КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2009 № 17/8
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря
судового засідання
за участю представників сторін
від позивача: повідомлений належним чином, але не з’явився;
від відповідача: Саєнко Ю.М., представник, довіреність б/н від 22.04.2009;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „ТММ”
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2009
у справі № 17/8 (суддя
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Управління механізації робіт”;
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „ТММ”;
про стягнення заборгованості у розмірі 73 712,04 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Управління механізації робіт” (далі– ВАТ „Управління механізації робіт”) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „ТММ” (далі – ТОВ фірма „ТММ”) про стягнення заборгованості у розмірі 73 712,04 грн.
До прийняття рішення по суті спору ВАТ „Управління механізації робіт” в порядку ст. 22 ГПК України звернулось до суду із заявою про уточнення позовних вимог та просило суд стягнути з ТОВ фірма „ТММ” суму основного боргу у розмірі 68 063,59 грн., пеню в сумі 3 177,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 926,73 грн. та 3% річних у сумі 397,19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 у справі № 17/8 позовні вимоги ВАТ „Управління механізації робіт” до ТОВ фірма „ТММ” про стягнення суму основного боргу у розмірі 68 063,59 грн., пеню в сумі 3 177,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 926,73 грн. та 3% річних у сумі 397,19 грн. задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 ВАТ „Управління механізації робіт” подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник посилався на те, що судом безпідставно не було задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи і 23.03.2009 спір було вирішено за його відсутності; позивач, в порушення положень ст. 22 ГПК України, збільшивши розмір позовних вимог, не застосував порядок досудового врегулювання господарського спору, який відповідно до п. 7.1 спірного договору є обов’язковим; позивач необґрунтовано нарахував штрафні санкції на майбутнє – до 17.02.2009, коли заява про уточнення позовних вимог ним датована 10.02.2009.; позивач до закінчення строку розгляду відповідачем його претензії (до 25.12.2008) 17.12.2008 звернувся з позовом до суду, що суперечить умовам договору та чинному законодавству України.
ВАТ „Управління механізації робіт” у судове засідання, яке відбулося 22.04.2009, повноважних представників не направило не зважаючи на те, що було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги ТОВ фірма „ТММ” належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 01.04.2009, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Крім того, про належне повідомлення ВАТ „Управління механізації робіт” у справі про прийняття апеляційної скарги ТОВ фірма „ТММ” до провадження та призначення її до розгляду свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається про своєчасне отримання представником товариства ухвали суду від 01.04.2009.
ВАТ „Управління механізації робіт” відзив на апеляційну скаргу ТОВ фірма „ТММ” не надало, що відповідно до ст. 96 ГПК України не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між ВАТ „Управління механізації робіт” (Підрядник) та ТОВ фірмою „ТММ” (Генпідрядник) 02.01.2008 укладено договір № 10, за умовами якого, Підрядник зобов’язався виконати за завданням Генпідрядника роботи з надання послуг машинами та механізмами для будування (п. 1.1 договору).
Генпідрядник приймає виконані роботи на підставі Акта виконаних робіт (Кб-2в), підписаного уповноваженими представниками сторін (п. 4.1 договору).
Оплата за виконані роботи провадиться протягом 10-ти банківських днів з дня пред’явлення підписаного Генпідрядником Акта виконаних робіт (п. 4.3 договору).
Згідно Актів прийняття виконаних робіт (а.с. 7-11), загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг за період вересень-жовтень 2008 становить 83 712,04 грн.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).
Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).
Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач, за виконані позивачем роботи згідно договору № 10 розрахувався частково на суму 10 000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка з особового рахунку (а.с. 12).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Позивач 17.11.2008 листом № 196 звернувся до відповідача з претензією в якій зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов’язань по оплаті вартості виконаних позивачем робіт на загальну суму 83 712,04 грн., та просив перерахувати суму заборгованості в розмірі 73 712,04 грн. з урахуванням часткової оплати відповідачем вартості виконаних робіт в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідачем 18.11.2008 було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 5 648,45 грн. за виконані останнім роботи за договором № 10, а тому заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 10 становить 68 063,59 грн., яка визнана відповідачем (відзив відповідача на позовну заяву позивача (а.с. 19-20).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надання відповіді відповідачем на претензію позивача.
ВАТ „Управління механізації робіт” в порядку ст. 22 ГПК України звернулось до суду із заявою про уточнення позовних вимог та просило суд стягнути з ТОВ фірма „ТММ” суму основного боргу у розмірі 68 063,59 грн., пеню в сумі 3 177,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 926,73 грн. та 3% річних у сумі 397,19 грн.
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Оскільки матеріали справи не містять відомостей про погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 68 063,59 грн. за виконані позивачем роботи по договору № 10 та відповідачем сума основного боргу перед позивачем не заперечується, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 68 063,59 грн.
Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача окрім суми основного боргу, ще й про стягнення пені в сумі 3 177,54 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 926,73 грн. та 3% річних у сумі 397,19 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за даним договором сторони несуть майнову відповідальність згідно чинного законодавства України.
За недотримання строків оплати Генпідрядник сплачує Підряднику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше 2-х облікових ставок НБУ (п. 6.2 договору).
Виходячи із норм ст. 549 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та умов п. 6.2 договору № 10, колегія суддів вважає, що місцевий господарський обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 3 177,54 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України задоволенню підлягають також вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 397,19 грн. та індекс інфляції у розмірі 2 926,73 грн.
Посилання скаржника, що судом безпідставно не було задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи і 23.03.2009 спір було вирішено за його відсутності, колегією суддів до уваги не приймається з підстав того, що причини, наведені в клопотанні (а.с. 32-33) не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки у даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Також, колегія суддів вважає, що не є підставою для скасування спірного рішення суду першої інстанції й те, що позивач, збільшивши розмір позовних вимог, не застосував відповідно до п. 7.1 договору № 10 порядок досудового врегулювання господарського спору, а 17.12.2008 звернувся з позовом до суду, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ „Торговий дім „Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи ( громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом іншим нормативно – правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Також, в рішенні Конституційного Суду України зазначено, що право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів, а обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, відсутність досудового врегулювання спору, в тому числі і в разі збільшення позивачем розміру позовних вимог, не позбавляє особу можливості звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, в даному випадку нарахування санкцій за порушення відповідачем грошового зобов’язання за договором № 10.
Дану правову позицію підтримує також і Вищий господарський суд України (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що позивач необґрунтовано нарахував штрафні санкції на майбутнє – до 17.02.2009, коли заява про уточнення позовних вимог ним датована 10.02.2009, є такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України позивач наділений правом до прийняття рішення зі справи збільшити розмір позовних вимог і позивач, скориставшись таким правом, не вийшов за рамки дати прийняття судом рішення у справі.
Що стосується конкретної дати, до якої позивачем було нараховано штрафні санкції (17.02.2009), то як вбачається із матеріалів справи, ним грошові суми нараховувались до наступної дати слухання справи – 18.02.2009.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 у справі №17/8.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 у справі № 17/8 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „ТММ” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 17/8 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
24.04.09 (відправлено)