ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
13.02.07 Справа№ 5/3371-18/191А
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сокальському районі Львівської області |
до | Дочірнього підприємства „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С” (надалі ДП „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С”) |
до | Відкритого акціонерного товариства (надалі ВАТ) „Сокальська панчішна фабрика” |
про | визнання договору недійсним |
з участю представників:
представника позивача –Сольвар О.М. –завідувач юридичного сектору (довіреність за №6963/100 від 26.10.2006 року);
представники відповідачів – Кулак І.О. –юрисконсульт (доручення за №2379 від 20.12.2006 року та довіреність за №2380 від 20.12.2006 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДПІ у Сокальському районі Львівської області звернулась з позов в господарський суд про визнання недійсним договору від 31.05.2006 року за №31/05, укладеного між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль „компанії” ПВН Холдінг А/С” (Данія), як господарське зобов‘язання, яке вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Позивач в позовній заяві в підтвердження мети, яка завідомо суперечить інтересам держави, а саме, неправомірне заявлення до відшкодування податку на додану вартість, покликається на факт укладення зустрічних угод купівлі-продажу між пов‘язаними особами (ДП „Датський текстиль”, ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”) пряжі імпортованої однониткової бавовняної NE. Проведення фінансово-господарської операції зворотнього придбання ДП „Датський текстиль” у ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” пряжі однониткової як купівлі, продовжується в позовній заяві, а не повернення товару, дозволило підприємству заявити до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на суму 151402 грн. 29 коп.
В заяві про уточнення позовних вимог за №9431/10-009 від 20.12.2006 року позивач просить застосувати до відповідачів штрафну санкцію у розмірі 908413 грн. 75 коп.
В судовому засіданні представник позивача окрім наведених підстав позовних вимог звернув увагу на те, що розрахунок по згаданих угодах було проведено в один день; в одному податковому періоді; товар по згаданих угодах є одним і тим самим; юридичні особи –сторони угод, знаходяться за однією адресою; передоплати за товар, як передбачено договором, не було. Позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити.
Відповідач ДП „Датський текстиль” у відзиві на позовну заяву не погоджується з вимогами органу державної податкової служби. При цьому, вважає, що спірний правочин в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Представник відповідачів в судовому засіданні пояснив суду, що зустрічним угодам купівлі-продажу між відповідачами передував попередній договір №171 від 28.04.2006 року укладений між ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ВАТ „Тернопільське об‘єднання „Текстерно” і саме з цією метою було укладено договір між ДП „Датський текстиль” (продавець) та ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” (покупець).
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
За результатами проведеної ДПІ у Сокальському районі Львівській області виїзної позапланової перевірки ДП „Датський текстиль” з питань достовірності і нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень-червень 2006 року складено акт №652/23-1/31588791 від 26.09.2006 року.
В акті перевірки зазначено, що 31.05.2006 року (в одному податковому періоді) суб‘єктами господарювання ДП „Датський текстиль” (покупець) та ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” (продавець) укладено договір за №31/05, згідно умов якого продавець передає у власність покупцю пряжу однониткову бавовняну NЕ 24/1 (попередньо придбану за договором №01/05 від 01.05.2006 року) в кількості 49284,60 кг на загальну суму 908413 грн. 75 коп., в тому числі податок на додану вартість 151402 грн. 29 коп. (в день проведення оплати ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” за придбану пряжу 04.05.2006 року). Тобто, придбання попередньо реалізованої на початку місяця продукції.
Враховуючи вищевикладені обставини, орган державної податкової служби приходить до висновку, що проведені фінансово-господарські операції між пов‘язаними особами (ДП „Датський текстиль” та ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, оскільки ДП „Датський текстиль” є засновником ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Петровський Т.Ю. фінансовий директор ДП „Датський текстиль” та за сумісництвом директор ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Янівська Л.В. головний бухгалтер у обох підприємствах) з продажу 04.05.2006 року пряжі однониткової та зворотнього придбання даної сировини 31.05.2006 року, згідно обліку підприємства дану операцію відображено як продаж та придбання, з відповідним проведенням у податковому обліку у складі податкових зобов‘язань та кредиту , а не як повернення товару з врахуванням вимог п.4.5 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”, що дозволило підприємству заявити до відшкодування податку на додану вартість в сумі 151402 грн. 29 коп.
Аналізуючи проведені господарські операції судом встановлено наступні обставини.
Згідно умов попереднього договору за №171 від 28.04.2006 року ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, як продавець, зобов‘язується передати у власність покупцю (ВАТ „Тернопільське об‘єднання „Текстерно”), а останній прийняти та оплатити пряжу однониткову 100% бавноняна NЕ 24/1, в кількості 49284,600 кілограм.
При цьому, представник позивача не заперечує, що даний договір дійсно був укладений між представниками згаданих товариств.
Як зазначено представником відповідачів, на виконання даного договору ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” уклала договір за №01/05 від 01.05.2006 року з ДП „Датський текстиль” компанії „ПВН Холдінг А/С” (Данія), згідно якого останнє (продавець) передає у власність покупцю (ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”), а покупець оплачує та приймає пряжу однониткову 100% бавовняна NЕ 24/1, в кількості 49284,600 кілограм.
Підтвердженням виконання даного договору є наявні в матеріалах справи податкова накладна за №47 від 04.05.2006 року та видаткова накладна №РН-1-4/5 від 04.05.2006 року на суму 898951 грн. 10 коп., в тому числі податок на додану вартість 149825 грн. 18 коп. та платіжні доручення за №189 від 31.05.2006 року та за №190 від 31.05.2006 року на загальну суму 898951 грн. 10 коп.
Як пояснив представник відповідачів, оскільки між ВАТ „Сокольською панчішною фабрикою” та ВАТ „Тернопільським об‘єднанням „Текстерно” не було досягнуто згоди щодо якості пряжі, на підставі п.2 Попереднього договору за №171 від 28.04.2006 року, зобов‘язання сторін укласти договір купівлі-продажу пряжі, установлені цим попереднім договором припинились.
В свою чергу, ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” (продавець) уклало договір за №31/05 від 31.05.2006 року із ДП „Датський текстиль” (покупець), згідно якого продавець передає у власність покупцю, а покупець оплачує та приймає пряжу однониткову 100% бавовняна NЕ 24/1, в кількості 49284,600 кілограм.
В підтвердження виконання даного договору в матеріалах справи наявні податкова накладна за №71 від 31.05.2006 року та видаткова накладна №РН-1-31/5 від 31.05.2006 року на загальну суму 908413 грн. 75 коп., в тому числі податок на додану вартість в сумі 151402 грн. 29 коп., та платіжні доручення за №122 та за №1223 від 31.05.2006 року на загальну суму 908413 грн. 75 коп.
Зазначені господарські операції є предметом діяльності відповідачів, як вбачається із статутних документів згаданих юридичних осіб.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби не заперечує факт належного декларування податкових зобов‘язань відповідачів.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.
Орган державної податкової служби вважає, що сторони спірного правочину, укладаючи його діяли з умислом на неправомірне заявлення до відшкодування податку на додану вартість ДП „Датський текстиль”.
Обставини, які підтверджують спрямованість умислу на неправомірне заявлення до відшкодування податку на додану вартість ДП „Датський текстиль” мають свідчити про те, що така угода мала на меті (лише наявність прямого умислу (завідомо) відшкодувати податок на додану вартість, тобто вчинення удаваного правочину.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу відповідачів посилається на наступні обставини:
- проведення оплати за умовами обох договорів відбулося шляхом безготівкового електронного перерахунку коштів протягом проміжку часу з 14 год.17 хв. по 14 год. 36 хв. одного банківського операційного дня, а саме 31.05.2006 року;
- ДП „Датський текстиль” є засновником ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Петровський Т.Ю. фінансовий директор ДП „Датський текстиль” та за сумісництвом директор ВАТ „Сокальська панчішна фабрика”, Янівська Л.В. головний бухгалтер у обох підприємствах – пов‘язані особи;
- операції по договорах проведені в одному податковому періоді;
- товар (пряжа), який виступає предметом купівлі продажу у договорах має однакові кількісні і якісні показники;
- ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль” знаходяться за однією адресою;
- у відповідності до норм ст.697 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару продавець має право вимагати від нього повернення товару;
- відпуск товару, в даному випадку, відбувався без довіреностей;
- сторонами договору від 04.05.2006 року не було дотримано принаймі трьох пунктів.
Даючи правову оцінку наведеним обставинам, зокрема, проведення оплати за умовами обох договорів відбулося шляхом безготівкового електронного перерахунку коштів протягом проміжку часу з 14 год.17 хв. по 14 год. 36 хв. одного банківського операційного дня, а саме 31.05.2006 року; операції по договорах проведені в одному податковому періоді; товар (пряжа), який виступає предметом купівлі продажу у договорах має однакові кількісні і якісні показники; посилання на положення ст.697 ЦК України; ВАТ „Сокальська панчішна фабрика” та ДП „Датський текстиль” знаходяться за однією адресою; сторонами договору від 04.05.2006 року не було дотримано принаймі трьох пунктів, суд такі не може брати до уваги оскільки, у відповідності до ст.ст.19, 42 Конституції України, ст.3 ЦК України, ст.44 ГК України, ч.ч.3,4 ст.15 Закону України „Про підприємництво”, органи державної податкової служби не вправі втручатись в ці правовідносини, давати вказівки суб‘єктам підприємницької діяльності діяти так, а не інакше.
Що стосується відпуску товару без довіреності, як передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України за №99 від 16.05.1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за №293/1318, то така обставина може свідчити лише про порушення встановлених вимог виконання договору, а не щодо укладення останнього.
При оцінці обставини пов‘язаності осіб, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законодавцем термін „пов‘язані особи” визначається в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств”, при цьому, він стосується визначення витрат, зокрема, згідно підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 цього Закону, витрати, понесені платником податку у зв‘язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов‘язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.
При цьому орган, державної податкової служби вважає, що відповідачам дану господарську операцію слід було провести як повернення товару.
Однак, на думку суду, обставини пов‘язаності осіб не можуть свідчити про укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави, а законодавцем такі обставини пов‘язуються лише з фактом визначення звичайної ціни, що органом державної податкової служби не було досліджено.
Щодо проведення господарської операції як повернення товару, то органи державної податкової служби не вправі втручатись в ці правовідносини, про що йшлося вище.
З огляду на викладене та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства при укладені спірного договору.
Орган державної податкової служби заявою про уточнення позовних вимог збільшив їх, зокрема, просить до відповідачів застосувати штрафну санкцію за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у розмірі 908412 грн. 75 коп.
Однак, враховуючи, те, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження правові підстави застосування такої санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, в задоволенні даної вимоги слід відмовити.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні позову належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. В позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
3. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.