ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2007 р. | № 14/87 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Першикова Є.В. |
суддів : | Савенко Г.В. Ходаківської І.П. |
перевіривши матеріали касаційної скарги | Закритого акціонерного товариства “Соснівський гранкар’єр” |
на рішення | господарського суду Рівненської області від 29.03.2004 року |
у справі | № 14/87 господарського суду Рівненської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” |
до | 1.Закритого акціонерного товариства “Соснівський гранкар’єр” 2.Клесівської селищної ради |
про | визнання недійсним рішення |
За участю представників сторін:
від позивача - Шевчук Г.Є. (дов. № 8/р від 06.02.2006 року); Мамченко Ю.А (дов. №9/р від 06.02.2006 року);
від відповідача 1: Лісниченко Є.С. (дов. від 06.07.2006 року);
від відповідача 2: не з’явилися;
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 ГПК України у судовому засіданні від 25.01.2007 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Ухвалою колегії суддів у складі: головуючого –судді Ходаківської І.П., суддів: Савенко Г.В., Данилової Т.Б. від 08.12.2006 року касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Соснівський гранкар’єр” було прийнято до провадження, розгляд якої було призначено на 18.01.2007 року.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.01.2007 р. було оголошено перерву до 25.01.2007 року (склад судової колегії змінено розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.01.2007 і призначено колегію суддів, що працює у постійному складі : суддя Першиков Є.В. –головуючий, судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П.).
Розглянувши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями та дослідивши наявні в матеріалах справи докази з урахуванням встановлених судом першої інстанції фактичних обставин,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.03.2004 року у справі №14/87 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” про визнання недійсним рішення Клесівської селищної ради №42 від 12 лютого 2003 року “Про оформлення права власності на будівлі”, які знаходяться за адресою: Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул.. Залізнична, 63, в частині оформлення права власності на зазначені будівлі за ЗАТ “Соснівський гранкар’єр” - задоволено.
Не погоджуючись з зазначеними судовим рішенням ЗАТ “Соснівський гранкар’єр” звернулося з касаційною скаргою на рішення господарського суду Рівненської області від 29.03.2004 року, в якій наводить доводи прийняття останнього з порушеннями норм матеріального і процесуального права та просить скасувати відповідне судове рішення і направити справу №14/87 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої інстанції і правильності застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд, з наступних підстав.
Згідно з частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні по справі докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, при перегляді судових рішень в касаційному порядку не зв’язаний доводами викладеними в касаційній скарзі і здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень на предмет дотримання норм матеріального і процесуального права в повному обсязі.
Так, в касаційній скарзі скаржник обґрунтовує свої вимоги, тим що судом першої інстанції було взято до уваги обставини які встановлені в рішенні господарського суду м. Києва від 23.12.2003 року по справі №2/494, однак наведені скаржником доводи свідчать про те, що відповідне рішення було скасовано Верховним судом України, а постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 року по справі №2/494 –3/184 винесено нове рішення. Проте, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що визначені в ст. 35 ГПК України правові підстави, згідно яких не підлягають встановленню фактичні обставин справи, в разі якщо вони встановлені в рішенні іншого господарського суду є підставами звільнення від доказування. Однак, зважаючи на можливість скасування відповідного судового рішення, в якому були встановлені обставини, що були взяті до уваги судом при вирішенні справи по суті, господарський суд повинен з урахуванням встановлених у такому рішенні фактичних обставин, перевірити достовірність встановлення необхідних обставин справи спираючись також і на наявні у матеріалах справи докази. Спираючись на відповідне рішення суду від 23.12.2003 року по справі №2/494, судом першої інстанції було вирішено питання щодо виникнення права власності на спірне майно у ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”, однак, зважаючи на вище викладене, судом першої інстанції неповно було визначені і інші правові підстави набуття права власності на спірне майно, як у позивача, так і у відповідача. Зокрема, виходячи з встановлених судом першої інстанції фактичних обставин неможливо зробити висновок щодо наявності інших передбачених законом підстав набуття права власності на спірне майно, зокрема у ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”.
Так, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що при вирішенні справи по суті, судом першої інстанції не було в достатній мірі встановлено обставини справи що необхідні для вирішення справи по суті та правильності застосування норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідно до ст. 26 Закону України “Про власність” об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Згідно ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Відповідно до ст. 13 Закону України “Про господарські товариства” вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. З огляду на викладене, господарський суд при вирішенні справи по суті повинен встановити обставини які свідчать про наявність спору про право, тобто наявність правових підстав набуття права власності на спірне майно, як у позивача, так і у відповідача, а також правові підстави прийняття оскаржуваного рішення Клесівської селищної ради №42 від 12 лютого 2003 року “Про оформлення права власності на будівлі” в частині закріплення такого права за відповідачем –ЗАТ “Соснівський гранкар’єр”.
При вирішенні справи по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтовував порушення його прав та законних інтересів посилаючись на відповідне рішення господарського суду м. Києва від 23.12.2003 року №2/494, як на підставу визнання права власності на спірні об’єкти. Однак, на думку колегії суддів касаційної інстанції, судом не в повній мірі встановлені обставини які б вказували на порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Правила доведення порушення прав та охоронюваних законом інтересів, викладені в положеннях ст. 33 ГПК України. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Приймаючи рішення по справі суд, повинен також керуватися положеннями ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд приймаючи рішення не має право виходити за межі позовних вимог, якщо про це не було клопотання заінтересованої сторони, а також якщо це не зумовлює необхідність захисту прав та законних інтересів позивачів або третіх осіб. Відповідних положень суд повинен також притримуватися і при мотивації прийнятого рішення.
Колегія суддів касаційної інстанції, також зазначає, що предметом спору є оскарження визнання недійсним рішення Клесівської селищної ради №42 від 12 лютого 2003 року “Про оформлення права власності на будівлі”, які знаходяться за адресою: Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул.. Залізнична, 63, яким оформлено право власності на зазначене спірне майно за ЗАТ “Соснівський гранкар’єр”. Однак, при вирішенні питань щодо визнання недійсними актів органів державної виконавчої та органів місцевого самоврядування необхідним є встановлення відповідності оскаржуваного акту вимогам чинного законодавства, зокрема наявність достатнього обсягу повноважень суб’єкта управлінської діяльності що прийняв оскаржуваний акт, відповідність останнього вимогам, що ставляться чинним законодавством до форми та порядку прийняття відповідних актів, а також відповідність відомостей, які вносяться до такого роду актів, фактично існуючим обставинам справи.
Отже, переглянувши оскаржуване судове рішення колегія судів касаційної інстанції виходить з того, що згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Як встановлено колегією суддів Вищого господарського суду України, господарським судом Рівненської області було неповно встановлено всі необхідні для вирішення справи по суті фактичні обставини, в наслідок чого допущено неправильне застосування норм матеріального права, та не надано вичерпної юридичної оцінки обставинам справи, що відповідно до ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до вище викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117 ,1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Соснівський гранкар’єр” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 29.03.2004 року у справі №14/87 скасувати.
3. Справу №14/87 передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Є.Першиков
Судді Г.Савенко
І.Ходаківська