Єдиний унікальний номер 239/268/14-ц Номер провадження 22-ц/775/133/2015

Головуючий першої інстанції Пархоменко О.Ф.

Доповідач: Осипчук О.В.

Категорія: 20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„24” червня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Осипчук О.В.

суддів: Дундар І.О., Корчистої О.І.

при секретарі: Будюк Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування спричиненої майнової шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 01 квітня 2015 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого просив стягнути з відповідачки сплачену ним суму авансу у розмірі 28900 грн. та понесені витрати по оплаті судового збору та оплату адвоката, посилаючись на те, що на початку червня 2013 року між ним та відповідачкою було укладено попередній усний договір про можливу купівлю – продаж квартири за адресою: м. Новогродівка, вул. Тургенєва 14/12. Після передачі ОСОБА_2 10000 грн. він з сім’єю 09 червня 2013 року заселилися до вказаної квартири, яку почав ремонтувати за власний кошт та поступово сплачувати відповідачці гроші, оскільки за домовленістю вартість квартири була визначена у 35000 грн. Всього ним було сплачено відповідачці в рахунок купівлі квартири 31900 грн., але документально він може підтвердити тільки 28900 грн. Проте в подальшому відповідачка відмовилась продавати квартиру, до того ж з’ясувалось, що квартира їй на праві власності не належить. Просив стягнути вказану суму авансу.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 01 квітня 2015 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Не погоджуючись частково з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволені його позову і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд помилково дійшов висновку про відсутність законних підстав для стягнення суми авансу, оскільки в матеріалах справи є розписка власноруч написана відповідачкою, яка містить посилання на сплату ним суми у розмірі 10000 грн., та за період з 24.07.2013 року по 31.01.2014 року ще 18900 грн. Факт попередньої домовленості про продаж квартири та сплату вказаних коштів ніхто із сторін не оспорював. Суд помилково в рішенні суду не прийняв вказану розписку як доказ і безпідставно не стягнув з відповідачки внесену ним суму авансу. Суд не зважив на те, що у своїй зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 визнавала як факт написання розписки, так і факт отримання від нього грошей в рахунок подальшого продажу квартири.

Рішення суду щодо залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 ніким із сторін не оскаржується, тому відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Сторони до апеляційного суду не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток та відправлення телефонограм, які зареєстровані в Журналі телефонограм № 1 за номерами 50, 51 (а.с.120-121).

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи, що сторони повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшли заяви про відкладення слухання справи, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з’явилися за викликом суду.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом обставини підтверджують той факт, що між сторонами фактично була здійснена домовленість купівлі-продажу квартири, що належить ОСОБА_2, але визнати її юридично правомірною та визнати її дійсною суд не може, оскільки у розписці не визначено який договір укладається, не йдеться про конкретний предмет договору та його конкретну ціну, не визначений строк договору. Вказано суму завдатку за квартиру в розмірі 10000 грн., тоді як ОСОБА_1 вимагає стягнути з ОСОБА_2 28900 грн., в розписці відсутня дата її складання. За таких обставин між сторонами не досягнута згода щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу чи укладення завдатку, а тому розписка не може судом братись як доказ, що підтверджує вимоги позивача про стягнення суми у розмірі 28900 грн.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить вимогах закону.

З матеріалів справи вбачається, що згідно розписки ( а.с.99-100) ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 10000 грн. в якості завдатку за продаж квартири по вул. Тургенєва буд. 14 кв.12 вартість якої складає 35000 грн. залишок суми 25000 грн. ОСОБА_1 зобов’язується щомісячно сплачувати по 4000 грн. протягом півроку. В разі невиплати завдаток не повертається і вона вважає себе вільною від виконання договірних зобов’язань по продажу квартири.

Розписка містить в собі відмітки та розпис відповідачки про отримання 24.07.2013 року - 2000 грн., 24.08.2013 року - 2000 грн., 29.09.2013 року - 2000 грн., 9.10.2013 року – 7000 грн., 30.12.2013 року – 4000 грн., 31.01.2014 року – 1900 грн.(а.с.100). Матеріали справи не містять відомостей про належність спірної квартири ОСОБА_2 на праві власності, в своїх запереченнях вона посилалася на те, що вказана квартира належала її батькам і вона є єдиною спадкоємицею, з копії попередження про наявність заборгованості по електропостачанню (а.с.92) вбачається, що попередження за адресою АДРЕСА_1 направлялося ОСОБА_3

Таким чином, висновки суду про те, що розписка не містить в собі інформації щодо природи правочину, об’єкту купівлі-продажу, його ціни тощо, є хибними.

Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, передбачені ст. 571 ЦК України застосовуються у випадках, коли між сторонами було укладено договір, але він не виконується з вини якоїсь із сторін. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі вважаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому надавалися.

Частина 4 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі – продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В даному випадку між сторонами договір купівлі – продажу квартири, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, укладено не було, тому між сторонами не виникло договірних зобов’язань. Більш того суду не надано доказів того, що на момент укладення договору про завдаток спірна квартира була власністю відповідачки.

Оскільки договору купівлі – продажу майнових прав, який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише виразили свій намір укласти такий договір в майбутньому, висновок суду щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення суми авансу є хибним.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права є обґрунтованими, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 28900 грн. авансу, виплаченого їй позивачем.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 289 грн., оплата якого підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями (а.с.1,12).

Між тим вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь понесені витрати на правову допомогу задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно ч.1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно роз’яснень, викладених у пункті 47 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ право на правову допомогу гарантовано статтями 8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі ІІІ Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-УІ «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-УІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12,42,56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-УІ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Пунктом 48 вказаної постанови зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84,88,89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 07 квітня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правових послуг з адвокатом ОСОБА_4 ( а.с.8). Зокрема, в договорі зазначено, що оплата за надані послуги виконується відповідно до Додатка № 1, який є невід’ємною частиною цього Договору.

Між тим матеріали справи не містять будь-яких доказів понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунок якої також суду наданий не був. До того ж в позовній заяві ОСОБА_1 взагалі не зазначив розмір витрат, які він поніс за надання послуг адвокатом.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд –

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 01 квітня 2015 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ІДН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 сплачений ним аванс у розмірі 28 900 ( двадцять вісім тисяч дев’ятсот ) грн., та понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 289 ( двісті вісімдесят дев’ять ) грн.

У задоволені вимог ОСОБА_1 про стягнення понесених витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: