у х в а л а

І м е н е м    У к р а ї н и

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі: 

головуючого судді: Старунського Д.М.

суддів: Каралюса В.М., Ліщинського А.М.

при секретарі судового засідання: Троцькому Є.Г.

за участю осіб:

від позивача - не прибули

від відповідача - не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року у справі №2а-1568/07/0712

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Відділу міграційної служби в Закарпатській області

про визнання протиправним рішення №17-9-760 від 25 вересня 2007 року, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 27 вересня 2007 року звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним рішення Відділу міграційної служби в Закарпатській області про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця і скасувати його. Зобов'язати прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

В позовній заяві покликається на те, що відділом міграційної служби в Закарпатській області 25 вересня 2007 року винесено рішення №760 про відмову йому в оформленні документів щодо надання статусу біженця без зазначення причин цієї відмови. Рішення вважає незаконним та необґрунтованим оскільки його було прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, а також без вивчення та оцінки всіх необхідних документів та матеріалів по справі та є таким, що винесене з порушенням норм Європейської конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", що порушує його конституційні права і свободи.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Прийняте судом першої інстанції рішення мотивоване тим, що позивач, на підтвердження своїх пояснень, що зазначені в протоколі співбесіди від 24 вересня 2007 року, а саме, приналежності до політичної партії Jatiyo party (Джатіо парті), через політичну діяльність в якій зазнавав переслідувань та погроз з боку провладної партії BNP (Bangladesh National Party), жодних доказів не надав. Також з протоколу вбачається, що позивач не мав наміру залишатися в Україні, а прагнув потрапити в країни Західної Європи. Підстав для оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця не було. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Відділ міграційної служби в Закарпатській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, незаконним, неповним, формальним та таким, що постановлене з порушенням ст..11 КАС України, оскільки суд при розгляді справи по суті врахував пояснення та доводи виключно Відділу міграційної служби в Закарпатській області. В процесі розгляду справи по суті суд в порушення ч.2 ст..86 КАС України керувався виключно письмовими доказами, незважаючи на норму зазначену в ст..69 КАС України, в якій вказано, що одним із засобів доказування є пояснення сторін.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що стверджується протоколом співбесіди від 24 вересня 2007 року проведеної відділом міграційної служби в Закарпатській області, ОСОБА_1, 27 грудня 1970 року народження, звернувся із заявою про надання статусу біженця є громадянином Народної Республіки Бангладеш. Покинув країну постійного проживання легально, безперешкодно, напередодні виїзду з країни громадянської належності, отримавши закордонний паспорт, що свідчить про лояльність влади Бангладеш до позивача, тобто йому не чинилось перешкод при виїзді з країни.

В'їхав в Україну нелегально, незаконно перетнувши кордон Росії з Україною. Позивач направлявся в країни Західної Європи для працевлаштування та отримання статусу біженця.

Відділ міграційної служби у Закарпатській області, своїм повідомленням №760 від 25 вересня 2007 року відмовив ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця через відсутність умов, передбачених абзацом 2 ст..1 Закону України "Про біженців".

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що підстав для оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця ОСОБА_1 не було, позовні вимоги є безпідставними, а тому відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Законом України «Про біженців» встановлено, що біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Позивач був затриманий на кордоні України з Словацькою Республікою при його нелегальному перетині і лише після цього звернувся до відділу міграційної служби в Закарпатській області з заявою про надання статусу біженця і вказані обставини сторонами в судовому засіданні визнані.

Відповідно до вимог ч.2 ст..9 Закону України «Про біженців» особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця.

В протоколі співбесіди проведеної відділом міграційної служби в Закарпатській області від 24 вересня 2007 року з ОСОБА_1, як з особою, яка звернулася з заявою до управління міграційної служби про надання йому статусу біженця в Україні, зазначено, що позивач називає причиною виїзду з Бангладешу, як країни походження і постійного проживання, міжпартійні сутички, які постійно відбуваються в країні та переслідування з боку інших партій. Позивач мав намір потрапити в країни Західної Європи для працевлаштування.

З протоколу співбесіди вбачається, що причиною виїзду з країни громадянської належності стало безробіття та бажання позивача працевлаштуватись в одній з країн Західної Європи, а відповідно до п.62 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, якщо особа переїжджає виключно з економічних причин, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки позивач ОСОБА_1 жодних доказів на підтвердження вказаних в протоколі співбесіди обставин не надав, тому відділом міграційної служби у Закарпатській області йому обґрунтовано було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.

Жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідувань позивача та обґрунтованість побоювань ОСОБА_1 стати, після повернення в Бангладеш, жертвою переслідувань внаслідок свого віросповідання чи політичних переконань по справі не здобуто.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції базував своє рішення виключно на поясненнях відповідача є необґрунтованим, оскільки відповідно до п.2 ст..71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, Відділ міграційної служби в Закарпатській області у судовому засіданні при дачі усних пояснень обґрунтовував правомірність свого рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарга не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2007 року у справі №2а-1568/07/0712 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Закарпатській області про визнання протиправним рішення №17-9-760 від 25 вересня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.