УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-а/0690/7415/11

Категорія 100

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Борисюка Р.М.

суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І.,

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації на постанову Народицького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2009 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вона вказувала на те, що має статус особи, яка постійно проживає та працює на території зони безумовного(обов’язкового) відселення, а тому на підставі ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України № 796-ХІІ) має право на отримання доплати до заробітної плати.

Посилаючись на те, що зазначені грошові кошти виплачуються у розмірах менших, ніж встановлені Законом України № 796-ХІІ, позивачка просила задовольнити її позов, визнати дії відповідача неправомірними і стягнути на її користь невиплачені кошти, передбачені ст. 39 Закону України № 796-ХІІ за період з 01.01.2000 року по 31.05.2009 року в сумі 31919,78 грн.

Постановою Народицького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року позовні вимоги задоволені повністю.

В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації просить скасувати судове рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що управління виплачує ці кошти лише з 1 січня 2006 року і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади. Доплату до заробітної плати повинно здійснювати підприємство, де працює позивачка. А управління після цього компенсує підприємству витрати, пов’язані із виплатою доплат в тому числі в зоні безумовного(обов’язкового) відселення. Крім того. Суд першої інстанції не звернув увагу при ухваленні рішення на те, що за захистом своїх прав позивачка звернулася в лютому 2009 року, а суд прийняв рішення в порушення ст.100 КАС України за період з 2005 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, у межах ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 39 Закону України № 796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які працюють в зоні безумовного(обов’язкового) відселення, заробітна плата підвищуються на 3 мінімальні заробітні плати.

Судом встановлено, що позивачка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. З 8 червня 2001 року вона працює у Народицькому відділенні Житомирської обласної дирекції «ОСОБА_3 ОСОБА_1» (а.с. 7). ОСОБА_2 перебуває на обліку управлінні праці та соціального захисту населення, є потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року №17 смт. Народичі Житомирської області віднесено до зони безумовного(обов’язкового) відселення.

З матеріалів справи видно, що на виконання положень ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем виплачувалися позивачці, передбачені ст. 39 Закону виплати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, визнав, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягають саме норми статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивачки.

Разом з тим, визнавши неправомірними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати позивачці відповідних грошових коштів, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши та стягнувши конкретну суму заборгованості по сплаті таких виплат.

При цьому суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

Згідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Виходячи із змісту наведеної норми закону, доплата до заробітної плати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення, не є заробітною платою і на цю доплату не поширюються вимоги ст.233 КЗпП України. Проте суд на це уваги не звернув.

У зв'язку з наведеним та враховуючи визначений ст.99 КАС України строк звернення до суду, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та дату звернення з позовом позивачки до суду, якою є 26.02.2009 року, а також періоду заявлених нею вимог, то в даному випадку задоволенню підлягали вимоги позивачки в частині перерахування та виплат, передбачених ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а не за період, який визначив суд.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 195,198,202,207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

постановила :

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Народицького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2010 року змінити, виклавши абзац перший та третій резолютивної частини постанови у такій редакції:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 доплати до заробітної плати, в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, як передбачено ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з урахуванням виплачених коштів за вказаний період. В решті позовних вимог відмовити.

Постанову суду в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді