КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.04.2009                                                                                           № 46/131

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -  Костенко І.А., дов.від 16.02.09 № 155,

 від відповідача - Олефіренко О.І., дов.від 20.10.08,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецькі будівельні машини"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.12.2008

 у справі № 46/131 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Німецькі будівельні машини"

              

             

 про                                                   стягнення 102 524,54 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Транс-буд” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецькі будівельні машини” (далі – відповідач) про стягнення 102524,54 грн. пені за порушення зобов’язання з передачі товару в рамках договору від 12.07.07 № 02/12-07-07. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач своєчасно та в повному обсязі оплатив самохідний колісний телескопічний кран виробництва RIGO вантажопідйомністю 50 тонн, тоді як відповідач прострочив передачу товару.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.08  № 46/131  позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 96908,65 грн. пені, 969,09 грн. державного мита та 111,54 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено повністю. Рішення мотивоване тим, що договір від 12.07.07 № 02/12-07-07, укладений сторонами, є договором поставки, оскільки відповідач зобов’язався передати позивачеві товар у передбаченому сторонами місці, доставивши його власними силами, а позивач – прийняти товар та оплатити його вартість. Позивач виконав свої зобов’язання з оплати товару, а відповідач прострочив виконання обов’язку з передачі товару.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Згодом відповідач надав доповнення до апеляційної скарги, де зазначив, що, на його думку, рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої доводи заявник аргументує тим, що рішення було прийняте за відсутності його повноважного представника. При цьому суд дав неправильну правову оцінку спірному договору, оскільки за своєю правовою природою цей правочин є договором доручення. Відповідач стверджує, що договір поставки сторонами не виконувався, і вони підписали договір доручення (який містить ту ж дату і той самий номер, що і договір поставки), згідно з яким і був поставлений позивачу кран стріловий самохідний на спеціальному шасі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.09 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження з призначенням її розгляду на  18.02.09.

В судовому засіданні 18.02.09 представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує її доводи та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.09        № 41/131 розгляд справи було відкладено на 16.03.09 з зв’язку з необхідністю витребування додаткових документів.

В судовому засіданні 16.03.09 представник відповідача заявив клопотання про витребування від позивача оригіналів документів, залучених до матеріалів справи, для з’ясування правового характеру спірного договору. В зв’язку з цим розгляд справи було  відкладено на 23.03.09 (ухвала суду від 16.03.09 № 46/131).

17.03.09 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про продовження строку розгляду справи у більш тривалий термін, ніж встановлений ч.1 ст.69 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.09        № 46/131 продовжено строк вирішення спору у даній справі та відкладено розгляд справи на 08.04.09.

В судовому засіданні 08.04.09 представники сторін надали суду для огляду оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Одним з доводів скаржника, зазначеним в апеляційній скарзі, є порушення судом принципу змагальності, оскільки рішення було прийняте за відсутності представника відповідача.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 82-84) станом на 09.12.08 місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецькі будівельні машини” є      м. Київ, Шевченківський район, вулиця Олегівська, будинок 44, квартира 20.

Аналіз матеріалів, в тому числі оригінал конверту, залученого до матеріалів  справи, свідчать, що кореспонденція надсилалася відповідачеві за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 44/20. Така ж сама адреса зазначена у всіх документах: договорах, актах, листах, доданих до матеріалів справи.

Згідно п. 3.6 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Крім того, в п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.07 № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” зазначено, що відповідно до п.2 частини другої ст. 54 Господарського процесуального   кодексу   України   позовна   заява   повинна   містити,   зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.07 № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас чинне законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України), не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст.93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Стаття 75 ГПК України надає право суду в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва здійснив необхідні та достатні дії для повідомлення сторін про розгляд даної справи, а відповідач був повідомлений належним чином про час і місце засідання суду.

          Отже, доводи відповідача щодо неповідомлення його судом про час і місце розгляду справи не відповідають фактичним обставинам.

          Крім того, неправильне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права  згідно з частиною другою ст.104 ГПК України може бути підставою для застосування або зміни рішення названого суду лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Що стосується суті заявлених позовних вимог, то колегія суддів дійшла висновку про їх правомірність та обґрунтованість, виходячи з наступного.

12.07.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Німецькі будівельні машини” (за тестом договору “постачальник”) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Транс-буд” (за текстом договору “покупець”) був укладений договір   № 02/12-07-02 (далі - договір).

Пунктом 1.1 даного договору сторони встановили, що постачальник зобов’язується на умовах та у визначений договором строк передати у власність покупця пневмоколесний самохідний телескопний кран (товар), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити його. Додатком № 1 до договору сторони визначили основні показники зазначеного товару.

Загальна ціна товару за даним договором складає 3624145,20 грн. та підлягає коректуванню у зв’язку із зміною курсу НБУ євро по відношенню до гривні на день здійснення оплат (ст.2 договору).  

В ст.3 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків за цим договором, передбачивши їх проведення у національній валюті України в безготівковому порядку трьома етапами, а саме: 1-й етап – покупець протягом  2-х банківських днів з дня підписання цього договору перераховує на рахунок постачальника частину коштів в сумі 362414,52 грн., що становить 10% вартості товару (п.3.1 договору); 2-й етап – покупець протягом 10-ти банківських днів з моменту виконання покупцем умов п.3.1, перераховує на рахунок постачальника частину коштів в сумі 2391935,83 грн., що становить 66% загальної вартості товару (п.3.2 договору);  3-й етап – покупець протягом 2-х банківських днів з дня прибуття товару на митний склад постачальника та письмового повідомлення про це покупця перераховує на рахунок постачальника залишок вартості товару, що складає 869794,85 грн., що становить 24% загальної вартості товару.

Відповідно до п.4.2 договору товар повинен бути поставлений у місце, вказане в п.4.1 договору, на протязі 80-ти календарних днів з моменту перерахування грошової суми, вказаної у п.3.1 договору, та відповідного повідомлення про це постачальника за умови належного виконання покупцем умов п.3.2 та п.3.3 цього договору.

На підставі ст.5 згаданого договору на товар встановлений гарантійний термін, протягом якого постачальник  гарантує якість товару на рухомі робочі механізми, перелік яких вказується у додатку № 2 до договору, за умови використання товару у відповідності до інструкції з його експлуатації. Постачальник зобов’язується у випадку виходу з ладу товару, вузлів, деталей, на які розповсюджуються гарантійні зобов’язання, у період гарантійного терміну усунути за свій рахунок несправність, замінити вузли, деталі, що вийшли з ладу протягом 20-ти календарних днів з моменту письмового повідомлення постачальника покупцем.  

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з платіжними дорученнями від 13.07.07 № 129, від 08.08.07          № 13886,  від 05.09.07 № 14142, від 03.10.07 № 159, від 03.10.07 № 14403, долученими до матеріалів справи, виконуючи умови даного договору, позивач сплатив відповідачу кошти, зазначені в ст.3 договору.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо правової природи зазначеного договору. Дійсно, аналіз умов договору від 12.07.07 та положень чинного законодавства дає підстави стверджувати, що укладений правочин є договором поставки.

Разом з тим, в судових засіданнях апеляційної інстанції представник відповідача стверджував, що відносини сторін з придбання самохідного пневмоколесного телескопного крану будувалися на підставі договору доручення, а не договору поставки.

На підтвердження своєї позиції відповідач надав копію договору доручення від 12.07.07 № 02/12-07-07, який укладений між позивачем (за текстом договору “довіритель”) та відповідачем (за текстом договору “повірений”), та інші документи, які свідчать про виконання саме цього договору.

Предметом договору доручення є зобов’язання повіреного за винагороду від імені і за рахунок довірителя придбати та передати у власність останньому кран стріловий самохідний на спеціальному шасі (самохідний пневмоколесний кран приоб”єктного типу), права і обов’язки за якими набуває безпосередньо довіритель.

06.08.07 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору доручення       № 02/12-07-07, якою дійшли згоди про строки здійснення та суми  відшкодування витрат згідно цього договору.

Згідно зі ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Як  вбачається з наданих відповідачем документів, дата укладання, номер договору доручення, строки здійснення та суми відшкодування  витрат, основні показники та технічні характеристики самохідного пневмоколесного крану, дати актів приймання-передачі/виконаних робіт співпадають з датою та номером  договору поставки.

Таким чином, колегії суддів необхідно з’ясувати, умови якого саме договору виконувалися сторонами.

Проаналізувавши надані сторонами документи, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами виконувалися обидва договори в комплексі, оскільки і договір поставки, і договір доручення передбачає отримання позивачем від відповідача самохідного пневмоколесного крану.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 4.2 договору поставки товар повинен бути поставлений у місце, вказане в п.4.1 на протязі 80-ти календарних днів з моменту перерахування грошової суми, вказаної в п.3.1 цього договору та відповідного повідомлення про це постачальника, за умови належного виконання покупцем умов пп.3.2, 3.3 договору.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

В п.6.2 договору зазначено, що перехід права власності на товар відбувається з моменту підписання акту передачі-приймання товару та прийняття документації у комплекті, вказаному в п.1.3 договору. Таким чином, відповідач повинен був передати товар позивачеві протягом 80-ти днів з 13.07.07, тобто до 30.09.07.

Пунктом 2.7 договору доручення сторони погодили, що право власності довірителя настає також в момент підписання акту передачі-приймання технічного засобу та прийняття документації в комплекті.

Отже,  перехід права власності на самохідний  пневмоколесний кран і за договором поставки, і за договором доручення відбувається з моменту підписання акту передачі-приймання товару.  

З документів, на які посилається позивач (акт приймання-передачі), а також з документів, на які посилається відповідач (акт виконаних робіт згідно договору доручення від 12.07.07 № 02/12-07-07, акт № ОУ-0000021 здачі-прийняття робіт, видаткова накладна № РН-0000018 від  30.11.07), вбачається, що  передача відповідачем позивачу товару відбулася саме 30.11.07.

Тобто, Господарський суд міста Києва обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач прострочив виконання обов’язку з передачі товару позивачеві з 01.10.07 по 30.11.07.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України)  суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Аналогічну норму містить і ст. 525 ЦК України.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В п.3 ст.610 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови укладених сторонами договорів поставки та доручення, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення пені за порушення строків виконання обов’язку з поставки товару є обґрунтованими. Разом з тим, при здійсненні розрахунку суми позову позивач припустився помилки, зазначивши іншу ціну товару, ніж зазначена в договорі. Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню відповідно до уточненого розрахунку, проведеного місцевим господарським судом.

Крім того, не можна не зазначити інші аргументи, які спростовують доводи скаржника, що сторонами виконувався тільки договір доручення.

Так, до матеріалів справи долучені листи відповідача від 07.04.08 № 21, від 26.03.08 № 16, від 03.05.08 № 31, від 14.03.08 № 09, адресовані позивачу, про здійснення гарантійного ремонту самохідних  пневмоколесних кранів та акт усунення недоліків від 30.03.08. З даного акту вбачається, що постачальником (відповідачем) був здійснений гарантійний ремонт самохідного пневмоколісного телескопіного крану RIGO RT 500, придбаного позивачем за договором поставки від 12.07.07 № 02/12-07-07.

Оскільки в договорі доручення від 12.07.07 № 02/12-07-07 відсутні положення щодо проведення відповідачем гарантійного ремонту та гарантійного технічного обслуговування технічного засобу, твердження відповідача про укладення і виконання саме договору доручення не відповідають дійсності.

За таких умов, рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.08 відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийняте у відповідності до вимог  чинного законодавства,  підстав для його скасування не вбачається.  

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський  суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.08 у справі №46/131 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецькі будівельні машини” – без задоволення.

2.  Матеріали справи № 46/131  повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 14.04.09 (відправлено)