Справа № 344/11056/14-ц

Провадження № 2/344/465/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася в суд до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, що проживають однією сім'єю, визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

В позові зазначено, що з січня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. позивач проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2014р., ними під час спільного проживання було придбано квартиру АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2005р. за 3178 грн. на ім'я ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_8 помер. Дана спірна квартира належить позивачу та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, а тому слід визнати право власності на 1/2 частку квартири за позивачем.

16.10.2014р. позивач збільшила позовні вимоги та просила: виключити зі спадкового майна 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та ? частку грошових вкладів померлого в АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ ПриватБанк», визнати грошові вклади спільною сумісною власністю та визнати за позивачем право власності на ? частку грошових вкладів померлого в АТ «Райфайзен Банк Аваль» на суму 16405грн. та ПАТ «КБ ПриватБанк» на суму 38320.14грн.

20.02.2015р. позивач вкотре збільшила позовні вимоги та остаточно просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_8, визнати грошові вклади спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_8, виключити зі спадкового майна 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та ? частку грошових вкладів померлого в АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «КБ ПриватБанк», визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку грошових вкладі в ОСОБА_8 в АТ «Райфайзен Банк Аваль» на суму 16409.04 грн. та ПАТ «КБ ПриватБанк» на суму 41868.69 грн.

Позивач та її представник в судових засіданнях підтримали вимоги, просили позов задовольнити.

Представники відповідачів заперечили щодо позовних вимог, просили в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року, що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03.02.2014р. (а.с.14-16 т.1), а також заявою позивача (а.с.27 т.1). При цьому відмовляючи у вимогах про визнання права на спадкування зі спадкоємцями першої черги, суд вірно відмовиви в задовленні такої вимоги та зазначив що згідно ч.2 ст.1259 ЦК України, фізична особа яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Судом не було здобуто належних доказів які надали б підставу для задоволення цієї вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із даного рішення суду ОСОБА_8 працював в Івано-Франківському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. І. Франка і отримував заробітну плату до листопада 2011 року, включно. Крім цього судом встановлено, що ОСОБА_8 мав грошові кошти на рахунках у банківських установах, що також підтверджено і матеріалами даної справи (а.с.130-132179-183, 197-201 т.1).

Відповідачі, як встановлено судом, є рідними доньками померлого ОСОБА_8 та проживають: ОСОБА_6 у м.Києві, а ОСОБА_7 у м.Житомирі, вказані обставини сторонами визнаються, а тому доказуванню не підлягають.

На праві власності ОСОБА_8 належала квартира АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності (договір купівлі-продажу від 30.08.2005р., дата реєстрації права власності 05.09.2005р.). Позивач не була зареєстрована у вказаній вище квартирі, що підтверджується довідкою випискою з будинкової книги про прописку (а.с.5-12 т.1).

ОСОБА_8 помер (перебуваючи в лікарні) 25 листопад 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.13 т.1).

Як вбачається з встановлених судом в рішенні від 21.01.2014 року обставин, а також витребуваної судом копії спадкової справи, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_8 є відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які у встановлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини. Позивач є спадкоємцем четвертої черги відповідно до ст. 1264 ЦК України, яка також подала заяву про прийняття спадщини та видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом, при цьому вказавши що інших спадкоємців немає (а.с.168-196 т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач надала докази несення витрат по спірній квартирі (а.с.36-41, 43-51 т.1), свої доходи (а.с.52-58, 72-81, 135-143 т.1) та також отримане Свідоцтво про поховання ОСОБА_8 (а.с.42 т.1). Щодо цього суд зазначає, що проживаючи однією сім'єю позивача та померлий могли нести спільні витрати пов'язані з побутом та сімєю. Тому такі витрати не є обґрунтуванням щодо визнання права на нерухоме майно та пов'язані з даним питанням інші вимоги.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.03.2015 року, що набрало законної сили (сторони підтвердили факт наявності ухвали апеляційного суду на залишення рішення без змін, однак таку ухвалу не подали до матеріалів справи) розглядався позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення від права на спадкування, в позові було відмовлено (а.с.15-18 т.2). При цьому, судом було встановлено, що підстав для усунення від спадкування дітей померлого немає, оскільки докази у справі свідчать що померлий ОСОБА_8 не перебував в безпорадному стані, не підтверджено факту умисного відхилення відповідачами від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_8

Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним судом України в п. 6 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування», правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК.

Що стосується посилання позивача на ст..74 СК України та відповідно ст.392 ЦК України, то суд виходить з такого.

За вимогами ст..74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

Однак за життя померлого ОСОБА_8, майно не було визнане у встановленому порядку спільною сумісною власністю, як і не визначено частки в квартирі, і як таке, що придбане за спільні кошти подружжя. Після смерті особи, дане визнання права власності регулюються з врахуванням книги 6 Цивільного кодексу України, щодо спадкового права.

Окрім того, представники відповідача доводили факт використання ОСОБА_8 особистих коштів на купівлю спірної квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 30.08.2005р., що підтверджується належним доказом отриманим з Хмельницького бюро технічної інвентаризації (а.с.33 т.2), в якому вказується про продаж 29.07.2005 року ОСОБА_8 квартири в АДРЕСА_2, яка була отримана ним у спадщину 2002 року від матері ОСОБА_10, іншій особі.

Тому, як слідує з ст.. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Окрім того, за ст..1222, 1223 цього ж кодексу спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповіту на спірне майно та грошові кошти не було по даному спору.

Черговість спадкування за законом в даних правовідносинах врегульовано ст.. 1258, 1259, 1261, 1264 ЦК України.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Отже, позивач, як вже встановлено рішеннями судів та зазначено вище є спадкоємцем 4 черги.

Що стосується вимог про визнання права на кошти які належали спадкодавцю, то суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст..1227 ЦК).

Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця (ст..1228 ЦК).

Отже, вклади які є на рахунках померлого, що свідчать матеріали справи, входять до складу спадщини почергово.

Позивач частково отримала кошти померлого та справа щодо отримання коштів знаходиться на розгляді в суді (а.с.35-36 - рішення не набрало законної сили).

Доводи про понесення витрат позивачем щодо померлого, що є підставою обґрунтованості вимог, відхиляються судом та роз'яснюється право на таке відшкодування в порядку визначеному ст.. 1232 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 1226, 1261, 1268, 1296, 1297 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 24 липня 2015 року.

Суддя: Польська М.В.