УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-а/0690/4651/11

Категорія 100

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Борисюка Р.М.

суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І.,

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2009 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вона вказувала на те, що вона з малолітнім сином постійно проживає на території зони радіоактивного забруднення, а тому на підставі ст.ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України № 796-ХІІ) має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Посилаючись на те, що зазначені грошові кошти виплачуються у розмірах менших, ніж встановлені Законом України № 796-ХІІ, позивач просила задовольнити її позов.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2009 року позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністратції Житомирської області просить скасувати судове рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка разом з своїм малолітнім сином ОСОБА_3 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Олевської РДА Житомирської області, має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року №17 м. Олевськ Житомирської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до ст. 37 Закону України № 796-ХІІ, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи видно, що на виконання положень ст.ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем виплачувалися позивачеві передбачені ст.37 Закону виплати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягають саме норми статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивачки.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті відповідних грошових коштів в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Разом з тим, визнавши неправомірними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати позивачці та її дитині відповідних грошових коштів, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму заборгованості по сплаті таких виплат.

При цьому суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

постановила :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2009 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у такій редакції:

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2, ОСОБА_3 грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до ст. 37 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період 01.07.2008 року по 01.07.2009 року, з урахуванням виплачених коштів за вказаний період.

В решті постанову суду залишити без зміни.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: