Апеляційний суд Полтавської області

м. Полтава, вул. Жовтнева, 18, 36000, (05322) 7-34-67

Справа № 11/1690/862/2012 Категорія: ч.4 ст.187 О. Т. Головуючий у 1-й інстанції Савченко А.Г. Доповідач: Гонтар А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - Гонтар А.А.

суддів –Гавриша, Денисенко Л.М.

прокурора – Деряги Л.М.

захисників – адвоката ОСОБА_1, ОСОБА_2

потерпілого – ОСОБА_3

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_4

засудженого – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 04.15.2012 року про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України та за апеляціями засудженого ОСОБА_5 та в його інтересах захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04.05.2012 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одружений, не працюючий, раніше судимий:

1)23.03.2004 р. Октябрським районним судом м. Полтави за ч.4 ст.185, 75 КК України на п’ять років позбавлення волі з іспитовим строком з випробуванням на два роки;

2)23.12.2005 р. Апеляційним судом Полтавської області за ч.1 ст.187, 71 КК України на п’ять років один місяць позбавлення волі. Звільнений 13.05.2009 року на підставі постанови Київського районного суду м. Полтави від 05.05.2009 року умовно-достроково на невідбутий строк один рік сім місяців п'ятнадцять днів.

Засуджений за ч.4 ст.187 КК України на одинадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 23.12.2005 року призначене покарання у виді дванадцяти років позбавлення волі.

За ч.1 ст.263 КК України виправданий за недоведеністю його вини у скоєнні злочину.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_3 17221 грн. матеріальної та 50000 грн. моральної шкоди. В задоволенні позовних вимог потерпілого про відшкодування витрат за надання правової допомоги відмовлено за відсутністю для цього правових підстав.

Стягнуто з засудженого на користь управління охорони здоров’я виконавчого комітету Полтавської міської ради 96,28 грн. та 2571,96 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Вирішене питання про речові докази.

Згідно вироку суду,

06.12.2009 року приблизно о 06.30 год. ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1, на якому він надавав послуги як таксі, та проїжджаючи повз ресторан «Раффінато», що на вулиці Жовтнева, 29-а в м. Полтаві, побачив там потерпілого ОСОБА_3, який стояв на вході. Маючи намір вчинити на нього розбійний напад з метою заволодіння його майном, підсудний зупинив автомобіль, підійшов до потерпілого, побачив, що той перебував у нетверезому стані та схилив його до необхідності їхати додому, запропонувавши при цьому свої послуги як водія таксі та переконавши його у відсутності необхідності повідомляти про це своїх товаришів, з якими той відпочивав в кафе і які там в цей час ще знаходились. Отримавши згоду останнього, ОСОБА_5 допоміг йому сісти в автомобіль і після цього зразу ж поїхав в напрямку мікрорайону «Левада», куди необхідно було доставити потерпілого. Під час руху у вказаному напрямку ОСОБА_5, реалізуючі свій умисел на заволодіння майном потерпілого, використовуючи заздалегідь взятий для цього металевий предмет, вчинив напад на нього, поєднаний із насильством, небезпечним для його життя та здоров’я, нанісши удар названим предметом по голові потерпілого, від чого останній знепритомнів. Після цього ОСОБА_5 викрав у потерпілого золотий ланцюжок вагою 20 г плетіння «Бісмарк» довжиною 65 см 585 проби вартістю 7000 грн. з хрестом з комбінованого жовтого та білого золота вагою 10 г 585 проби з діамантами вартістю 3000 грн., зірвавши його з шиї останнього, шкіряний гаманець вартістю 70 грн, в якому знаходились гроші в сумі 500 грн, які він в той же день викрав, знявши їх з рахунку через банкомат, мобільний телефон Нокіа 3720 вартістю 1080 грн., в якому знаходилась картка оператора мобільного зв’язку МТС вартістю 50 грн, на рахунку якої були кошти в сумі 15 грн., ключі від автомобіля «Хюндай» з металевим брелоком вартістю 300 грн., ключі від квартири в кількості 5 штук загальною вартістю 200 грн, спричинивши тим самим потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 12715 грн. Після заволодіння вказаним майном підсудний зупинив автомобіль, наніс декілька ударів потерпілому, який на цей час повернувся до свідомості, кулаком в область голови, від яких той знову знепритомнів та випав з автомобіля, а він з місця скоєння злочину зник. Внаслідок вчинення розбою потерпілому біло завдано не лише матеріальної шкоди на вище вказану суму, а й заподіяно тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи кваліфікуються тільки у своїй сукупності як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 08.12.2009 року приблизно о 03.00 год. біля будинку № 6 по вул. Рєпіна в м. Полтава, він, діючи повторно, умисно, із погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, яке виразилося в демонстрації потерпілому ОСОБА_6 піcтолету «Zoraki-mod 914», який згідно з висновком експерта № 276 від 27.05.2010 року являється переробленою вогнепальною зброєю, вчинив напад на останнього, заволодівши при цьому його гаманцем вартістю 250 грн, в якому знаходились гроші в сумі 200 грн., а також мобільним телефоном Nokia без вартості, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 450 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 вивіз на автомобілі потерпілого ОСОБА_6 в район Полтавської обласної психіатричної лікарні, де наніс йому удари ногами і руками по обличчю та тулубу, спричинивши йому згідно висновку судово-медичної експертизи № 1285 від 01.07.2010 року тілесні ушкодження, які по ступеню тяжкості оцінюються лише в своїй сукупності та відносяться до середнього ступеню тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров’я.

Постановою суду від 04.05.2012 року кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 т.187 КК України повернуто прокурору Київського району м. Полтави на додаткове розслідування. Приймаючи таке рішення, суд послався на допущену однобічність, неповноту та неправильність проведеного по справі в цій частині досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні. Зокрема, суд послався на таке. Потерпілий ОСОБА_6 являється венгром і не володіє мовою на якій проводився його допит. Для участі у його допиті в якості перекладача була запрошена ОСОБА_7Р, яка нібито володіє англійською мовою без процесуального з’ясування та перевірки відповідності цього дійсності. Всупереч вимогам ст.128 КПК України, слідчий не роз’яснив перекладачу її прав, не попередив та не відібрав підписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий переклад та за відмову виконати обов’язки перекладача. Крім того, слідчим для участі в справі як перекладача була залучена особа, що підлягала відводу в порядку ст.62 КПК України, оскільки вона брала участь у справі як представник потерпілого. В зв’язку з цим суд не прийняв як належний доказ по справі допит потерпілого, оскільки протокол допиту складений і оформлений з порушенням встановленого для цього порядку, а отже потерпілий вважається таким, що не був допитаний, а це в свою чергу свідчить про однобічність та неповноту досудового слідства. Суд був позбавлений можливості усунути зазначені порушення в суді, оскільки на виклик до суду потерпілий не з’явився та не був доставлений працівниками міліції на вимогу суду, оскільки проживає в іншій країні, куди вибув одразу ж після скоєння щодо нього злочину.

В ході досудового слідства в якості свідка був допитаний ОСОБА_8, який є рідним братом підсудного і який підтвердив вчинення розбою останнім на потерпілого ОСОБА_6 за вище викладених обставин. Однак, допит цього свідка проведено з порушенням положень ст.63 Конституції України, оскільки, як вбачається зі змісту протоколу допиту, у нього не було з’ясовано чи бажає він давати показання щодо близького родича. Суд був позбавлений можливості допитати вказаного свідка в суді, оскільки в судове засідання він не з’явився та не був доставлений працівниками міліції на вимогу суду, так як не далося встановити його місцезнаходження.

Допит ОСОБА_5 19.05.2010 року в якості підозрюваного та проведення з ним відтворення обстановки та обставин події злочину 20.05.2010 року було проведено з порушенням права на захист, оскільки незважаючи на те, що він мав захисника по іншій справі, яка розслідувалась одночасно з цією, працівники міліції змусили його погодитися на проведення цих слідчих дій без участі захисника. Лише при цьому допиті в якості підозрюваного, ОСОБА_5 визнавав у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_6, а 16.07.2010 року при пред’явленні йому обвинувачення за ч.2 ст.187 КК України з участю захисника вину визнав частково не вказавши в чому саме та відмовився від дачі показань. Крім того, суд розцінив як сумнівний збіг обставин те, що фотоносій на якому було зафіксовано відтворення обстановки та обставин події злочину був пошкоджений.

Зазначивши, що приймає до уваги показання потерпілого та підсудного, суд, тим не менш, проаналізував їх зміст та прийшов до висновку що вони є суперечливими і ця суперечливість не була усунута в ході досудового слідства шляхом проведення відповідних процесуальних дій, а тому не може бути усунута і в суді. На цю суперечливість вказують також досліджені судом показання свідка ОСОБА_9 з яких вбачається, що 08.12.2009 року ОСОБА_6 , перебуваючи в лікарні розповів йому інші обставини його пограбування не підсудним, а трьома особами, які потім вкинули його до легкового автомобіля, яким нібито керував підсудний та повезли в сторону м. Києва. Однак, згідно висновку імунологічної експертизи від 24.02.2010 року при дослідженні слідів на фрагменті обшивки з сидіння та у змивах з задніх дверей вилучених 17.12.2009 року з автомобіля НОМЕР_2 крові не виявлено.

На думку суду сукупність вищевикладених обставин свідчить про однобічність, неповноту та неправильність проведеного по справі в цій частині досудового слідства і це не може бути усунуто шляхом давання судових доручень в порядку ст.315-1 КПК України, а тому справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

З постановою суду про повернення кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України на додаткове розслідування не погодився прокурор. Апелянт вважає, що перевірити добровільність та самостійність надання показань свідком ОСОБА_8 немає можливості ні в ході судового, ні в ході досудового слідства, а тому суд може самостійно дати оцінку його показанням при постановленні вироку. З урахуванням результатів перевірок заяв ОСОБА_5 щодо застосування до нього недозволених заході слідства немає підстав вважати, що під час проведення слідчих дій було порушено право ОСОБА_5 на захист. Суд може дати оцінку показанням ОСОБА_5 при постановленні вироку. З урахуванням вище викладеного, прокурор просить скасувати постанову суду, а кримінальну справу за обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України направити на новий судовий розгляд за територіальністю до Київського районного суду м. Полтави.

В запереченнях засудженого проти апеляції прокурора наголошується на тому, що посилання на його допит в прокуратурі Ленінського району є хибним, оскільки він взагалі не допитувався прокурором Ленінського району.

В апеляції захисника-адвоката ОСОБА_1 ставиться питання про скасування вироку суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч.4 ст.187 КК України та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд. Вважає, що судове слідство проведено однобічно та неповно, з порушенням права ОСОБА_5 на захист. Аналізуючи показання підсудного, потерпілого, свідка ОСОБА_10 та висновки судових експертиз, вважає, що в ході судового слідства отримані дані, які викликають сумніви у винуватості ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України. Натомість, сукупність зібраних доказів не дозволяє їх спростувати та зробити беззаперечний і однозначний висновок про доведеність участі ОСОБА_5 у вчиненні даного злочину. Крім того, захисник звертає увагу на несправедливість призначеного судом покарання внаслідок суворості. Вважає, що суд не врахував, що ОСОБА_5 особа молодого віку, позитивно характеризується, має постійне місце проживання та роботи, доглядає за матір’ю похилого віку, відшкодування завданої шкоди.

В апеляції захисника ОСОБА_2 також ставиться питання про скасування вироку суду та направлення справи в частині обвинувачення за ч.4 ст.187 КК України на новий судовий розгляд. Вважає вирок суду незаконним та однобічним. Звертає увагу на те, що судом не задоволено жодного клопотання адвоката ОСОБА_1, які могли б суттєво вплинути на всебічний розгляд справи; до цього часу не прийнято рішення за всіма зверненнями ОСОБА_5 щодо застосування до нього недозволених методів досудового слідства; не враховано обставини, які пом’якшують покарання, а саме наявність батьків похилого віку, позитивні характеристики ОСОБА_5 та його молодий вік.

В апеляції засудженого ставиться питання про скасування вироку суду та направлення справи в частині його обвинувачення за ч.4 ст.187 КК України на новий судовий розгляд. Вважає, що суд необґрунтовано відкинув докази його невинуватості надані, як підсудним, так і його захисником, а також не обґрунтував у вироку можливість нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень в автомобілі, що рухався; відсутність будь-яких слідів побиття в салоні автомобіля, яким він підвозив потерпілого до парку «Перемога». Не заперечує, що привласнив гаманець з грошима та телефоном потерпілого, але звертає увагу, що по справі не вжито жодних заходів для пошуку та виявленню золотих виробів, які нібито зникли у потерпілого.

Інші учасники процесу вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; прокурора Дерягу Л.М., яка підтримала апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 04.15.2012 року про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України та її заперечення проти задоволення апеляцій інших учасників судового розгляду; засудженого ОСОБА_5 та його захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підтримання доводів своїх апеляцій та їх заперечення проти апеляції прокурора; потерпілого ОСОБА_3 та його представника-адвоката ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення принесених апеляцій; перевіривши матеріали справи, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну юридичну оцінку.

Вирок суду в частині виправдання ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК України учасниками судового розгляду не оскаржений та в межах поданих апеляцій не переглядається.

Висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України ґрунтується на належним чином досліджених і перевірених доказах по справі, а доводи апеляції засудженого та його захисників щодо непричетності ОСОБА_5 до злочину є аналогічними тим, що вже перевірялись і не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінальної справи місцевим судом.

Так, спростовуючи твердження засудженого, щодо його непричетності до злочину, суд послався на те, що в ході досудового слідства сам засуджений давав детальні показання з приводу вчиненого ним розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3. Зокрема, суд прийняв до уваги визнавальні показання ОСОБА_5, які він давав в присутності свого захисника одразу ж після затримання 29.04.2010 року. А також аналогічні показання від 30.04.2010 року, які він давав: - в ході відтворення обстановки та обставин події злочину; - під час допиту його прокурором перед внесенням до суду подання про обрання запобіжного заходу; - під час розгляду судом подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; - під час допиту в якості обвинуваченого. При пред’явленні остаточного обвинувачення 17.06.2010 року, ОСОБА_5 в присутності свого захисника власноручно написав пояснення, в яких підтвердив раніше дані ним показання та щиро розкаювався у вчиненому.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд піддав ретельному аналізу показання обвинуваченого дані ним, як в ході досудового, так і в ході судового слідства. При цьому суд обґрунтовано вказав на те, що по цій справі органом досудового слідства при отриманні показань обвинуваченого були дотримані вимоги ст.6 Європейської Конвенції, а тому саме ті показання, які обвинувачений давав в ході досудового слідства є надійним та якісним доказом по справі. В зв’язку з цим, суд не прийняв до уваги показання обвинуваченого в суді та, разом із іншими доказами, поклав в основу вироку показання обвинуваченого дані ним в ході досудового слідства.

Зокрема, визнаючи доведеною вину ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_3, який стверджував, що саме ОСОБА_5, в машину-таксі якого він сів біля ресторану «Раффінато», вчинив на нього розбійний напад в ході якого спричинив потерпілому тілесні ушкодження та заволодів його майном.

При цьому, перевіряючи доводи засудженого щодо неправдивості показань потерпілого, суд прийшов до висновку, що показання потерпілого в цілому узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_11, а також із сукупністю доказів по справі.

Так, свідок ОСОБА_11 (батько потерпілого) повідомив, що його син 06.12.2009 року повернувся додому в забрудненому кров‘ю одязі. Він був побитий, на шиї залишився слід від ланцюжка, неодноразово втрачав свідомість. Пояснив, що його побили та пограбували. Через друзів сина дізнався, що востаннє його бачили в ресторані «Раффінато». Отримавши копію запису з камер спостереження, з‘ясував, що з ресторану син поїхав на таксі. Після операції, яка була проведена ОСОБА_3, останній попросив батька заблокувати його банківський рахунок. Прибувши до «Приватбанку» дізнався, що з рахунку сина зняті кошти. По записах відео спостереження з банкомату в якому були зняті кошти ОСОБА_3 встановили зовнішність особи, яка це зробила, а саме ОСОБА_5. Наприкінці грудня 2009 року невідомий повернув йому карту оператора мобільного зв’язку, яка належала його сину. Внаслідок розбійного нападу, у його сина було викрадено все майно і гроші які на той час були при ньому, а внаслідок отриманих при цьому тяжких тілесних ушкоджень – син залишився інвалідом.

Показання свідка ОСОБА_11 повністю узгоджуються зі змістом запису відео спостереження, на якому зображений ОСОБА_5, який о 06.30 год. 06.12.2012 року на автомобілі ВАЗ-21099 приїздив до ресторану «Раффінато», біля вхідних дверей ресторану спілкувався з потерпілим, після чого останній сів до нього в автомобіль, що направився по вул. Жовтневій в напрямку центру міста. Також ці показання узгоджуються зі змістом запису відео спостереження біля банкомату КБ «ПриватБанк», в якому 06.12.2009 року ОСОБА_5 були зняті кошти з банківської картки, викраденої під час розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3.

Відповідність дійсності зображеного підтвердили в суді, як потерпілий ОСОБА_3, так і сам ОСОБА_5

Показання потерпілого про те, що в ході розбійного нападу, обвинувачений заволодів його мобільним телефоном узгоджуються, як з протоколом огляду від 14.04.2010 року в ході якого ОСОБА_8 (брат ОСОБА_5В.) видав мобільний телефон «Nokia 3720», який, зі слів ОСОБА_8, йому передав ОСОБА_5, так і протоколом пред’явлення предметів для впізнання. В ході цієї слідчої дії потерпілий впізнав належний йому мобільний телефон «Nokia 3720», який був викрадений в ході розбійного нападу на нього. Серійний номер вилученого у ОСОБА_8 мобільного телефону співпадає з серійним номером зазначеним на коробці мобільного телефону, виданого 15.12.2009 року працівникам міліції батьком потерпілого ОСОБА_3 (т.1 а.с.92-93, 139-140).

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 72 від 03.02.2010 року у потерпілого ОСОБА_3 встановлені тілесні ушкодження у виді: черепно-мозкової травми забою головного мозку середнього ступеню тяжкості, з переломами кісток черепа, двобічних епідураольних гематом лобних ділянок, гемосинуситу правої верхньочелюсної пазухи, субарахноідального крововиливу, гемоетмоідиту, гемофронтиту, гематоми м‘яких тканин, дрібних крововиливи вів, саден шкіри обличчя, шиї, тулуба, субкон‘юктивального крововиливу лівого ока. Дані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук стиснуті в кулак, чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою і утворились не менш як від п’ятикратної дії травмую чого(их) фактору(ів), в напрямку спереду назад, з силою достатньою для утворення даних тілесних ушкоджень (т.1 а.с.49-54).

Крім вище викладеного, доводи апелянтів про те, що ОСОБА_5 не причетний до злочину щодо потерпілого, спростовуються також висновком судово-медичної імунологічної експертизи № 84 від 19.01.2010 року. Згідно цього висновку, на виданих батьком потерпілого 15.12.2009 року куртці та брюках, в які був одягнутий потерпілий під час вчинення на нього розбійного нападу, виявлена кров людини, яка може походити від ОСОБА_3 (т.1 а.с.66-72).

Спростовуючи твердження апелянтів про недостовірність показань потерпілого ОСОБА_3 щодо обставин отримання ним тілесних ушкоджень, які за твердженням апелянтів могли бути спричинені потерпілому в іншому місці та за інших обставин, суд, крім вище наведених доказів послався на те, що до 06.12.2009 року між потерпілим та обвинуваченим не існувало ніяких стосунків і, відповідно, у потерпілого не було підстав для обмовляння обвинуваченого у вчиненні злочину. Натомість, позиція обвинуваченого щодо визнання ним вини у нібито крадіжці майна потерпілого, з його боку є вимушеною мірою, оскільки беззаперечними доказами доведено факт перевезення ним потерпілого, отримання ним в банкоматові грошей з картки останнього, передача ним свідку ОСОБА_8 та зберігання цим свідком-братом ОСОБА_5 мобільного телефону потерпілого, тощо.

Критично оцінюючи твердження обвинуваченого щодо неправдивості показань потерпілого, суд вірно зазначив, що між показаннями обвинуваченого та потерпілого щодо обставин до початку вчинення злочину є узгодженість та відповідність в тій частині, яка стосується змісту їх розмови і поведінки кожного з них. При цьому суд врахував, що частину подій потерпілий не пам‘ятає через стан, в якому він перебував після отримання тілесних ушкоджень після отриманих ним ударів по голові, внаслідок яких потерпілий став інвалідом.

Зважаючи відсутність скарг обвинуваченого на дії свого захисника, суд не прийняв до уваги твердження обвинуваченого про те, що на досудовому слідстві він обмовляв себе в присутності свого захисника, якому нібито не в повній мірі довіряв. При цьому суд зазначив, що такі твердження обвинуваченого є надуманими, оскільки він сам запросив цього захисника для захисту своїх прав і до цього часу не відмовився від його послуг, тобто про узгодженість їх дій.

Оцінюючи, як правдиві, показання потерпілого - суд врахував показання самого ОСОБА_5 на досудовому слідстві щодо обставин вчинення злочину та критично оцінив його показання в суді. Зокрема, суд зазначив, що не приймає до уваги твердження обвинуваченого щодо застосування до нього насильства з боку працівників міліції, внаслідок чого він нібито себе обмовив. Наявний на нижній кінцівці обвинуваченого синець не можна вважати об’єктивними даними які б свідчили про застосування такого насильства, оскільки про нього обвинувачений заявив тільки під час судового розгляду не вказавши при цьому механізм його утворення.

Крім того, твердження обвинуваченого щодо застосування до нього недозволених методів слідства спростовані дослідженими судом результатами прокурорської перевірки за результатами, якої відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції. В ході апеляційного перегляду справи перевірені та спростовані доводи апелянтів про те, що нібито до цього часу в провадженні Октябрського районного суду м. Полтави є нерозглянута скарга ОСОБА_12 на постанову старшого помічника прокурора м. Полтави від 30.06.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно працівників ВКР ПМУ УМВС України в Полтавській області.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляцій в частині, що стосується порушення правил підслідності кримінальної справи. Так, приводом до порушення кримінальної справи за ч.4 ст.187 КК України стала заява батька потерпілого ОСОБА_3 від 06.12.2009 року на адресу на начальника Ленінського РВ ПМУ на території обслуговування якого проживає потерпілий, який на той час перебував у лікарняному заклад та за станом свого здоров‘я не міг сам написати відповідну заяву в міліцію (т.1 а.с.4). В ході досудового слідства, після розшуку та затримання обвинуваченого та проведення слідчих дій, в тому числі з участю ОСОБА_5 було встановлене дійсне місце вчинення злочину. Після закінчення досудового слідства, справа була спрямована до суду із дотриманням правил підсудності.

Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши докази по справі місцевий суд спростував доводи апелянтів щодо недоведеності вини обвинуваченого та прийшов до обґрунтованого висновку щодо доведеності вини ОСОБА_5 в розбійному нападі на потерпілого ОСОБА_3

Встановивши, що ОСОБА_5, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, з метою заволодіння чужим майном знову вчинив напад на потерпілого із заподіянням останньому тяжких тілесних ушкоджень (розбій) - суд вірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.4 ст.187 КК України.

За таких обставин, апеляції обвинуваченого та його захисників щодо необхідності скасування вироку суду в зв’язку з недоведеністю вини обвинуваченого у вчинені розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 є такими, що не підлягають до задоволення.

Не знаходить колегія суддів підстав і для задоволення апеляцій щодо пом‘якшення призначеного засудженому покарання. Так, при призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; конкретні обставини справи; особу винного, який має непогашені судимості за вчинення умисних, аналогічних тяжких злочинів, в тому числі і розбою; поведінку винного, як під час вчинення злочину, так і після цього; вчинення злочину в період умовно-дострокового звільнення від покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком. Хоча у вироку суду і не зазначено, але фактично також враховано наслідки злочину, що призвели до інвалідності та втрати працездатності потерпілого. Суд не встановив обставин, що обтяжують або пом‘якшують покарання винного. Прийшовши до висновку про підвищену суспільну небезпечність, як особи винного, так і вчиненого ним діяння, суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст.187 КК України. Призначене ОСОБА_5 покарання не наближеним до максимального покарання визначеного санкцією закону. Натомість, колегія суддів погоджується, що призначене судом покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

З урахуванням того, що ОСОБА_5 вчинив новий злочин до повного відбуття покарання за попереднім вироком, суд, при призначенні покарання за сукупністю вироків дотримався вимог ст.71 КК України та визначив остаточне покарання шляхом часткового приєднання до покарання призначеного за новим вироком не відбутої частини покарання за попереднім вироком.

Оскільки покарання засудженому призначене із дотриманням вимог ст.ст. 65, 71 України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцій та пом’якшення призначеного судом покарання.

Вирішуючи позовні вимоги потерпілого щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином, суд належним чином обґрунтував своє рішення. При цьому, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суд стягнув витрати понесені на лікування потерпілого від злочину (за виключенням 1200 грн., які добровільно відшкодовані засудженим ) та збитки, завдані викраденням майна потерпілого. При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходив з засад розумності та справедливості. Зокрема, суд врахував фізичні, душевні та психічні страждання потерпілого, який внаслідок жорстокого побиття вчиненого щодо нього ОСОБА_5 став інвалідом та фактично не зміг повністю відновити втрачені життєві зв’язки. Колегія суддів погоджується з вироком суду в частині що стосується вирішення цивільного позову потерпілого і не знаходить підстав для зменшення стягнутих з засудженого сум.

Не вбачає колегія суддів і підстав для задоволення апеляції прокурора та скасування постанови суду про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України.

Стаття 22 КПК України вимагає від органів досудового слідства вжиття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки суду щодо невиконання органом досудового слідства вимог ст.22 КПК України є слушними. Вказавши в оскаржуваній постанові на сукупність обставин, які свідчать про однобічність, неповноту та неправильність проведеного по справі в цій частині досудового слідства, суд зазначив, що ці недоліки не можуть бути усунуті шляхом направлення судових доручень в порядку ст..315-1 КПК України та повернув справу на додаткове розслідування. З такими висновками суду погоджується колегія суддів. За таких умов, коли досудове слідство проведено неповно, не об‘єктивно та неправильно і цього не можна усунути в судовому засіданні, апеляція прокурора до задоволення не підлягає.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 365,366 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції помічника прокурора Октябрського району м. Полтави ОСОБА_13, яка приймала участь у розгляді справи судом першої інстанції , засудженого ОСОБА_5 та в його інтересах захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 04.15.2012 року про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.187 КК України та вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04.05.2012 року стосовно ОСОБА_5 залишити без змін.

С У Д Д І :

ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16