Справа №11-3430 2006 р.

Головуючий у 1 інстанції Миронова Г.М.

Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

19 грудня 2006 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Самойленка А.І. суддів Яременка А.Ф., Свіягіної І.М.

з участю прокурора Каушана І.В. захисникаОСОБА_1 засудженого ОСОБА_2 розглянув   у   відкритому   судовому  засіданні   в  місті   Донецьку   справу   за апеляціями захисника ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_2 на вирок Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яким

ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, уродженця і мешканця    м.Макіївки    Донецької    області, раніше судимого ІНФОРМАЦІЯ_3 р. за ст.ст.185 ч.З, 185 ч.2, 289 ч.2, 70 КК України на 5 років позбавлення     волі,     звільненого     з     місць позбавлення   волі  ІНФОРМАЦІЯ_4   року   умовно-достроково на 2 роки 5 місяців 10 днів засуджено за ст.121 ч.1 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст.71  ч.1  КК України до цього покарання частково призначено невідбуте покарання за попереднім вироком цього ж суду від ІНФОРМАЦІЯ_3 року і остаточно призначено 5 років 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він умисно завдав тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за таких обставин.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року приблизно о 23-й годині ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на вулиці АДРЕСА_1, зустрів там ОСОБА_3, з яким у нього виникла сварка, яка переросла в бійку між ними. Через втручання ОСОБА_4 бійка між ними була припинена і вони розійшлися. Виявивши, що ОСОБА_3 завдав йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 вирішив помститись ОСОБА_3. З цією метою ОСОБА_2 приблизно о 23 годині 30 хвилин , взявши з собою кусок арматури, прийшов до будинку АДРЕСА_2 і, викликавши ОСОБА_3 на вулицю, наніс декілька ударів останньому цим куском і ногами по голові і тілу, внаслідок чого умисно завдав ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, які були небезпечними для життя в момент заподіяння.

В апеляціях:

захисник ОСОБА_1 просить скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд через неповноту судового слідства. В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що ОСОБА_2 завдав тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 після того, як останній завдав тілесних ушкоджень засудженому, що може свідчити про перебування засудженого при цьому у стані сильного душевного хвилювання. Ця обставина могла бути з'ясована лише шляхом проведення судово-психологічної експерти, яка у справі не призначалась;

засуджений ОСОБА_2 просить перекваліфікувати його дії на ст.122 КК України і призначити йому менш суворе покарання або скасувати вирок з направленням справи на новий судовий розгляд. В обгрунтування доводів апеляції посилається на свою незгоду з висновками судово-медичної експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень, які він завдав потерпілому, неповноту судового слідства щодо цих обставин.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_1 і засудженого ОСОБА_2, які підтримали свої апеляції, думку прокурора про необхідність відхилення апеляцій і залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за обставин, які викладені у вироку, грунтуються на сукупності доказів у справі, які були досліджені судом і яким суд дав належну оцінку у вироку.

Фактичні обставини вчинення злочину, зокрема, факт нанесення засудженим ударів потерпілому куском арматури і ногами, ОСОБА_2 не оспорював в суді першої інстанції. Ці обставини не оспорюються і в апеляціях засудженого та його захисника.

Доводи засудженого в апеляції про неправильність висновків судово-медичної експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень, які він заподіяв потерпілому не можуть бути визнані обгрунтованими. Висновки судово-медичної експертизи про характер і локалізацію тілесних ушкоджень, які були заподіяні ОСОБА_3, грунтуються на даних медичних документів і безпосереднього обстеження потерпілого судово-медичним експертом. Так, згідно медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 останній був доставлений у лікарню швидкою допомогою і йому була проведена хірургічна операція з приводу розриву селезінки. При об'єктивному обстеженні ОСОБА_3 судово-медичним експертом крім даних про проведення хірургічної операції були виявлені крововиливи на черевній поверхні, а також крововиливи і садна в області голови. Наведені дані свідчать про наявність у потерпілого різного характеру тілесних ушкоджень, в тому числі ушкодження органу черевної порожнини -селезінки, що згідно п.2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень повинно розцінюватись як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння.

Доводи засудженого про те, що потерпілий ОСОБА_3 перебував у лікарні всього 7 днів і що у перший же день перебування в лікарні потерпілий ходив разом з ним по лікарні не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно історії хвороби ОСОБА_3 стан останнього після операції був тяжким і на 7-й день після операції потерпілий продовжував лікування.

Тому доводи апеляції засудженого про неправильність встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які він завдав потерпілому є необгрунтованими.

Також необгрунтованими є доводи апеляції захисника про неповноту судового слідства.

Згідно вимог ст.16-1 КПК України розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Як вбачається з протоколу судового засідання ні ОСОБА_2 ні його захисник не ставили питання про призначення у справі судово-психологічної експертизи для з'ясування можливості вчинення ОСОБА_2 своїх дій у стані сильного душевного хвилювання.

У той же час, суд перевірив такі твердження засудженого, дав їм відповідну оцінку у вироку і обгрунтовано дійшов висновку, що засуджений діяв не в стані сильного душевного хвилювання, а свідомо, з метою помсти потерпілому за завдання останнім тілесних ушкоджень ОСОБА_2.

Про це свідчать показання самого засудженого ОСОБА_2 про те, що після бійки з ОСОБА_3 він прийшов у будинок ОСОБА_5 і, побачивши у дзеркало пошкодження у себе в області вуха, вирішив помститись ОСОБА_3. Взявши кусок арматури він прийшов до будинку ОСОБА_6, викликав на вулицю ОСОБА_3 і побив останнього арматурою. Аналогічні показання про ці обставини дали потерпілий ОСОБА_3, свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6.

Наведені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_2 як раптовості реакції на його побиття потерпілим, так і самого стану сильного душевного хвилювання які є підставою для кваліфікації дій за ст.123 КК України. Тому підстав для призначення судово-психологічної експертизу під час розгляду справи не було і суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про безпідставність таких тверджень засудженого і необхідність кваліфікації його дій за ст.121 ч.1 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Міра покарання ОСОБА_2 за ст.121 ч.1 КК України призначена у мінімальних межах, а остаточне покарання призначене шляхом часткового приєднання до цього покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком згідно вимог ст.71 КК України. Тому підстави для визнання цього покарання надмірно суворим відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Вирок Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області від ІНФОРМАЦІЯ_1 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції засудженого і захисника ОСОБА_1 - без задоволення.