ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 910/485/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,

суддіКондратової І.Д. (доповідач),

суддіСтратієнко Л.В.,

за участю представників

боржникаКалашнюка О.С., Дементьєва Я.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада-5"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року

за скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада-5"

на постанову Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві від 24.06.2014 року

простягнення виконавчого збору

у справі№ 910/485/13 Господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада-5"

простягнення 1169110,36 грн,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада-5" (надалі - ТОВ "Рада-5", боржник) звернулось до Господарського суду міста Києва в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) із скаргою, в якій просило суд визнати недійсною постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві (надалі - ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, орган Державної виконавчої служби) від 24.06.2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 94852,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року (суддя Морозов С.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року (судді: Зеленін В.О. (головуючий), Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.), в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Рада-5" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами ст.ст. 25, 27, 28, 32 Закону України "Про виконавче провадження" та невідповідність висновку Верховного Суду України щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року, а скаргу задовольнити.

Представник ТОВ "Рада-5" заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи довідку про стан розрахунків станом на 06.06.2014 року. Зважаючи на те, що відповідно до ст. 1117 ГПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги лише правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може збирати нові докази, Вищий господарський суд України відмовляє у задоволенні клопотання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників боржника, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.

Судами встановлено, що на примусовому виконанні у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві знаходилось виконавче провадження № 39080113 з примусового виконання наказу № 910/485/13 виданого 30.05.2013 року Господарським судом міста Києва про стягнення з ТОВ "Рада-5" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго", стягувач) заборгованість в розмірі 948521,99 грн.

24.07.2013 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати вимоги виконавчого документу.

13.06.2014 року до органу Державної виконавчої служби письмова заява стягувача про виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

24.06.2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виділено в окреме виконавче провадження.

В цей же день державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника 94852,19 грн виконавчого збору.

Відмовляючи в задоволенні скарги на постанову про стягнення з боржника 94852,19 грн виконавчого збору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржувана постанова були винесена державним виконавцем відповідно до положень ст.ст. 27, 43 Закону України "Про виконавче провадження", і стягнення з боржника виконавчого збору є обґрунтованим, оскільки рішення суду про стягнення боргу в сумі 94852,19 грн боржник виконав після закінчення строків, встановлених ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" для самостійного виконання рішення.

Однак з таким висновками не можна погодитися, оскільки суди при розгляді скарги не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року N 924/205/13-г та від 06.07.2015 року № 6-785цс15, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ст. 25, ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", а тому дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови у скарзі на оскаржувану постанову державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 цього Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка відповідно до ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, і державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Виходячи з наведеного, суду при вирішенні питання про правомірність винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору необхідно було перевірити, які заходи примусового виконання рішення, прямо передбачені законом, вчинялись державним виконавцем в межах виконавчого провадження.

Крім того, суду необхідно було перевірити дотримання боржником десятиденного строку на оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, встановленого у ст. 1212 ГПК України та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови), і в постановленій за результатами розгляду скарги ухвалі навести обґрунтування прийняття до розгляду скарги, поданої боржником через півроку з дня винесення оскаржуваної постанови.

Апеляційний господарський суд у порушення вимог ст. 101 ГПК України, яка встановлює, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив.

Зважаючи на те, що судові рішення у справі постановлені з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", які призвели до неправильного вирішення справи, без урахування правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм цього Закону до спірних правовідносин та з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, і передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, Вищий господарський суд України дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень з передачею скарги на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада-5" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року у справі № 910/485/13 скасувати, а скаргу на постанову Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві від 24.06.2014 року передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А.

Суддя Кондратова І.Д.

Суддя Стратієнко Л.В.