ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" квітня 2009 р. Справа № 59/48-09
вх. № 1392/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_3 - довіреність б/н від 13.01.2009 р;
ОСОБА_1 довіреність б/н від 13.01.2009 р; відповідача - Антонюк Володимир Миколайович довіреність № 181 від 10. 11.2008 р; 3-ї особи на стороні відповідача - Аджієва Тамара Олексіївна довіреність №17-176 від 19.01.2009 р.;ОСОБА_4- довіреність № 17-2041 від 06.04.2009 р.;
розглянувши справу за позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
до
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство " Харківський метрополітен ", м. Харків
про визнання окремих положень договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
23.02.2009р. позивач ФОП ОСОБА_2. звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача РВ ФДМУ по Харківській області про визнання окремих положень договору недійсними. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх.№8835 від 02.04.2009р.) позивач просить суд визнати такою, що суперечить актам господарського та цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства частину пункту 9.9. Договору оренди від 01.05.2003р. №958н/72 а саме „...позапланові та будівельні роботи, реконструкція та переобладнання станцій...”. Також позивач просить пункт 9.9. Договору оренди від 10.05.2003р. №958н/72 викласти в новій редакції: ”сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього договору, якщо воно є наслідком форс-мажорних обставин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Форс-мажором визнаються: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, аварії страйки, військові дії, громадське безладдя, акти державних органів, які впливають на стан виконання умов договору”. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у чинному законодавстві України існують прогалини щодо визначення поняття форс-мажорних обставин а тому у відповідності до ст.8 ЦК України до спірних правовідносин підлягає застосуванню аналогія закону та звичаї ділового обороту. При цьому позивач у своїй позовній заяві наводить нормативні акти, кодифіковані звичаї та доктринальні визначення дефініції „форс-мажору” яким, на його думку, не відповідає визначення, що міститься в спірному договорі. Так, стверджує позивач, обставини форс-мажору - це непередбачені та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання осіб (ураган буря, повінь, землетрус, пожежа, страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух). Натомість, вважає позивач, позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкції та переобладнання станцій не можуть бути визнані обставинами форс-мажору, оскільки повністю залежать від волі людей і носять не несподіваний, а навпаки - запланований характер. В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги в уточненому вигляді, наполягає на їх задоволенні.
Відповідач РВ ФДМУ по Харківській області письмовий відзив на позов не надіслав. В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечує. Стверджує, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства тому підстав для зміни або визнання недійсними його положень немає. Крім того, вказує, що позивач підписуючи договір добровільно погодився із його положеннями, а тому не вправі відмовлятися від його умов. На цій підставі відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
ДП „Харківський метрополітен”, яке ухвалою суду від 25.02.2009р. залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, проти задоволення позову заперечує. Третя особа надала суду письмові пояснення, у яких стверджує, що віднесення до складу форс-мажорних обставин позапланових ремонтних та будівельних робіт, реконструкції та переобладнання станцій здійснено за добровільною згодою сторін. Ця умова є важливою для балансоутримувача спірного майна ДП „Харківський метрополітен” з огляду на особливості його функціонування (забезпечення безпеки перевезень пасажирів), і тому була включена до договору в якості істотної умови. З урахуванням цього третя особа не погоджується на виключення даної умови зі спірного договору. Крім того, вказує, що наразі відсутні визначені законом (ст.615 ЦК України) підстави для зміни умов договору за рішенням суду. З цих підстав третя особа просить у задоволенні позову відмовити. Представник третьої особи підтримує доводи, викладені в письмових поясненнях, наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.04.2009р. до 12 год. 00 хв. 13.04.2009р. для виготовлення повного тексту рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.
01.05.2003р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №958/н/72. Згідно умов зазначеного договору орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, що знаходиться на балансі ДП „Харківський метрополітен”, а саме об'єкт №6 кіоск загальною площею 4,5. м2, розміщений у підземному переході №2 станції метро Пушкінська в м. Харкові.
Пунктом 9.9. договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72 передбачено таку умову: „Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього договору, якщо воно є наслідком форс-мажорних обставин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Форс-мажором визнаються: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, аварії, позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкції та переобладнання станцій, страйки, військові дії, громадське безладдя, акти державних органів, які впливають на стан виконання умов договору і таке інше, але не обмежуючись ними”.
Додатковою угодою від 26.07.2007р. №4 до договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72 дію договору подовжено до 29.08.2010р.
Позивач листом від 08.01.2009р. (одержаним відповідачем 10.01.2009р.) запропонував відповідачеві внести зміни до п.9.9. договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72 і викласти його в наступній редакції: „Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов цього договору, якщо воно є наслідком форс-мажорних обставин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Форс-мажором визнаються: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, аварії, страйки, військові дії, громадське безладдя, акти державних органів, які впливають на стан виконання умов договору і таке інше, але не обмежуючись ними”.
Відповідач зазначену пропозицію позивача про зміну умов договору залишив без задоволення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для задоволення його позову.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Тобто, необхідними умовами застосування аналогії закону є відсутність регулювання правовідносин Цивільним кодексом України та іншими актами цивільного законодавства або договором. Отже, умовами застосування аналогії права є відсутність відповідного регулювання і нормами закону, і положеннями договору.
Обидві умови застосування аналогії закону в даному разі відсутні. По-перше, спірні правовідносини сторін у частині звільнення від відповідальності за невиконання умов договору врегульовані власне п.9.9. спірного договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72. По-друге, відповідні правовідносини сторін урегульовані також ч.2 ст. 218 ГК України і ч.4 ст.219ГК України. Так у відповідності до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що ч. 4 ст. 219 ГК України є законною підставою для врегулювання в договірному порядку питання про звільнення від відповідальності за невиконання умов договору і, що особливо важливо, - для визначення самими сторонами переліку відповідних обставин. При цьому закон не обмежує сторін у виборі цих обставин, ні в підставах їх виникнення. Отже, сторони укладаючи договір, вправі вільно на свій розсуд визначити ці умови і встановити їх перелік у договорі. Єдиним обмеженням у цьому є встановлена ч. 4 ст. 219 ГК України ознака „надзвичайного характеру” цих обставин. Стосовно даної ознаки суд зауважує, що надзвичайність, тобто вихід за межі звичного, усталеного порядку, присутня в умовах, передбачених спірною частиною п. 9.9. договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72. Так, явно виходять за межі звичайного (нормального) режиму експлуатації метрополітену такі обставини, як „позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкції та переобладнання станцій”.
Крім того, суд зазначає, що є суперечливими і тому не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про те, що до форс-мажорних обставин слід відносити лише ті, котрі „відбуваються незалежно від волі і бажання осіб” (тобто лише стихійні явища природи). Так, з позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що позивач не заперечує, проти визнання форс-мажорними таких обставини, як страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб тощо. Втім, ці обставини, як і ті, проти яких позивач заперечує, повністю залежать від волі людей, які не є сторонами договору, також носять надзвичайний і невідворотний характер, також потребують певного планування щодо їх вчинення тощо. Таким чином, позивач визнаючи ці обставини форс-мажорними, спростовує свої ж доводи стосовно невизнання такими схожих з ними спірних обставин.
Також суд звертає увагу на те, що визначення форс-мажору, які даються в чинних в Україні нормативних актах (в т.ч. в тих, на які посилається позивач) охоплюють собою як явища природи (непереборну силу), так і дії людини, і в деяких випадках і підміняють собою поняття «непереборна сила». Йдеться зокрема про такі: Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. ПКМУ і НБУ від 21.06.1995р. №444; Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001р. №201; Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затв. наказом ДПА України від 14.03.2001р. №103; Правила користування електричною енергією, затв. постановою НКРЕ України від 31.07.1996р. №28 та ін. Це свідчить про те, що визнання форс-мажорними обставинами тих, що залежать від волі людей (в т.ч. позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкції та переобладнання станцій) не суперечить нормам чинного законодавства та нормам моралі.
На підтвердження відповідності закону змішування в одному переліку обставин непереборної сили та обставин, що залежать від волі людей свідчить також позиція ВГСУ викладена у листі від 09.09.2001р. №01-2.2/279 (п.30). Так ВГСУ критикуючи сучасні теоретичні підходи до нормативного регулювання даного питання статтею 218 ГК України зазначає наступне. Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 ГК). У той же час категорія форсу-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин. Загальним для обставин непереборної чинності й форсу-мажору є лише їхній зовнішній характер впливу на причинно-наслідковий ланцюг діяльності учасників конкретних правовідносин, тобто ці обставини перебувають поза контролем учасників правовідносин.
Викладене свідчить, що сторони в п.9.9. договору оренди від 01.05.2003р. №958/н/72 в один перелік включили як обставини непереборної сили (ураган буря, повінь, землетрус, пожежа) так і обставини форс-мажору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, вибух і спірні - позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкції та переобладнання станцій). При цьому такий підхід хоча і є небезспірним з точки зору теорії господарського права відповідає нормам чинного законодавства, а саме вимогам ст. 218 та ч.4 ст.219ГК України і не суперечить іншим нормативним актам, а також не суперечить моральним засадам суспільства.
Наступними підставами відмови в задоволенні позовних вимог є такі.
Позивачем не доведено, що спірний договір оренди від 01.05.2003р. №958н/72 порушує його права чи охоронювані законом інтереси.
Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, позивач на підтвердження своєї позиції зобов'язаний надати докази того, що спірний договір (його частина) порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Проте цей обов'язок позивачем не виконано - доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересів не надано. Більш того, у позовній заяві навіть не зазначено про наявність та про обставини такого порушення.
Також позивачем не надано доказів невиконання чи неналежного виконання договору. Останні є необхідними умовами зміни умов договору в судовому порядку згідно ч.2 ст. 651 ЦК України. Положеннями цієї норми визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Крім того, підставою відмови в позові є невідповідність предмету позову (в частині п.2 резолютивної частини позовної заяви) способам захисту права, передбаченим законом. Йдеться про позовні вимоги щодо „визнання такою, що суперечить актам господарського та цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства частини пункту 9.9. Договору оренди №958н/72 від 01.05.2003 року, а саме : „... позапланові ремонтні та будівельні роботи, реконструкція та переобладнання станцій...””.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову у названій частині не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету. Висновок суду про необхідність відмови в позові в цій частині узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Також відмовляючи в позові суд зважує, на те, що відповідачем не додержано порядок зміни умов договору, визначений ст. 188 ГК України. Згідно її положень сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
В даному випадку пропозиція від 08.01.2009р. надіслана позивачем відповідачеві 10.01.2009р. не може бути визнана такою, що відповідає ст. 188 ГК України. Ця пропозиція містить іншу редакцію п.9.9. Договору оренди від 01.05.2003р. №958н/72 ніж та, про яку просить суд у позові. Запропонована листом від 08.1.2009р. редакція включає такі слова: „.. і таке інше, але не обмежуючись ними”. Тобто, тим самим перелік обставин форс-мажору визначається відкритим, на відміну від редакції, вказаної у позові, згідно якої перелік є закритим. Така відмінність, на думку суду, на думку відповідача, третьої особи і на думку самого представника позивача, що висловлена ними у судовому засіданні 06.04.2009р., є істотною. Тобто, це означає, що відносно цієї, істотним чином зміненої редакції, не додержано встановлений ст. 188 ГК України порядок. Це в свою чергу також свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 8, 16, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 188, 218, 219, Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
справа №59/48-09