ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

07 лютого 2007 р.

№ 5/22

 

        Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

головуючого

Кривди Д.С.,

 

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

 

розглянувши касаційну скаргу

ТОВ “Тено”

 

на постанову

від 16.10.06 Львівського апеляційного господарського суду

 

у справі

№5/22

 

господарського суду

Закарпатської області

 

за позовом

ТОВ “Тено”

 

до	ТОВ “Регіон-Експорт”

 

третя особа

ТОВ “Азов-Тур”

 

про	розірвання договору купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

 

за участю представників сторін

 

від позивача:

у засідання не прибули

 

від відповідача:

у засідання не прибули

 

від третьої особи:

у засідання не прибули

 

ВСТАНОВИВ:

 

ТОВ “Тено” звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ “Регіон-Експорт” про розірвання укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.09.03, реєстраційний №5069 та усунення перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою площею 0,06 га, розташованої за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Дубрівка, автотраса Київ-Чоп, район ресторану “Короп”.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті придбаної земельної ділянки, що є істотним порушенням умов оспорюваного договору.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 2424339 грн. за іншими договорами, а також невиконання позивачем вимог п. 6.5 спірного договору стосовно письмового повідомлення відповідача про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань. Крім того, відповідач зазначив про виконання ним зобов'язань за оспорюваним договором шляхом сплати відповідної суми коштів згідно з платіжними повідомленнями №819 від 10.03.06, №822 від 15.03.06, №835 від 22.03.06.

Постановою від 14.04.06 господарський суд Закарпатської області (суддя Йосипчук О.С.) позов задовольнив у повному обсязі, визнавши вимоги позивача обґрунтованими.

Ухвалою від 05.06.06 Львівського апеляційного господарського суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ТОВ “Азов-Тур”.

Постановою від 16.10.06 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Дубник О.П. -головуючий, Бобеляк О.М., Орищин С.В.) постанову суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.

Постанова мотивована тим, що позивач не має права вимагати розірвання спірного договору, оскільки він не виконав вимоги п. 6.5 оспорюваного договору.

Ухвалою від 14.12.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивача не було належним чином повідомлено про час та місце засідання суду апеляційної інстанції. Також скаржник зазначив про неправомірне неприйняття судом до уваги обставин порушення відповідачем умов договору.

До Вищого господарського суду України 07.02.07 надійшла телеграма від позивача з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення представника. Проте судова колегія дійшла висновку про відхилення цього клопотання, оскільки нез'явлення сторін у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи по суті без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд Закарпатської області вирішив даний спір по суті в порядку господарського судочинства та, пославшись на ст.ст. 82, 84, 85 ГПК України, прийняв постанову від 14.04.06.

В силу ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Тобто нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено прийняття господарськими судами першої інстанції постанов при вирішенні спорів у порядку позовного провадження.

Крім того, Львівський апеляційний господарський суд встановив, що спірні правовідносини стосуються прав та обов'язків ТОВ “Азов-Тур”, яке не було залучено до участі у справі судом першої інстанції, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 104 ГПК України є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає правильним висновок щодо скасування постанови суду першої інстанції у справі. Проте з рештою висновків суду апеляційної інстанції не можна погодитись з огляду на наступне.

Як встановлено судами, 10.09.03 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої на території Дубрівської сільської ради Ужгородського району, загальна вартість якої складала 5670 грн. та 1134 грн. податку на додану вартість (далі -Договір). Договір посвідчено приватним нотаріусом ужгородського районного нотаріального округу 10.09.03, реєстраційний №5069.

Відповідно до п. 2.23 Договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму 3402 грн. до 10.03.06 та суму 3402 грн. до 10.09.04.

Сторони також у п.п. 6.1, 6.3 передбачили, що Договір є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі новому власнику Державного акта на право власності на землю; що покупець (відповідач) має право оформити Державний акт на право власності на землю відразу після нотаріального посвідчення цього договору.

Звертаючись з позовом про розірвання Договору, позивач послався на невиконання відповідачем зобов'язань з оплати придбаної земельної ділянки.

Суди при розгляді справи встановили, що відповідач з порушенням визначеного Договором строку здійснив оплату вартості земельної ділянки у період з 10.03.06 до 23.03.06 платіжними дорученнями №819 від 10.03.06, №822 від 15.03.06, №832 від 20.03.06 та №835 від 22.03.06, тобто після порушення провадження у даній справі. Проте сплачені кошти повернуті позивачем відповідачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що при невиконанні покупцем (відповідачем) умов цього договору щодо сплати належних сум згідно з п. 2.2 цього договору продавець (позивач) зобов'язаний письмово повідомити покупця про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань протягом 15 календарних днів з дати одержання такого повідомлення.

Згідно з п. 6.6 Договору при невиконанні вимоги про оплату, зазначеної у п. 6.5 цього договору, продавець має право на розірвання договору (за погодженням з покупцем через нотаріуса, а у випадку відсутності погодження -через суд).

Тобто передбачена Договором підстава для його розірвання пов'язана з невиконанням покупцем вимоги про оплату, направленої продавцем відповідно до п. 6.5 Договору. Зважаючи на те, що відповідна вимога позивачем не надсилалась, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права вимагати розірвання Договору.

Проте суд не врахував, що звертаючись з позовом, позивач доводив обставини істотного порушення відповідачем Договору, що визначено окремою підставою для розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України. Таке порушення, за доводами позивача, полягає у невиконанні відповідачем на момент звернення з позовом у справі умов Договору щодо оплати придбаної земельної ділянки.

Суди при розгляді справи встановили обставини порушення відповідачем умов Договору внаслідок оплати вартості земельної ділянки лише у період з 10.03.06 до 23.03.06, тобто після порушення провадження у даній справі. Проте судами не надано належної правової оцінки цим обставинам стосовно відповідності вказаного порушення поняттю істотного в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Тобто суд апеляційної інстанції взагалі не розглянув спір по суті позовних вимог -розірвання договору з підстав його істотного порушення; а суд першої інстанції дійшов висновку про істотність порушення, виходячи лише з того, що розрахунки є істотною умовою договору, без урахування положень вказаної норми.

Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови залишив поза увагою позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

Суд першої інстанції з цього приводу дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаних вимог з огляду на розірвання Договору. При цьому суд не досліджував обставини щодо чинення перешкод у користуванні земельною ділянкою саме відповідачем, тобто фактичні обставини користування ділянкою.

Крім того, суд першої інстанції не врахував законодавче регулювання правових наслідків розірвання договору.

Зокрема, ст. 653 ЦК України у ч. 4 передбачає, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу вказаної норми вбачається, що саме лише розірвання договору за загальним правилом не тягне реституційних наслідків. Певні наслідки розірвання договору можуть бути встановлені цим договором. Але судами першої та апеляційної інстанції наявність у Договорі відповідних умов не встановлювалась.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі вимог ст.ст. 4², 4³, 4⁷, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо наявності підстав для розірвання спірного договору та застосування певних наслідків.

 

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111^9-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

 

1.Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.06 та постанову господарського суду Закарпатської області від 14.04.06 у справі №5/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий                                                                                Д.Кривда

 

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

 

                                                                                          А.Уліцький