Єдиний унікальний номер 219/3097/2014-ц Номер провадження 22-ц/775/164/2015

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Жарової Ю.І., суддів Маширо О.П., Санікової О.С.

при секретарі судового засідання Хоміч Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, -

ВСТАНОВИЛА:

До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонеркою за віком, їй виповнилося майже 75 років. Інших доходів крім пенсії в неї немає, вона є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги. Відповідач є її донькою, є приватним підприємцем, матеріально забезпечена. Вважає, що відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу, приймати участь у її утриманні. Але відповідач добровільно надавати їй матеріальну допомогу відмовляється, тому вона звернулася до суду із позовом, в якому просила постановити рішення про стягнення з відповідачки на її користь аліменти в розмірі 1000 грн. в місяць до зміни матеріального становища сторін.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання непрацездатної матері в розмірі по 300 грн. щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, довічно.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не залежить від їхнього матеріального стану, то і обов'язок сина, дочки щодо матері, батька не пов'язується з цією обставиною. Тому якщо дочка, син самі не є матеріально забезпеченими, суд все ж таки буде вимушений присудити з них аліменти.

Не погоджуючись с рішенням суду першої інстанції відповідач по справі - ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду Донецької області із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду від 11.06.2015 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення застосування норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що повинна бути звільнена судом від обов'язку утримувати свою матір, на підставі вимог ст. 204 СК України, оскільки її матір не виховувала її не займалась її утриманням, не проживала разом, не забезпечувала.

Позивач та відповідач до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Позивач надала суду клопотання про розгляд справи без її участі, просила задовольнити її апеляційні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від шлюбу в них є дочка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - відповідач по справі.

Як вбачається з довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 16 квітня 2015 року позивач ОСОБА_2 одна зареєстрована за місцем свого мешкання - за адресою: АДРЕСА_1.

На теперішній час позивач досягла похилого віку їй майже 75 років, вона є пенсіонером за віком. Не працює, крім пенсії, будь-яких доходів вона не має. Вона є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги. Розмір її пенсії складає 1037,97 гривень, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України у місті Селидове Донецької області від 20 квітня 2015 року (а.с.6).

Стаття 51 Конституції України закріплює обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України (статті 202-206).

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Відповідно до ст. 201 Сімейного кодексу України визначено обов'язкові умови та підстави покладання на дітей обов'язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років, батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров'я, батьки потребують матеріальної допомоги, відсутні обставини для звільнення дітей від обов'язку утримувати своїх дітей.

Моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх вищеперерахованих умов.

Згідно із ч.ч. 1,3 ст. 172 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнені кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Суд у такому разі визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (ч.1 ст.205 СКУ). Оскільки закон не ставить обов'язок утримувати батьків у залежність з матеріальним становищем повнолітніх дітей, тому аліментні зобов'язання виникають, навіть якщо самі діти знаходяться у матеріальній скруті. Ця обставина може бути врахована лише при визначенні розміру аліментів. Крім того, під час визначення розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 досягла пенсійного віку не працює, є непрацездатною, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України у місті Селидове Донецької області від 20 квітня 2015 року (а.с.6), крім пенсії, будь-яких доходів вона не має, із довідки від 25 травня 2015 року вбачається, що вона знаходиться на диспансерному обліку у сімейного лікаря КЗ «Селидівський центр ПМСД» з приводу д-з «Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз СН1, гіпертонічна хвороба 2 стадії. Цукровий діабет 2 тип, ускладнений поліневропатією нижніх кінцівок. Ожиріння 2 ступеню». Згідно захворювань має потребу в постійному прийомі цукровознижуючих препаратів, гіпотензивних, антисклеротичних ліків ( а.с.20).

Тобто, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що, враховуючи вік позивача та стан її здоров'я, вона потребує матеріальної допомоги.

Розмір аліментів на батьків визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. До уваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від інших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач по справі, ОСОБА_1, є працездатною особою, інших стягнень не має, неповнолітніх дітей на утриманні не має та має можливість надавати матеріальну допомогу своїй матері.

Доводи відповідача в тій частині, що вона на теперішній час не працює та не має доходів судом до уваги не приймаються, оскільки Сімейний Кодекс покладає на повнолітніх дітей обов'язок щодо утримання батьків незалежно від того, чи можуть вони таке матеріальне утримання надавати, а також чи є вони самі працездатними та дієздатними. Разом із тим, рівень матеріального забезпечення особи знаходиться в безпосередній залежності від її працездатності, тому факт непрацездатності дочки, сина теж береться судом до уваги при визначенні розміру аліментів на батьків.

Статтею 204 Сімейного кодексу України передбачено, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

У відповідності до п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 Сімейного Кодексу України) не є абсолютним. Оскільки обов'язки батьків та дітей із утримання є взаємними, тож важливим є і факт ставлення батьків та дітей один до одного. З огляду на це під час розгляду питання про утримання дітьми своїх непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька або матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов'язку із утримання своїх дітей. Так, згідно із ч.2 ст.202 Сімейного Кодексу України якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. За таких обставин суд жодним чином не може зобов'язати дітей здійснювати виплату аліментів та брати участь у додаткових витратах на батьків. В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, повнолітні діти можуть бути звільнені судом від обов'язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати чи батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Таким чином, у цьому випадку для звільнення дітей від сплати аліментів достатньо лише встановлення судом факту ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків.

Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007р. №3 роз'яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Водночас зазначені чинники, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України «Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень».

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, в частині того, що відповідач має бути звільнена судом від обов'язку сплачувати аліменти на свою непрацездатну матір з причини того, що позивач ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків щодо відповідача суду не надано.

Згідно із вимогами ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦК України.

Оскільки обов'язок з утримання непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, лежить на всіх повнолітніх дочках, синах, суд при вирішенні спору повинен з'ясувати, скільки батьки мають повнолітніх дочок, синів. У тому випадку, коли у батьків кілька повнолітніх дочок, синів, а позов пред'явлено не до всіх з них, суд при визначенні розміру аліментів повинен урахувати можливість надавати допомогу і тим, до кого позов не заявлено. Це пов'язано з тим, що в суді розв'язується спір лише щодо дочки, сина, які добровільно не виконують своїх обов'язків з утримання батьків. Допомога дочки, сина, яка надається ними добровільно і до яких не пред'явлено позов, повинна бути врахована при визначенні розміру аліментів, що мають бути стягнуті з тих дітей, щодо яких ухвалюються судові рішення.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі Рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 06 грудня 2013 року з ОСОБА_4 сина позивача на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на непрацездатну матір у розмірі по 300,00 ( триста) гривень щомісяця, починаючи з 01 жовтня 2013 року ( а.с.21).

Відповідно до ч.9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

На рішення впливає також наявність у дитини, яка має сплачувати аліменти, інших осіб, яких вона зобов'язана утримувати, непрацездатного чоловіка (дружини), неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних дітей. Зазначені обставини характеризують сімейний стан платника й одержувача аліментів і, як правило, впливають на їхнє майнове становище.

При визначенні аліментів на утримання непрацездатної матері ОСОБА_4 судом першої інстанції також враховано той факт, що ОСОБА_1 на теперішній час є тимчасово безробітною, оскільки 26 січня 2015 року припинила займатися підприємницькою діяльністю ( а.с.30-31), мешкає в квартирі, повинна сплачувати квартирну плату та комунальні послуги ( а.с.33-34), а також сплачувати навчання своєї дочки в Харківському національному медичному університеті ( а.с.36).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі й (або) у частці від заробітку (доходу) повнолітньої дитини. Вирішення цього питання залежить від конкретних обставин: способу отримання дитиною доходу (постійний або мінливий), особливостей роботи дитини тощо.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 має можливість надавати матеріальну допомогу, приймати участь у утриманні своєї непрацездатної матері ОСОБА_2, але не в такому розмірі, як цього вимагає позивач.

Оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не залежить від їхнього матеріального стану, то і обов'язок сина, дочки щодо матері, батька не пов'язується з цією обставиною. Тому якщо дочка, син самі не є матеріально забезпеченими, суд все ж таки буде вимушений присудити з них аліменти.

У відповідності до ст.ст. 202-206 Сімейного кодексу України, якими передбачено порядок стягнення аліментів на утримання батьків, не передбачається стягнення вказаних сум з моменту пред'явлення позовної заяви до суду, тому, на користь позивача підлягають стягненню аліменти у розмірі 300,00 гривень щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Доводи апеляційної скарги в своїй більшості стосуються оцінки доказів.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді