Справа № 2-4911/2011p.

№2/0417/776/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2012 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого судді Грищенко В.М.

при секретарі Шульга Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”про захист прав споживача та визнання кредитного договору № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в грудні 2011 року звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при підписанні даного договору, відповідачем було порушено законні права позивача. Кредитний договір № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Відповідач не повідомив позивача як споживача, у письмовій формі про кредитні умови. Договором № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року встановлено істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а саме положення пп. 3.2.5, 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3 кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства і є нікчемними. Відповідачем, шляхом встановлення більшого розміру мінімального щомісячного платежу було завуальовано вищу процентну ставку ніж передбачена умовами договору, а отже введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Просив суд визнати нікчемними пункти 3.2.5, 3.7, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.7, 5.5 Кредитного договору № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ “КБ “Надра”, визнати недійсним Кредитний договір № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ “КБ “Надра”, визначити наслідки недійсного правочину - загальну суму повернення залишку грошей.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Суд ухвалив, у відповідності зі ст. 224 ЦПК України та за згодою позивача, провести заочний розгляд справи по наявних матеріалах справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 листопада 2007 року між ПАТ “КБ “Надра”та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8/2007/980-К/7139-ПП про отримання позивачем кредитних коштів на споживчі потреби в сумі 20 000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 коп.) строком з 14.11.2007 року до 12.11.2010 року, та сплати процентів у розмірі 2,10 відсотків на місяць.

Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів”, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до ст. 21 Закону “Про захист прав споживачів”, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (всупереч ст. 11 Закону “Про захист прав споживачів”перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено позивача письмово про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції); порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу); обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.); ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч “Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168.

Таким чином, в порушення вказаних норм Банком не надана наступна інформація: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів”підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно ч. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним.

Пунктами 3.2.5, 3.7 Кредитного договору передбачено право Банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитом.

Банк в односторонньому порядку даним Договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, в разі незгоди Позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми кредиту.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначений Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку Банку за невиконання або неналежне виконання умов Договору, але даний договір містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку Позичальника, а саме: вимагати дострокового повернення кредиту у випадках: якщо протягом чотирнадцяти днів від дати отримання вимоги банку про надання забезпечення виконання зобов’язань його не надасть, або запропоноване забезпечення не влаштує Банк (п. 3.2.2 Договору); якщо Позичальник не вніс черговий платіж до 15 числа поточного місяця (п. 3.2.3 Договору); у випадку, якщо Позичальник не погодиться із запропонованим Банком розміром процентної ставки (п. 3.2.5 Договору); у разі отримання Банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання та/або неналежного виконання Позичальником зобов’язань за цим договором (п. 3.2.7 Договору); у разі дії форс-мажорних обставин понад один місяць (п. 5.5 Договору).

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”договір, повинен містити права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Спірний Договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність Банку: ні за невиконання, ні за неналежне виконання Банком умов Договору, це є суттєвою умовою (ст. 628 ЦКУ), через що Договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів”до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила, зміна відсоткової ставки.

Так, відповідно до частини другої статті 18 Закону “Про захист прав споживачів”умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Статтею 2 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором”21 січня 2010 року N 1822-VI передбачено, що фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором”21 січня 2010 року N 1822-VI передбачено, що Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу".

Таким чином, положення пп. 3.2.5, 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3 кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства і є нікчемними, а саме положенням ст. 203, ст.215, ст. 525, ст. 628, ЦК України, п. 4 ч. 5 ст. 11, п.3 ч.5 ст. 18 ЗУ “Про захист прав споживачів”; ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором”21 січня 2010 року N 1822-VI, п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п. 1.3.1 Договору відсотки, в порядку, передбаченому п. 2.3.2 Договору шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 802,77 грн. Відповідно до п. 2.3.2 Договору, позичальник вносить чергові мінімальні платежі по кредиту, визначені у п. 2.3.1 Договору щомісячно.

В той же час, пунктом 1.3.1 Договору визначена умова, що є істотною для даного виду договорів –відсоткова ставка за користування кредитом яка становить 2,10 % процентів на місяць. Нарахування відсотків здійснюється за фактичну кількість днів на залишок заборгованості. Виходячи з умов п. 1.3.1 Договору, дійсний мінімально необхідний щомісячний платіж становить 771,39 грн. Виходячи з розміру мінімально необхідного платежу, який прямо встановлений в договорі, та їх кількості, процентна ставка за користування кредитом становить близько 2,4%.

Завищення мінімально необхідного платежу призвело до необґрунтованого завищення ціни кредитних послуг на суму 1129,68 грн. Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Керуючись Постанову № 9 Пленуму ВСУ “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року п. 4 ч. 5 ст. 11, ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів”, ст.ст. 203, 215, 216, 229, 230 ЦК України, ст.ст.11, 15, 27, 60, 61, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати нікчемними пункти 3.2.5, 3.7, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.7, 5.5 Кредитного договору № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ “КБ “Надра”.

Визнати недійсним Кредитний договір № 8/2007/980-К/7139-ПП від 14.11.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ “КБ “Надра”.

Застосувати наслідок недійсності оспорюваного правочину у вигляді двохсторонньої реституції.

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству “Комерційний банк “Надра”залишок за кредитом у сумі 19 465,25 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”на користь держави судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: В.М.Грищенко