УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №22-ц/0690/2075/11 Головуючий у 1-й інст. Галацевич

Категорія 46 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2011 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Борисюка Р.М.

суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І.,

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на майно та поділ спільного майна подружжя,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області від 30 червня 2011 року, -

встановила:

В червні 2010 року позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідача, в якому просила визнати за нею право спільної часткової власності на ? частину придбаного майна під час шлюбу, а саме: автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 160000 грн.; пральної машини «Samsung», вартістю 2000 грн.; чотирьох комплектів авторемонтних інструментів «Bosch», загальною вартістю 6000 грн., та просила поділити вказане майно, що є спільною сумісною власністю подружжя на дві рівні частини, залишивши при цьому зазначене майно відповідачу і зобов’язавши останнього сплатити їй половину його вартості, шляхом стягнення із відповідача 84000 грн., а також просила стягнути із ОСОБА_3 понесені нею судові витрати.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30.06.2011 року, позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково, суд ухвалив розділити спільне майно подружжя, залишивши на праві власності за ОСОБА_3 автомобіль марки «Mercedes Vito», 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_2, стягнув із нього на користь позивачки грошову компенсацію замість її 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на цей автомобіль в сумі 58750 грн., стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати в сумі 120 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 587,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, його невідповідність обставинам справи, просить рішення скасувати та закрити провадження у справі. Апелянт зазначає, що автомобіль був придбаний за його власні та позичені кошти, однак суд це не прийняв до уваги. Крім того, за відсутності доказів, судом визначено вартість спірного автомобіля, яка не відповідає дійсній його вартості.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, у межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає що, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що правовідносини між сторонами регулюються ст.ст. 69-71 Сімейного кодексу України, де зазначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружні та чоловікові на праві спільної сумісної власності, при його розподілі частки подружжя є рівними.

Сторонами не заперечується, що автомобіль марки «Mercedes Vito», державний номерний знак НОМЕР_1, був придбаний в період шлюбу.

Обгрунтовано судом не було прийнято до уваги твердження відповідача, що вказаний автомобіль він придбав за власні та позичені кошти, тобто він є його особистим майном, оскільки надана ним суду копія розписки про позику 75 000 грн., яка отримувалася і мала бути повернута в період перебування сторін у шлюбі, не може засвідчувати відповідний правовий режим майна, як особиста власність, і впливати на характер спірних правовідносин.

Із цієї розписки не видно, що позика бралася саме на придбання спірного майна, вона також не містить відомостей, за які грошові кошти повернута та чи повернута взагалі, на що правильно в своєму рішенні суд звернув увагу. Інших доказів в обґрунтування своїх заперечень відповідач суду не надав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що визначаючи вартість автомобіля, суд безпідставно її завищив, встановивши при цьому його середню вартість 117500 грн., хоча фактично він був придбаний за 75000 грн.

Вимогами ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони відмовилися під час розгляду справи в суді першої інстанції від проведення судової автотоварознавчої експертизи для встановлення дійсної вартості спірного автомобіля. Із пояснень відповідача ОСОБА_4 вбачається, що автомобіль ним відчужений на підставі генеральної довіреності і на даний час де і в кого він перебуває у власності йому невідомо. Це також підтверджується повідомленням УДАІ УМВС України в Житомирській області від 17.02.2011 року № 6/746 про зняття цього автомобіля з обліку для подальшої реалізації (а.с. 23). Позивач в спростування його тверджень будь-яких доказів не надала.

Таким чином, суд правильно прийняв рішення про встановлення середньої вартості вказаного автомобіля, виходячи із пояснень сторін по справі, наданих позивачкою письмових пропозицій щодо ринкової ціни при продажі автомобілів аналогічної марки та року випуску (а.с. 31-34), оскільки інші докази відсутні.

Приймаючи до уваги, що на час ухвалення рішення, автомобіль перебував у користуванні відповідача, суд прийшов до правильного висновку про його поділ, шляхом стягнення із ОСОБА_3 на користь позивачки грошової компенсації у розмірі половини вартості автомобіля, встановленої в судовому засіданні.

Також, обґрунтовано суд відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя пральної машини і чотирьох комплектів авторемонтних інструментів та їх розподілу, оскільки належних та допустимих доказів відповідно до ч.2 ст. 60 ЦПК України про їх придбання в період шлюб, позивач суду не надала.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи це рішення, дійшов такого висновку при повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин справи, прав і обов’язків сторін у даних правовідносинах, з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області від 30 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді