Справа №1-143/10 02.11.2010 02.11.2010 02.11.2010

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Миколаївської області

в складі: головуючої - судді Погорєлової Г.М.

суддів Гребенюк В.І.. ОСОБА_1

за участю прокурора Якименка О.П.

засудженого ОСОБА_2

“2” листопада 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2010 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимого згідно ст. 89 КК України,

засуджений за ст. 121 ч. 1 КК України на 5 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 на користь:

- фінансового управління Снігурівської державної адміністрації в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3 – 1899 грн. 86 коп.;

- на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області за проведення криміналістичної експертизи – 1304 грн.90 коп.

За вироком суду, 4 травня 2010 року близько 22 години в АДРЕСА_1 ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки зі співмешканкою ОСОБА_3, на грунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс потерпілій не менше семи ударів руками і ногами по обличчю та тулубу, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у вигляді численних переламів ребер зліва та справа з розвитком напруженого двостороннього пневмотораксу з гострою недостатністю дихання.

В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його дії на іншу статтю КК України (без зазначення якої саме) та пом’якшити призначене покарання. Посилається на те, що потерпіла ОСОБА_3 спровокувала вчинення злочину. Зазначив, що в ході досудового слідства його показання невірно відображені у протоколах допиту, а саме, не зазначено з яких підстав розпочалася сварка між ним та потерпілою. Крім того, суд безпідставно прийняв до уваги показання потерпілої, а також суд не врахував думку потерпілої про їх примирення.

На думку апелянта, суд безпідставно не направив справу на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_2, який просив перекваліфікувати його дії на ст. 123 КК України та звільнити від відбування покарання з випробуванням, думку прокурора про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, є правильними. Доводи засудженого про вчинення ним злочину у стані сильного душевного хвилювання не відповідають дослідженим судом доказам.

Так, засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що в ніч з 3 на 4 травня 2009 року його співмешканка ОСОБА_3 не ночувала вдома. Вранці ОСОБА_3 повернулася додому, а ввечері він прийшов з метою забрати свої речі, маючи намір більше з ОСОБА_3 не проживати. Між ним та ОСОБА_3 сталася сварка, остання підтвердила факт зради, і він заподіяв ОСОБА_3 численні удари ногами та руками по тулубу.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 пояснила, що тілесні ушкодження їй заподіяв ОСОБА_2 в ході виниклої між ними сварки на грунті ревнощів.

Показання потерпілої ОСОБА_3 підтверджуються висновками судово-медичної експертизи про спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення, у вигляді численних переламів ребер з розвитком напруженого двостороннього пневмотораксу з наступною гострою недостатністю дихання.

Крім того, показання потерпілої узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4, допитаної в суді. Тому не обґрунтовані доводи апелянта про безпідставність прийняття судом до уваги показань потерпілої.

З показань свідка ОСОБА_4 в ході судового та досудового слідства (а.с.47), вбачається, що сварка між ОСОБА_2 та його співмешканкою ОСОБА_3 виникла через зраду останньої ще напередодні злочину. Оскільки ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_3 застосуванням фізичної сили, ОСОБА_3 не ночувала вдома. 04.05.2009 року з ранку вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вживали спиртні напої з ОСОБА_2 Потім останній вирішив забрати свої речі та покинути співмешканку ОСОБА_3 В квартирі за її місцем проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спокійно розмовляли на кухні близько години. Потім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зайшли у кімнату, і ОСОБА_2 став наносити удари руками в обличчя потерпілої, а коли та впала, бив ногами в голову та по тулубу. Після побиття ОСОБА_2 не бажав викликати швидку допомогу, а продовжував з друзями вживати спиртні напої.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили в суді, що 03.05.2009 року близько 23 години за місцем проживання ОСОБА_4 вживали разом з ОСОБА_2 спиртні напої. Лише після того, як ОСОБА_3 почала скаржитися на сильну біль, була викликана карета швидкої допомоги.

Таким чином, як встановив суд, ОСОБА_2 про зраду співмешканки дізнався ще на напередодні, в день злочину ОСОБА_2 висловлював намір залишити співмешканку, спокійно розмовляв з останньою, протягом дня спільно вживав спиртні напої з ОСОБА_3, після чого, вже ввечері, заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до роз’яснень п.23 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2

від 07.02.2003 року, необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст.123 КК України є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність протиправного насильства чи тяжкої образи щодо ОСОБА_2 з боку потерпілої. Досліджені судом докази свідчать про те, що ОСОБА_2 вчинив злочин на грунті неприязних відносин, виниклих внаслідок ревнощів. Однак цей мотив злочину не є достатньою підставою вважати, що злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання, про що стверджує апелянт.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілого в момент заподіяння, а тому дії засудженого вірно кваліфіковані за ст. 121 ч.1 КК України. Підстави для кваліфікації дій засудженого за ст. 123 КК України, про що просить апелянт, відсутні.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не вирішив питання про направлення справи на додаткове розслідування. Однак при судовому розгляді справи це питання не обговорювалось, відповідного клопотання не надходило, а по справі відсутні підстави для направлення її на додаткове розслідування.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 в мінімальних межах санкції ст.121 ч. 1 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, який характеризується негативно, не працює, зловживає спиртними напоями. Судом враховано як обставину, яка обтяжує покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Обставини, які пом’якшують покарання, відсутні.

Думка потерпілої про відсутність претензій до ОСОБА_2, що просить врахувати апелянт, не є достатньою підставою для пом’якшення призначеного ОСОБА_2 покарання, яке, на думку колегії суддів, є необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, немає підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, про що просить апелянт.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2010 року у відношенні ОСОБА_2 залишити без зміни.

Головуючий:

Судді: