державної охорони України повторно розглянуло рапорт ОСОБА_2 та листом від 20.05.2011 № 3/1-1632 відмовило йому у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вважаючи порушенням своїх прав та інтересів з боку колишнього роботодавця та з метою їх відновлення ОСОБА_2 звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач за відсутності відносин військової служби між позивачем і відповідачем повторно просить суд зобов'язати відповідача зі зворотною дією у часі надати йому відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15 грудня 2008 по 25 січня 2011 року, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (Закон № 504).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 504 після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно з частиною третьою зазначеної статті ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 504 особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку в установленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Водночас, слід враховувати вимоги статті 12 Закону № 2011, згідно з якою військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Так, за приписами пункт 5 статті 11 Закону № 2011 військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків із числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Таким чином, Законом № 2011 чітко визначено випадки, коли саме на батьків із числа військовослужбовців поширюються пільги. На те, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є пільгою, прямо вказує норма Конституції України, якою встановлено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які перебувають на службі у Збройних Силах України.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Крім цього, до військовослужбовців у випадках, передбачених Конституцією України, у законодавчому порядку запроваджено певні обмеження окремих конституційних прав і свобод.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов'язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме: якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Разом з тим жінка може скористатися своїм правом у будь-якому випадку.

Наведена правова позиція узгоджується з відповіддю Управління державної охорони України від 20.05.2011 №3/1-1682, що надана ОСОБА_2 на виконання постанови Обухівського районного суду Київської області від 26.03.2010 (справа №2-а-1/10) (том 1 а.с. 133).

Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Відповідно до статті 2 Закону №504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками судового процесу, правовідносини між позивачем та відповідачем з приводу проходження військової служби припинені 22.06.2010.

Відтак, наведені правові норми та обставини справи свідчать, що позовні вимоги про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною заявлені поза межами відносин військової служби (30.12.2013 - дата подання позову), звернуті у минуле, а вік дитини, догляду за якою просить позивач, становить понад сім років, що у свою чергу унеможливлює надання такої відпустки.

23 липня 2015 року в судовому засіданні, на запитання головуючого судді яким саме способом можна зобов'язати відповідача надати відпустку ОСОБА_2, якщо він не перебуває у трудових відносинах та якщо дитині виповнилось сім років, представник позивача не зміг надати відповіді.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що позивачем заявлено лише вимогу зобов'язального характеру, а саме зобов'язати відповідача надати відпустку по догляду за дитиною (том 1 а.с. 12, том 2 а.с. 71).

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що надання ОСОБА_2 відпустки по догляду за дитиною до трьох років є неможливим, адже останній не перебуває в трудових відносинах з Управління державної охорони України, також і відсутні правові підстави надання такої відпустки саме військовослужбовцю-батьку дитини, згідно приписів пункт 5 статті 11 Закону № 2011.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 29 липня 2015 року.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.