ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2009 р.                                                                                Справа №  10/190

м. Чернівці                                                                                      11-35 год.

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерм”, м. Чернівці

до управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Чернівці

про визнання недійсним рішення

Суддя       Т.І. Ковальчук

Секретар судового засідання –Марущак І.В.

Представники:

Від позивача –Шпак О.С., дов. від 12.01.2009 р.

Від відповідача –Черняк О.О., дов. від 05.01.2009 р. № 19/09

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання  недійсними рішення про застосування штрафних санкцій від 18.05.2006 р. № 143, вимоги про сплату боргу № Ю-282 від 17.05.2006 р. та рішення № 3099/07 від 23.05.2006 р. про залишення вимоги про сплату недоїмки без змін.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є платником єдиного податку і в силу  положень  Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” сплачує збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в складі єдиного податку, в зв’язку з чим у відповідача не було підстав для донарахування страхових внесків, окрім того, розрахунок фінансових санкцій відповідачем проведено неправильно.

Відповідач надав відзив, у якому позов не визнав з тих підстав, що під час проведення перевірки позивача  за період з 01.01.2004 р. по 01.04.2006 р. виявлено заниження фактичних витрат на оплату праці за квітень-грудень 2005 р. та січень-березень 2006 р., у зв’язку з чим у відповідності до чинного законодавства донараховано страхові внески, з урахуванням сум, сплачених в складі єдиного податку, виставлено вимогу про сплату боргу та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій. Відповідач зазначає у відзиві також, що згідно з Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суб’єкти підприємницької діяльності - платники єдиного податку повинні сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на загальних підставах,  страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, до приведення законодавства України у відповідність до зазначеного Закону закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, посилається також на інші обставини у спростування доводів позивача.

Ухвалою від 03.11.2006 р. провадження у справі зупинялося до отримання позивачем відповіді на звернення до Конституційного Суду України, ухвалою від 01.12.2008 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 20.01.2009 р. провадження у справі зупинялося за клопотанням сторін до 20.03.2009 р. для надання їм часу для примирення, ухвалою від 20.03.2009 р. провадження у справі поновлено.

Протягом зупинення провадження сторони примирення не досягли, пояснили в судовому засіданні 20.03.2009 р., що примирення між ними неможливе.

Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2009 р. позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив визнати недійсними оскаржувані вимогу і рішення відповідача.

Представник відповідача позов не визнав, апелюючи до обставин, викладених у відзиві, послався також на судову практику Верховного Суду України, відповідно до якої платники єдиного податку зобов’язані сплачувати внески на пенсійне страхування на загальних підставах.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає

Так, судом встановлено наступне.

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю “Інтерм” зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як юридична особа 29.01.1992  р. (а.с. 30).

Згідно з повідомленням управління Пенсійного Фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці позивач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (а.с. 40).

Протягом 2005-2006 років позивач мав свідоцтво про право сплати єдиного податку як суб’єкт малого підприємництва-юридична особа за ставкою 6% у відповідності до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (а.с.32, 33).

17.05.2006 р. відповідачем було проведено перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов’язання зі збору (внесків) на обов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2004 р. по 01.04.2006 р., за результатами якої складено акт №  48 від 17.05.2006 р. (а.с. 8-11).

У ході перевірки відповідачем встановлено заниження фактичних витрат на оплату праці за квітень-грудень 2005 року та січень-березень 2006 р. на загальну суму 391744,89 грн., яка є базою для нарахування внесків по тарифу 32, 32,01%, 32,3%, 31,8%  та 4%,  донараховано внесків за вказаною ставкою на суму 124797,47 грн. (а.с. 12-15).

17.05.2006 р. відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу № Ю-282 на суму недоїмки зі страхових внесків у розмірі 91813,42 грн. (а.с.18).

18.05.2006 р. відповідачем прийнято рішення № 143 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким до ТОВ “Інтерм” за донарахування 124797,47 грн. своєчасно не обчислених страхових внесків застосовано  фінансові санкції у сумі 43853,40 грн. (а.с. 16).

Позивач оскаржив вимогу про сплату боргу № Ю-282 від 17.05.2006 р. до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці, рішенням першого заступника начальника управління від 13.05.2006 р. № 3099/07 у задоволенні скарги відмовлено (а.с. 19-22). Відмовлено в задоволенні аналогічних скарг позивачеві також Головним управлінням ПФУ в Чернівецькій області та  Пенсійним фондом України (а.с. 23-29). Порушень строку і порядку розгляду скарг позивача суд не встановив.

01.01.2004 р. за винятками, зазначеними у Прикінцевих положеннях, набув чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058), який визначає принципи та структуру системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно зі статтями 14 і 15 Закону № 1058 страхувальниками та відповідно платниками страхових внесків до Пенсійного фонду є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Підпунктом 1 пункту 8 Прикінцевих положень Закону № 1058 встановлено, що страхові внески, які перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору. Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, визначені пунктами 5 - 10 статті 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, сплачують збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в порядку та розмірах, визначених зазначеним Законом.

Таким чином, розміри (ставки) страхових внесків визначаються відповідно до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (далі –Закон № 400/97).

Згідно з пунктом 1 статті 2 Закону № 400/97 для платників збору об’єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці” (крім сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”), а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.

У відповідності до пункту 1 статті 4 Закону № 440/97 ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на 2005 рік встановлюються в розмірі 32, а з 31.03.2005 р. –32,3 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону (п. 47 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України від 25.03.2005 р. № 2505 –IV).

Частинами 4 і 6 статті 18 Закону № 1058 встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством також не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Підпунктом 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058 передбачено, що страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а згідно зі ст. 19 цього Закону установлено що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Таким чином, згідно з наведеними положеннями з моменту набрання чинності Законом № 1058 позивач зобов’язаний сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 32% (32,3%) від фонду оплати праці у загальному порядку, незважаючи на те, що він є платником єдиного податку у відповідності до Указу Президента України № 727/98   від 03.07.1998 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі –Указ № 727/98).

Необхідно розмежовувати сфери дії названих правових актів - зазначений Указ є нормативним актом, який поширює свою дію на податкові правовідносини, Закон же № 1058 регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, і дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених названим Законом. З означених підстав на правовідносини між сторонами не поширюється також дія Закону України “Про державну підтримку  малого підприємництва”.

В силу наведених законодавчих положень твердження позивача, що в силу Указу № 727/98 та Закону України “Про державну підтримку  малого підприємництва” він звільнений від сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за ставкою 32% від ФОП, є юридично неспроможним.

Закон №1058 визначає платниками цих внесків  усіх роботодавців незалежно від обраної ними системи оподаткування, а згідно з абзацом 34 статті 1 цього Закону страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно з законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Донарахування відповідачем збору в сумі 124634,67 грн. проведено на підставі первинних документів позивача та з урахуванням даних його звітів, а визначення суми недоїмки 91813,42 грн. здійснено з урахуванням сум, сплачених позивачем на державне пенсійне страхування у складі єдиного податку за відповідні періоди (а.с. 13,14).

Вказані дії УПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці відповідають  Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1, зі змінами від 05.04.2004 р. № 5-1, зареєстрованими Міністерством юстиції України 22.04.2004 р. № 514/9113  (пункти 2.1.1, 11.7)

Згідно з цими змінами суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків та інших платежів (у тому числі частина єдиного та фіксованого податків, що надходить за найманих працівників суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали відповідний спосіб оподаткування) повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків.

Суд не приймає посилання позивача, що фінансові санкції нараховані відповідачем неправомірно від суми 124797,47 грн., тоді як згідно вимоги недоїмка складає 91813,42 грн. Так, нарахування фінансової санкції від суми донарахованих внесків, а не від суми недоїмки, відповідає  пп. 4 п. 9 ст. 106 Закону, згідно з яким за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми. Як видно з розрахунку виконаного відповідачем, фінансова санкція в сумі 43853,40 грн. розрахована ним правильно, розрахунок же позивача є невірним (а.с. 17, 57).

За вищенаведених обставин суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про визнання протиправними (недійсними) рішення про застосування фінансових санкцій № 143 від 18.05.2006 р. та вимоги про сплату боргу № Ю-282 від 17.05.2006 р.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що УПФУ в Шевченківському районі правомірно прийнято  рішення від 23.05.2006 р. № 3099/07 про відмову в задоволенні заяви (скарги) позивача, тому підстав для визнання цього рішення недійсним немає.

Приймаючи цю постанову, суд також бере до уваги судову практику Верховного Суду України з даного питання.

Згідно зі ст. 94, підпунктами 1 та 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України судовий збір у розмірі 10,20 грн.  належить залишити за позивачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 89 КАС України решта судового збору в сумі 244,80 грн., як сплаченого в більшому, ніж належить розмірі, може бути повернута позивачу за його клопотанням ухвалою суду.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Порядок апеляційного оскарження

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

У судовому засіданні 20 березня 2009 року оголошено вступну та резолютивну частини, повний текст постанови підписано 23 березня 2009 р.

Суддя                                                                           Ковальчук Т.І.