Справа № 22-1174  

Головуючий по 1 інстанціїЯщук Т.І.

Суддя доповідач  Столбун В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

03  березня 2008  року  колегія суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:

головуючого- Столбун В.І.

суддів Волошиної В.М., Желепи О.В.

при секретарі Боярській І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Коммунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва, 3-я особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва, 3-я особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що з 20.03.2000 року він працював у вказаному підприємстві на посаді начальника автостоянки по вул. Драгоманова вздовж в м. Києві. Наказом № 72 К від 29.09.2006 року був звільнений за прогули без поважних причин 20.09.2006 року, 21.09.2006 року та 27.09.2006 року. Вважає, що оскільки він був з 20.09.2006 року по 10.10.2006 року на лікарняному, то звільнення є незаконним, просить задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2007 року у

задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.                       

Не погодившись з рішенням та висновками суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, так як ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Крім того, судом було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення в справі, просить його скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення з наступних підстав.

Наявні матеріали свідчать про те, що згідно наказу № 19 від 20.03,2000 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інженера-будівельника в Комунальне підприємство по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва, а згідно наказу №1 від 02.01.2002 року працював на посаді начальника автостоянки по вул.. Драгоманова вздовж в м. Києві.

Згідно наказу № 72 К від 29.09.2006 року, ОСОБА_1 був звільнений на підставі ст.40 п. 4 КЗпП України за прогули без поважних причин 20.09.2006 року, 21.09.2006 року та 27.09.2006 року.

Відповідно до ст..40 п.4 КЗпІІ України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ст..40 ч. 4 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Як вбачається з листа непрацездатності НОМЕР_1 та записів лікаря в медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_1 з 20.09.2006 року по 10.10.2006 року знаходився на лікарняному з діагнозом - цукровий діабет.

29.11.2006 року Голосіївською міжрайонною медико-соціальиою експертною комісією ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності безстроково з причини загального захворювання, з висновком - до регулярної професійної праці в звичайних виробничих умовах непридатний, може виконувати роботу в спеціально створених умовах або вдома.

Згідно Наказу № 72 К ОСОБА_1 був звільнений 29.09.2006 року, тобто під час лікарняного з порушенням вимог трудового законодавства.

При цьому відповідачем були порушені і вимоги ст. ст. 147, 149 КЗпП України згідно яких, в разі порушення трудової дисципліни до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Отже, висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України є правильним.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України без поважних причин.

Колегія не може погодитись з таким висновком.

Звільнення відбулось 29.09.2006 року. Позов до суду направлений 22.12.2006 року. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з 20.09.2006 року по 10.10.2006 року перебував на лікарняному. З 11.10.2006 року по 03.11.2006 року проходив санаторно-курортне лікування. Після повернення проходив обстеження з метою підготовки документів для проходження МСЕК. 29.11. 2006 року МСЕК встановила йому другу групу інвалідності безстроково. Тому реальну можливість звернутись до суду він мав лише після цієї дати, що і зробив у місячний термін.

Оцінивши всі докази у сукупності, з врахуванням стану здоров»я ОСОБА_1 колегія вважає за можливе поновити йому пропущений строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Оскільки позивач був незаконно звільнений з роботи, що призвело до моральних страждань, підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди в розмірі 1000 грн. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, позбавлення його

можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, та з врахуванням вимог розумності і справедливості.

Що стосується стягнення неотриманої допомоги на оздоровлення, витрат на лікування, то в цій частині колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог і також вважає їх необгрунтованими.

Згідно довідки КП по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району М.Києва від 13.12.2006 року №359 заробітна плата ОСОБА_1 за останні повних два місяці роботи становить 1652,15 грн. Середньоденний заробіток становить: 1652: 43 = 38,42 грн. Вимушений прогул з 30.09. 2006 року по 03.03.2008 року становить 363 дні. До стягнення підлягає 363 х 38,42 грн. = 13946,46 грн.

На підставі ст..88 ЦПК України з КП по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м.Києва на користь держави слід стягнути державне мито в розмірі 147 грн. 96 коп. (139,46 + 8, 50)

Керуючись ст..ст.40,43, 173,233,234,237-1 КЗпП України,   303,307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія судової палати,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2007 року скасувати і ухвалити нове наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника автостоянки по вул.. Драгоманова вздовж в м. Києві з 20.03.2007 року.

Стягнути   з   Комунального   підприємства   по   будівництву   та   експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.09.2006 року    по 03.03.2008 року    в сумі 13 946 грн.46 коп.   та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В решті вимог відмовити.

Стягнути з КП по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м.Києва на користь держави мито в розмірі 147 грн.96 коп.

Рішення набирає чинност з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку цротягом двох місяців