ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2007 р. | № 26/419 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. |
у справі | №26/419 |
господарського суду | м.Києва |
за позовом | ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" |
до відповідача-1: | АКБ "Інтерконтинентбанк" |
до відповідача-2: | ВАТ "Комерційний банк "Славутич" |
про | визнання недійсним договору |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | Чорноіваненко Д.О., |
від відповідача-1: | не з'явився, |
від відповідача-2: | Мандригеля Р.С. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 05.09.2006 р. у справі №26/419 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. (судді: Капацин Н.В., Андрієнко В.В., Моторний О.А.), в позові ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" до АКБ "Інтерконтинентбанк" та ВАТ "Комерційний банк "Славутич" про визнання недійсним договору від 09.09.2005 р. №5 про відступлення права вимоги, який був укладений між АКБ "Інтерконтинентбанк" та ВАТ "Комерційний банк "Славутич", відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" просить рішення господарського суду м.Києва від 05.09.2006 р. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №26/419 скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 та ст. 129 Конституції України, ст.ст. 237, 241 Цивільного кодексу України, ст. 242 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 32, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач-1 не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
17.06.2004 р. між АКБ "Інтерконтинетнтбанк" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" було укладено кредитний договір №17064-281, відповідно до умов якого позивачу було відкрито кредитну лінію з лімітом кредитування 8 000 000,00 грн. строком до 16.06.2005 р. зі сплатою 24%.
09.09.2005 р. між АКБ "Інтерконтинентбанк" як первісним кредитом в особі виконуючого обов'язки голови правління Сокура О.П. та ВАТ "Комерційний банк "Славутич" як новим кредитором в особі виконуючого обов'язки голови правління Усенка В.О. було укладено договір №5 про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним договором від 17.06.2004 р. №17064-281, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія".
Згідно з п. 2.1 зазначеного договору відступлення права вимоги є платним та становить 6 000 000,00 грн. і підлягає сплаті новим кредитором протягом 7 банківських днів із моменту укладення цього договору шляхом зарахування коштів на рахунок первісного кредитора.
У травні 2006 р. ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до АКБ "Інтерконтинентбанк" і ВАТ "Комерційний банк "Славутич" про визнання недійсним договору від 09.09.2005 р. №5 про відступлення права вимоги.
Позов мотивувався тим, що: по-перше, виконуючий обов'язки голови правління АКБ "Інтерконтинетнтбанк" Сокур О.П. не мав відповідних повноважень на укладення договору про відступлення права вимоги в силу положень ч. 3 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з якою голова правління (ради директорів) заступає на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України (якої отримано не було); по-друге, відповідачем-1 було порушено п. 2.6 гл. 2 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. №368, відповідно до якого рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій, визначених у п. 2.3 цієї глави, щодо цього контрагента), має прийматися правлінням та/або радою банку; по-третє, належних та достатніх доказів щодо укладення або розірвання договору №5 відповідачі позивачу не надали, але як відповідач-1, так і відповідач-2 надсилають позивачу вимоги щодо виконання ним зобов'язань за кредитним договором (копію листа відповідача-1 від 17.04.2006 р. та копію претензії відповідача-2 від 06.03.2004 р. №391/05 додано до позовної заяви).
Позивач просив визнати договір про відступлення права вимоги недійсним на підставі ч.ч. 1 та 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 207 Господарського кодексу України.
Відмовляючи в позові, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, дійсність оспорюваного позивачем договору підтверджено рішенням господарського суду м.Києва у справі №41/6 від 31.03.2006 р. за позовом АКБ "Інтерконтинентбанк" до ВАТ "Комерційний банк "Славутич" про визнання недійсним договору від 09.09.2005 р. №5 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 р.), а відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; по-друге, виконуючий обов'язки голови правління Сокур О.П. мав повноваження на укладання договору на підставі Статуту банку, який відповідно до ст.ст. 87, 88 Цивільного кодексу України є актом; по-третє, є рішення спостережної ради та правління АКБ "Інтерконтинентбанк" щодо погодження укладення договору про відступлення права вимоги, оформлені протоколами від 09.09.2005 р.; по-четверте, договір про відступлення права вимоги виконано сторонами, оскільки новим кредитором сплачено обумовлену договором винагороду в сумі 6 000 000,00 грн. первісному кредитору, а первісний кредитор не повернув новому зазначену суму.
Як зазначено судами, вимоги ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не спростовують того факту, що у разі відсутності голови правління тимчасово його обов'язки виконує інша особа відповідно до статуту товариства та вимог цивільного законодавства, що регулює відносини представництва.
За цих обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На цю норму процесуального права послалися суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даної справи, визнаючи преюдиціальне значення фактів, установлених рішенням господарського суду м.Києва від 31.03.2006 р. у справі №41/6 за позовом АКБ "Інтерконтинентбанк" до ВАТ "Комерційний банк "Славутич" про визнання недійсним договору від 09.09.2005 р. №5.
Проте рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на помилковому застосуванні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, мотивація зазначеного рішення господарського суду м.Києва є оцінкою наданих суду доказів та правозастосуванням, а не фактами, які не потребують доведення в даній справі; по-друге, рішення господарського суду м.Києва від 31.03.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 р. у справі №41/6 на час прийняття постанови апеляційної інстанції у даній справі вже було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2006 р., а справу №41/6 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Оскаржуючи до апеляційного господарського суду рішення господарського суду першої інстанції у даній справі, заявник обґрунтував апеляційну скаргу, зокрема, тим, що рішення суду ухвалено без урахування вимог ч. 3 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер банку заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України. Така ж вимога міститься в абз. 1 п. 8.9 Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. №375, відповідно до якого у разі звільнення з посад голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера (або виконуючих їх обов'язки) або непогодження Національним банком запропонованих кандидатур на ці посади компетентний орган банку має не пізніше ніж за два тижні з часу звільнення або прийняття відповідного рішення Національним банком прийняти рішення про кандидатів на ці посади (як постійних або виконуючих обов'язки осіб) та подати до територіального управління Національного банку за місцезнаходженням банку протокол (протоколи) компетентного органу банку про звільнення попередніх голови правління (ради директорів) або головного бухгалтера та про призначення нових кандидатур на ці посади (у тому числі виконуючих їх обов'язки), а також відомості про кандидатів згідно з вимогами, викладеними в пп. "з" п. 3.1 цього Положення. Згідно з абз. 4 п. 8.9 зазначеного Положення голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер (або виконуючі їх обов'язки) заступають на посаду після отримання на це письмової згоди Комісії Національного банку (Комісії Національного банку при територіальному управлінні).
Однак, господарським судом апеляційної інстанції вказаним доводам заявника не було надано належної оцінки.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звернення до господарського суду мають лише ті особи, права та охоронювані законом інтереси яких було порушено або з метою запобігання правопорушенням. Частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами.
З огляду на викладене, укладання договору всупереч вимогам закону, в т.ч. особою, яка не мала відповідних повноважень на його укладання, може бути підставою для визнання угоди недійсною лише в тому випадку, якщо внаслідок цього було порушено законні права та інтереси позивача.
Однак вказані питання залишилися поза увагою господарських судів попередніх інстанцій, незважаючи на наявне в позовній заяві обґрунтування порушення своїх прав позивачем внаслідок укладання оспорюваної угоди між відповідачами.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. у справі №26/419 задовольнити.
Рішення господарського суду м.Києва від 05.09.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.112006 р. у справі №26/419 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна