КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1351/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом громадянина Афганістану ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування наказу та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Афганістану ОСОБА_4 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Державної міграційної служби України та просив визнати неправомірним та скасувати наказ від 04.07.2014 №84 УДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати неправомірним та скасувати рішення №34 -14 від 05.09.2014; зобов'язати ДМС України прийняти рішення про перегляд справи для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені ним в оскаржуваній постанові, не відповідають обставинам справи.

Сторони в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 25.04.2014 позивач звернувся до відділу у справах біженців та соціальної інтеграції УДМС України в Чернігівській області із заявою-анкетою№1226 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

04 Липня 2014 року головним спеціалістом УДМС України в Чернігівській області Хворовою О.В. був наданий висновок щодо доцільності відмови громадянину Афганістану ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, у якої відсутні умови, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Наказом начальника УДМС України в Чернігівській області від 04.07.2014 №84 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вищеозначений наказ позивачем було оскаржено до Начальника відділу по роботі з шукачами захисту ДСІ та ОБГ ДМС України, однак за результатами розгляду скарги було складено висновок від 03.09.2014 ОС №2014 СN 0018, яким встановлено, що скаргу ОСОБА_4 має бути залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском строку, встановленого частиною 1 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

05 Вересня 2014 року ДМС України прийнято рішення №34-14 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_4 на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи вказані рішення необґрунтованими позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що є обґрунтовані підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців є економічним мігрантом, а тому УДМС України в Чернігівській області правомірно відмовило позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 13, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з вказаними положеннями Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особами, які потребують тимчасового захисту, визнаються іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

За приписами частин першої і п'ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 є громадянином Афганістану, пуштун за національністю, мусульман-суніт за віросповіданням, не перебував у членстві жодних політичних, військових, релігійних, громадянських організаціях.

При цьому, перебуваючи в Україні з січня 2014 року позивач звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тільки 25.04.2014 та лише після його затримання за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словаччину та розміщення в Чернігівському ПТПІ.

Заява обґрунтована тим, що через співпрацю з американською компанією в країні походження терористичне угрупування Талібан почало погрожувати йому розправою, з огляду на що він був змушений виїхати з Афганістану.

У протоколі співбесіди позивач також вказав, що, покидаючи країну походження, він планував дістатись Німеччини для подальшого навчання та працевлаштування, а до прибуття в Україну перебував у Ірані та Турції. Проте, як було встановлено в ході розгляду заяви, за захистом у вказаних країнах позивач не звертався.

Вищенаведене, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що позивач має ознаки економічного емігранта, оскільки залишення позивачем безпечної для нього території Ірану, Турції, а також намагання залишити територію України, було зумовлено намаганням позивача потрапити до більш економічно розвиненої країни Західної Європи, а не пошуком захисту від переслідування в країні походження

Крім того, побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стосовно позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України №34-14 від 05.09.2014 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною сьомою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому порядку до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 8.3. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила), ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: в) про залишення скарги без розгляду.

Підпунктом «г» пункту 8.4. Правил встановлено, що ДМС України залишає скаргу без розгляду, якщо скаргу подано після закінчення строків, визначених Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, , 07.07.2014 позивач отримав повідомлення № 22 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в якому надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення.

Проте лише 22.07.2014, позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на рішення УДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини пропуску строку звернення зі скаргою на відповідне рішення ДМС України. Так само як і не звертався до відповідача з клопотанням про поновлення строку звернення зі скаргою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідачем правомірно було прийнято рішення № 34-14 від 05.09.2014 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_4 на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з пропуском строку подання такої скарги.

Отже, оцінюючи та враховуючи у сукупності обставини справи та наведені вище положення правових актів, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність з боку позивача аргументованих пояснень та недоведеність обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту за конвенційними ознаками.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, і дав їм належну правову оцінку, - з огляду на що підстави до скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 21 липня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С