ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
14.11.06 Справа № 7/106-2006 Львівський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого-судді Т. Бонк
суддів Р. Марко
С. Бойко
При секретарі Скочко Ю. І.
розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді
на постанову господарського суду Закарпатської області від 19.05.06
у справі № 7/160-2006
за позовом – ВКП»Виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства»
до відповідача –ДПІ у м. Ужгороді
про скасування податкових повідомлень- рішень
за участю представників сторін: не з»явилися
В С Т А Н О В И В :
Постановою господарського суду Закарпатської області від 19.05.06 у справі № 7/106-2006 позов ВКП»Виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства» задоволено частково. Скасовано податкові повідомленя- рішення від 17.02.2005р. №0000601540/0530/15-3/03344236/6990 про застосування штрафних санкцій на суму 2802,30грн.- у частині 1085,77 грн.; від
05.08.2005р. № 0000611540/2/1992/15- 3/03344326/17503 про застосування штрафних санкцій на суму
1540,57 грн. - в частині 1023,77 грн. В іншій частині застосованих штрафних санкцій зазначені вище податкові повідомлення залишено в силі, а у позові -відмовлено.
Податкове повідомлення- рішення від 17.02.2005р. №0000621540/0531/15-3/03344326/6991 про застосування штрафних санкцій на суму 434,14 грн. скасовано повністю. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог
про скасування податкових повідомлень - рішень: від 17.02.2005р. №0000611540/0532/15-3/03344326/6992; від 16.06.2005р.
№0000601540/1/1971/15-3/03344326/17482, №0000621540/1/1973/15-3/03344326/17484, №0000611540/1/1972/15-3/03344326/17483, від 05.08.2005р. №0000601540/2/ 1984/15-3/03344326/17495, №0000621540/2/1985/15-3/03344326/17496; від 10.10.2005р. №0000601540/3/2625/1500/03344326/22034,
№0000611540/3/2626/1500/03344326/22035,
№0000621540/3/2627/1500/03344326/22036.
Приймаючи спірну постанову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не підтверджено документально сум нарахованих штрафних санкцій у розмірі 2543,68 грв.. Зазначив, що неправомірним є застосування відповідачем п.п 7.7 Закону 2181, яка прийнята у відповідності до Закону України від 20.02.03 № 550-4, тобто після періоду виникнення податкових зобов»язань та здійснення платежів, які досліджувалися у ході перевірки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що поняття «штрафні санкції»не охоплюються «поняттям податкове зобов»язання». Штрафні санкції за своєю суттю є несприятливим наслідком, який настає для суб»єкта правовідносин внаслідок невиконання ним податкових зобов»язань і тому вони не можуть бути одним із видів податкових зобов»язань. Застосування п.п 15.1.1 ст. Закону 2181 є безпідставним в даному випадку, так як дана норма регулює строк визначення суми податкових зобов»язань, а не штрафних санкцій. Податкові зобов»язання та штрафні санкції за порушення податкового законодавства є різними правовими інститутами, а тому строки щодо застосування штрафних санкцій регулюються ст.. 250 ГК України.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду з підстав невірного застосування норм матеріального права. Апелянт вважає, що ним правомірно прийнято спірні податкові повідомлення- рішення, так як згідно ст.238 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції - заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Відповідно до ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовні до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш одного року з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На думку апелянта Закон України №2181, як спеціальний закон з питань оподаткування підлягає переважному застосуванню у спірних правовідносинах у разі, якщо його положення визначають інші строки, протягом яких до господарюючого суб'єкта застосовується відповідальність за допущені порушення. Апелянт вважає, що штрафні санкції є одним із видів податкових зобов'язань, оскільки відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки
визначені цим Законом або іншими законами України, а штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у
вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка
справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначеній
відповідними законами. На підставі викладених норм , апелянт не погоджується із висновком суду про не охоплення поняття «штрафної санкції»поняттям «податкове зобов»язання».
У поданих запереченнях, позивач не погодився із доводами апелянта з підстав викладених у запереченнях, просить постанову суду першої інстанції залишити без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила:
За результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача ( акт перевірки від 17.01.05) в ході якої встановлено факт порушення позивачем граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов»язань по комунальному податку за період 2002-2004 роки., до позивача застосовано згідно з податковими
повідомленнями - рішеннями : від 17.02.2005р.
№0000601540/0530/15-3/03344326/6990, №0000621540/0531/15-3/03344236/6991, №0000611540/0532/15-3/03344326/6992 штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.7. п.17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181-111) у загальній сумі 6 839,62 грн.
Зокрема перевіряючі дійшли до висновку, що позивач самостійно визначивши належні до сплати спірні суми податкових платежів, сплатив їх із затримкою.
За наслідками апеляційного розгляду поданих платником
податків скарг на зазначені вище акти ненормативного
характеру, розмір застосованих штрафних санкцій за
первинними податковими повідомленнями - рішеннями
№0000601540/0530/15-3/03344326/6991 (434,14 грн.) та
№0000621540/0531/15-3/03344236/6990 (2802,30 грн.) був
залишений без змін, а сума штрафних санкцій у розмірі 3603,18 грн. визначена до сплати за податковим повідомленням -рішенням від 17.02.2005р.
№0000611540/0532/15-3/03344326/6992, зменшена на 2062,61 грн.
Також в результаті даного апеляційного оскарження, відповідачем прийнято повторні податкові повідомлення –рішення:
- від16.06.2005р.
№0000601540/1/1971/15-3/03344326/17482,
№0000621540/1/1973/15-3/03344326/17484, №0000611540/1/1972/15-3/03344326/17483,
- від 05.08.2005р.
№0000601540/2/1984/15-3/03344326/17495,
№0000621540/2/1985/15-3/03344326/17496,
№0000611540/2/ 1992/ 15-3/03344326/ 17503,
- від 10.10.2005р. № 0000601540/3/2625/1500/26/2034;
0000611540/3/2626/1500/03344326/22035;
0000621540/3/2627/1500/03344326/22036.
Відповідно до п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплачувати суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1 п. 4.1. ст. 4 Закону №2181 для подання податкової декларації.
Згідно з п.п. 17.1,7. п. 17.1. ст. 17 Закону №2181 за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, визначених цим Законом, платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірах визначених даним підпунктом.
Як вбачається із матеріалів справи, (даними розрахунків про сплату збору за квартальним податковим періодом , платіжних документів про фактичну сплату спірних сум податкових платежів, витягів з облікової картки платника податків та рішення ДПА у Закарпатській області про результати розгляду скарги) позивачем здійснено прострочення сплати сум податкових зобов»язань:
- за IV квартал 2002р. (розрахунок від 10.02.2003р. № 99581 на суму 2492,20 грн.) здійснено прострочення сплати податкового зобов'язання у сумі 390,84 грн. із затримкою понад 90 календарних днів;
- за І квартал 2003р. (розрахунок збору від 12.05.2003р. №14093 на суму 2507,50 грн.) здійснено прострочення сплати податкового зобов'язання із затримкою понад 90 календарних днів у сумі 2507,50 грн. ;
- за II квартал 2003р. (розрахунок від 11.08.2003 №36363 на суму 2534,70 грн.) прострочення сплати податкового зобов'язання із затримкою понад 90 календарних днів у сумі 534,72 грн. ;
- за III квартал 2003р. (розрахунок від 10.11.2003р. №62011 на суму 2584 грн.) прострочення сплати податкового зобов'язання із затримкою від 31 до 90 календарних днів у сумі 2584 грн. ;
З огляду на наведене, факт прострочення сплати сум узгоджених податкових зобов'язань, визначених у акті перевірки від 17.01.2005 р. та застосування штрафних санкцій є документально підтвердженим у сумі 2 233,33 грн., а тому в цій частині позову суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні.
В той же час, щодо задоволення позову в іншій частині, то суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо відсутності порушень з боку позивача. Судом першої інстанції не взято до уваги, що ст.. 1 ГК України, визначає основні засади господарювання в Україні й регулює господарські відносини що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб»єктами господарювання, а також між цими суб»єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Такими учасниками відповідно до ст.. 2 ГК України є органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділені господарською компетенцією. У правовідносинах щодо порядку та строків застосування штрафних санкцій передбачених п.п 17.1.7 ст. 17 Закону 2181, органи податкової служби не є суб»єктом, наділеним господарською компетенцією і безпосередньо не здійснюють організаційно- господарські повноваження щодо суб»єкта господарювання.
Відповідно до ст.. 4 даного кодексу, адміністративні та інші відносини управління за участю суб»єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб»єктом наділеним господарською компетенцією і безпосередньо не здійснює організаційно- господарські повноваження щодо суб»єкта господарювання, не є предметом регулювання даного кодексу. Виходячи із наведеного дія ст.. 250 ГК України не поширюється на строки застосування штрафних санкцій передбачених п. 17.1.7 ст. 17 Закону 2181.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем до ДПІ у М.Ужгороді подавались розрахунки комунального податку за 2003 р., в яких визначались суми податкових зобов'язань з комунального податку в таких розмірах : Ікв.- 2492,02 грн., II кв.-2507,50 грн., ІІІ кв.-2534,70 грн., ІУ кв. - 2584,0 грн.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону, для подання податкової декларації.
Оскільки, станом на 01.01.2003 р., у позивача була наявна переплата в сумі 2101,37 гри., тому податкове зобов'язання з комунального податку за 1 кв. 2003 р. частково було погашено, але самостійна у сплата податкового зобов'язання за відповідний період позивачем не проведена, що призвело до виникнення податкового боргу в сумі 390,83 грн.
Щодо сплати податкового зобов'язання по комунальному податку за II кв. 2003 р., то остання була проведена позивачем частково - в сумі - 2000 грн.. платіжним дорученням №1252 від 31.07.2003 р., але без зазначення призначення платежу.
Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону №2181, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.
За III кв. 2003 р. позивачем була проведена сплата податкового зобов'язання по комунальному податку в сумі 3000 грн. платіжним дорученням № 2195 від 25.11.2003 р. з призначення платежу «комунальний податок за жовтень місяць 2003 р.». Сплату податкового зобов'язання по комунальному податку за ІУ кв. 2003 р., позивачем проведено не було.
Станом на 01.01.2004 р., у позивача виник податковий борг по комунальному податку в сумі 3391,77 грн.
В силу п. 1 ст. 71, позивачем не подано доказів в спростування наведених обставин справи.
Згідно розрахунків комунального податку за 2004 р., позивачем визначались суми податкових зобов'язань з комунального податку в розмірах : І кв.-2635,0 грн., II кв.-2655,40 грн., III кв.-2636,70 грн., ІУ кв. - 2663,90 грн.
Сплата податкових зобов'язань по комунальному податку у 2004 р. проводилась позивачем наступними платіжними дорученнями: №244 від 30.01.2004 р. - комунальний податок за січень 2004 р. в сумі 2000 грн. , № 746 від 26.03.2004 р. - комунальний податок за лютий 2004 р. в сумі 2000 грн., №1006 від 26.04.2004 р. - комунальний податок за І кв. 2004 р. в сумі 2350 грн., №1538 від 30.06.2004 р. - комунальний податок за 4-6 міс. 2004 р. в сумі 3000 грн., № 1864 від 31.08.2004 р.- комунальний податок за II кв. 2004 р. в сумі 3000 грн., №2399 від 15.12.2004 р. - комунальний податок за III кв. 2004 р. в сумі 2500 гри.
Вищенаведене підтверджує той факт, що позивачем за І кв. 2004 р. було сплачено комунального податку в сумі 6350,0 грн., при тому що нарахування згідно розрахунку комунального податку за І кв. 2004 р. становило 2635,0 грн.
Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, податковим органом вказані суми автоматично були зараховані в рахунок погашення податкового боргу в сумі 3391,77 грн., який виник станом на 01.01.2004 р. та здійснено нарахування штрафних санкцій на підставі пп, 17.1.7п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181.
Також згідно поданих розрахунків вбачається, що за II кв. 2004 р., позивачем фактично безпідставно сплачується комунальний податок в сумі 6000 грн., що є більшим за суму нарахованого комунального податку за II кв. 2004 р. (за II кв. нараховано позивачем комунального податку, на підставі розрахунку –2 655,40 грн.). Внаслідок цього, автоматично погашається і сума попередньої заборгованості, яка виникла внаслідок порушення порядку та термінів сплати позивачем Закону №2181. За III кв. 2004 р. позивач здійснює сплату податкового зобов'язання по комунальному податку в сумі 2500,0 грн., в той час, як сума нарахування становить - 2636,70 грн., а за ІУ кв. 2004 р., сплата комунального податку, як вище зазначалось, позивачем взагалі не проводилась.
З огляду на досліджені та наведені обставини справи, колегія суддів вважає, що податковим органом правомірно нараховано суми штрафних санкцій.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді задоволити.
Постанову господарського суду Закарпатської області від 19.05.06 у справі № 7/106-2006 скасувати частково. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ВКП»Виробниче управління водопровідно- каналізаційного господарства», відмовити.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Закарпатської області.
Головуючий-суддя Т. Бонк
Суддя Р. Марко
Суддя С. Бойко