Справа N 2-а-1596
2009
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"15" квітня 2009 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого-судді: Кучеренко В.В.
при секретарі: Мазуріній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Мелітополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської міської Ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з адміністративним позовом до Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської міської Ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій, в якому вказує що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він є учасником бойових дій і має право на щорічну до 5 травня одноразову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак всупереч вимогам зазначеного закону, призначена в 2006 році допомога виплачувалась не в повному обсязі. Тому загальна сума недоплати за 2006 рік складає 1 410 гривень, яку і просить стягнути.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суд заяву з проханням справу розглянути за його присутності та підтриманні позову.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, від неї надійшло клопотання з проханням розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги позивача не визнає, просить відмовити в задоволенні позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, з урахуванням письмових заперечень представника відповідача, вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступними підставами.
Судом встановлено, та не заперечується стороною відповідача, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням, копія якого міститься в матеріалах справи.
Розглядаючи позов, суд згідно вимог ст. 2 КАС України перевіряє, чи вчинені дії відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені законодавством України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, своєчасно.
Згідно ст. 17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічну грошову виплату разової грошової допомоги до 5 травня, в розмірах, передбачених ст. ст. 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Одночасно Законом України від 25 грудня 1998 року „Про внесення змін до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України, який має щорічно у проекті Державного бюджету України передбачати цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни.
За змістом ст. 21 Бюджетного Кодексу України органи соціального захисту не мають власних коштів, а є лише розпорядниками бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи, надаються їм тільки через розпорядника бюджетних коштів
Відповідно ст. ст. 87,89 Бюджетного Кодексу України до видатків, які здійснюють з Державного бюджету України належать державні програми соціальної допомоги, зокрема, щорічна разова грошова допомога ветеранам війни (ст. 87 БК України).
Також суд бере до уваги, що відповідно до п. 18 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" на цей рік зупинено дію ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Зазначений Закон України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст.17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551 -XII), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.
Крім того, суд ураховує що Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеної статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статті 30 відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Суд к поясненням позивача, який посилається безпосередньо на Конституцію України визнає помилковим, оскільки дана норма Конституції стосується прав, свобод та обов'язків людини і громадянина (розділ 2-й Конституції), до яких зокрема відноситься і право на соціальній захист. Право на соціальний захист включає право на забезпечення громадян у разі втрати працездатності, безробіття, у старості, тобто - це пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування (ст. 46 Конституції України).
Щорічна разова грошова допомога, щодо якої виник спір не є основним джерелом існування і не належить до Конституційних прав людини та громадянина в сенсі положень розділу 2-го Конституції України.
Судом розглянуті заперечення надані представником відповідача по справі і надана належна оцінка тій обставині, що КАС України надає особі право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень і одночасно з цими вимогами заявити вимоги про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень (ст.ст. 2, 21 КАС України). Тобто, підставою для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди є встановлення судом протиправності та незаконності дій суб'єкта владних повноважень.
Проте в адміністративному позові не заявлено вимог щодо оскарження дій, рішень або бездіяльності відповідача, а йдеться тільки про стягнення суми.
Суд доходить висновку, що управління виконало всі свої обов'язки в межах своїх повноважень, а саме - виплату щорічної разової допомоги в розмірі передбаченому законом та перерахованому їм розмірі.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що органи соціального захисту при виплаті вищезазначених коштів діяли відповідно до законодавства, а тому немає передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог Маргарінта В.І.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що адміністративна позовна заява задоволенню не підлягає в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 87,89 Бюджетного Кодексу України, п. 18 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", ст. 17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. ст. 2,21,71,99-100,159-162,167 КАС України
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1до Управління праці і соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської міської Ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій - залишити без задоволення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 20 днів, після подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови.
Суддя: