УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2010 р.справа № 2а-359/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.
суддів: Сафронової С.В. Уханенка С.А.
при секретарі судового засідання: Резнікові Ю.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради Дніпропетровської області на постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИЛА :
У жовтні 2009 року позивач звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з вищевказаним позовом, в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача стосовно відмови у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення на 2007-2009 роки в розмірах, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року №796-ХІІ та стягнути з останнього суму у розмірі 7650 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у зв’язку з чим користується всіма правами та пільгами, передбаченими діючим законодавством для цієї категорії осіб, а тому, відповідно до, йому передбачені щорічні виплати на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Проте, відповідачем, всупереч вимогам Конституції України та ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було виплачено на користь позивача меншу суму компенсації на оздоровлення без врахування встановленого на території України розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2009 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради стосовно відмови позивачу у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення за 2009 рік, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради, нарахувати та сплатити на користь позивача недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за 2009 рік, передбачену ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з урахуванням тих виплат, які були проведені позивачу у розмірі 3025 грн. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Позивач заперечень на апеляційну скаргу до суду не подавав, позивачем постанова суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржувалась.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії А № 237459 від 20 квітня 1999 року (а.с.7). Щорічна допомога на оздоровлення 15.11.2007 р., 11.11.2008 р. та 12.05.2009 р. виплачувалась в розмірі по 100 грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(а.с.3).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії в 2007, 2008 та 2009 роках має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі щорічної допомоги, виплаченого відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
Відповідач нарахував спірну суму за 2007, 2008 роки позивачу 15 листопада 2007 року та 11 листопада 2008 року у відповідності до постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 р.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.
Отже, на час виплати допомоги (15 листопада 2007 р.) за 2007 р. та (11 листопада 2008 р.) за 2008 рік зупинення дії ст.48 Закону № 796-ХІІ відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»та Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. та від 22.05.2008 р. визнане неконституційним, тому при виплаті спірних сум відповідач повинен був застосувати ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з виплатою допомоги на оздоровлення у кратному розмірі відповідно до мінімального розміру заробітної плати на час проведення виплати.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання неправомірності дій відповідача при нарахуванні суми доплати на оздоровлення за 2007, 2008 роки.
Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач звернувся за позовом до суду 15.10.2009 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с.1).
Вимога щодо поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів в позовній заяві відсутня.
У зв’язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем річного строку для звернення до суду, передбаченого ст. ст. 99,100 КАС України за 2007, 2008 роки.
У 2009 році змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Однак, будь-яких постанов Кабінетом Міністрів України з цього приводу у 2009 році не виносилось, рішень Конституційним Судом України не приймалось.
Таким чином, відповідач повинен був діяти у відповідності до вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»і у 2009 році та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у відповідності до ст. 48 зазначеного Закону, а не в розмірах, передбачених Постановою КМУ від 12 липня 2005 року №562.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на щорічну одноразову виплату на оздоровлення і за 2009 рік.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду –без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ОСОБА_1 ради –залишити без задоволення.
Постанову Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2010 року –залишити без змін
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий: М.А. Руденко
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: С.А. Уханенко