УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ    

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Рішення                  

10.02.2009р.                                                             Справа  № 4/333

За позовом Закарпатської обласної спілки споживчих товариств, м. Ужгород

до товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк „Коопінвестбанк”, м. Ужгород

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

–          комунального підприємства „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації”, м. Ужгород

–          товариства з обмеженою відповідальністю „Латуж”, м. Мукачево

про визнання права власності Закарпатської обласної спілки споживчих товариств на адмінбудівлю, що розташована за адресою: будинок № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р. та № 1 від 02.12.1996р. з поверненням сторін у попередній стан, а також свідоцтва про право власності на 24/100 частин приміщень будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді, яке видано на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р.,

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 ГПК України щодо їх уточнення)

Судова колегія у складі:

Головуючий суддя           О.Ф. Ремецькі

Суддя                                  О.В. Васьковський

Суддя                                  Й.Й. Кадар

Представники сторін:

від позивача –Цап В.В. –голова правління,

Золоторович Б.С. –представник за довіреністю № 03-06/89 від

                          10.11.2008р.

від відповідача – Рудова Ю.В. –представник за довіреністю

від третіх осіб – Шерегі В.М. –представник ТОВ „Латуж” за дорученням № юр 222/08 від 24.11.08р.

СУТЬ СПОРУ:

Представники позивача просять позовні вимоги з врахуванням їх уточнення задовольнити в повному обсязі з мотивів, викладених у поданому суду письмовому поясненні (арк. справи 170-178 т. 5), посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, просить визнати недійсними договори купівлі-продажу частини будинку по вул. Гойди,10 в м. Ужгород від 04.03.1996 № 1 та від 02.12.1996 № 1, на підставі ст. 48 ЦК УРСР з поверненням сторін у попередній стан, визнання недійсним свідоцтва про право власності на 24/100 частини будинку,

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

виданого на підставі договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996 та визнати право власності позивача на всю будівлю. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договори підписані головою правління Закарпатської облспоживспілки Микайло Л.Л. з перевищенням наданих йому на те повноважень в порушень вимог статуту та чинного законодавства, що діяло в той період та регулювало питання розпорядження майном споживчої кооперації.

Зазначає, що згідно з п.п. ”г”, п.4.16 Статуту облспоживспілки, затвердженого другими зборами Ради облспоживспілки 10 скликання 04.08.1989, зареєстрованого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26.12.1991 № 272, право на укладення таких договорів має лише правління облспоживспілки за відповідним рішенням Ради або Правління облспоживспілки. Договір купівлі-продажу від 04.03.1996 № 1 в подальшому не був схвалений ні радою ні правлінням, як того вимагає п. 3.8 Статуту позивача, а тому не може створювати ніяких прав і обов'язків для сторін і є недійсним.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу України, недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

У поясненні та нормативному обґрунтуванні позовних вимог від 13.01.2009 року позивач зазначає, що зборами Ради засновників облспоживспілки 11 скликання та протоколу засідання третіх зборів Ради облспоживспілки 30.03.1995р. прийнято рішення про передачу до статутного капіталу ТОВ КБ „Коопінвестбанк”, в якому він є засновником, частини адміністративного будинку облспоживспілки. Підставою для прийняття такого рішення слугувало підняття Нацбанком України відносно комерційних банків планки збільшення розмірів статутного фонду, а оскільки вільні обігові кошти, які можна спрямувати на поновлення статутного фонду, у облспоживспілці були відсутні, було прийняте відповідне рішення про передачу в користування, а не у власність відповідача частини будинку. Рада не уповноважувала ні правління, ні голову правління спілки на укладення будь-яких інших договорів чи вчинення будь-яких інших правочинів щодо спірної частини приміщення, тому правові підстави для укладення головою правління будь-яких інших договорів, окрім правочину по передачі до статутного фонду товариства у користування в обмін на відповідні корпоративні права, відсутні. Крім того, постановою від 12.09.2008р. „Про відміну постанови правління від 12.12.1996р. № 199” позивачем скасовано раніше прийняту постанову правління облспоживспілки, як таку, що суперечить вимогам закону та установчим документам позивача. Разом з тим, вважає, що при укладенні сторонами договору № 1 від 02.12.1996р. було порушено вимоги чинного на той момент законодавства, оскільки відчужуване за такою угодою майна вже не належало позивачу на праві власності, а було зареєстроване за відповідачем.

Зазначає про наявність підстав для задоволення вимоги про повернення сторін в оспорюваних угодах у попередній стан з зобов’язанням відповідача до повернення позивачу отриманого за такими угодами.

Заперечує схвалення спірних угод позивачем, оскільки вважає, що позивачем не вчинялись будь-які юридично значимі дії, що свідчили б про прийняття таких угод до виконання, і відповідні рішення повноважними на це органами споживчої кооперації з цього приводу не приймались.

Також вважає обґрунтованими та доведеними вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідача на спірні приміщення, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2003р. № 62 „Про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна” відповідачу було вирішено видати відповідне свідоцтво. Разом з тим, позивачем не

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

подано суду доказів про видачу такого свідоцтва, не зазначено його реквізитів видання, тощо.

Зазначає про невизнання відповідачем та третьою особою за позивачем права власності на всю будівлю в м. Ужгород по вул. Гойди, 10, а відтак, стверджує про наявність підстав для судового захисту порушеного такими особами його права власності. Вказує на наявність всіх визначених законом документів та підстав про належність йому права власності на спірне майно, відсутність згоди позивача на продаж такого майна, а відтак, неправомірність укладеної між відповідачем та третьою особою угоди про відчуження частини такого приміщення (договір купівлі-продажу від 30.10.2007р.).

Стверджує про не пропущення строку позовної давності з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р., оскільки про наявність такого договору позивач дізнався тільки у березні 2002 року під час розгляду господарської справи № 4/122, коли представником „Коопінвестбанку” було надано фотокопію згаданого договору, тому позивач з об’єктивних причин не зміг звернутись до суду за захистом свого порушеного права раніше. Вважає, що за заявленими вимогами щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996р. та застосування наслідків його недійсності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на підставі договору, строк позовної давності не сплив. Просить відновити пропущений строк позовної давності за позовними вимогами щодо визнання недійсним договору № 1 від 02.12.1996р. та застосування наслідків недійсності такого договору.

Представник відповідача заперечує з приводу правомірності заявлених позовних вимог з мотивів, викладених у поданому суду письмовому відзиві (арк. справи 162-167 т. 5) та вказує на те, що відповідно до вимог ст. 49 Закону України „Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. За договором купівлі-продажу від 04.03.1996р. № 1 ТОВ КБ „Коопінвестбанк” правомірно володіє будівлею по вул. Гойди,10, що підтверджується правовстановлюючими документами: договором купівлі-продажу від 04.03.1996 № 1, актом прийому-передачі від 10.03.1996р. та документами, які підтверджують оплату вартості будівлі у розмірі 450 тис. грн. Також зазначає про невиконання сторонами угоди купівлі-продажу № 1 від 02.12.1996р., оскільки відповідне майно за такою угодою позивачем не передавалось, а відповідачем не отримувалось.

Просить взяти до уваги те, що матеріали справи містять постанову Ужгородського міськрайонного суду від 17.11.2005р. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області по результатах розгляду скарги голови правління облспожиспілки про зловживання при відчуженні майна облспоживспілки за висновками постанови прокурора Закарпатської області про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.09.2005р. Зазначає, що даними судовими актами встановлені наступні факти, які відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування: „сторони за договорами купівлі-продажу частини будівлі в м. Ужгород, вул. Гойди, 10 уклали не заборонені чинним законодавством цивільно-правові угоди, а службові особи цих організацій діяли виключно в межах своїх повноважень”.

Стверджує, що укладаючи спірні договори голова правління облспоживспілки діяв виключно в межах наданих йому повноважень та у порядку, встановленому чинним законодавством та установчими документами облспоживспілки, що повністю відповідає вимогам ст. 29 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на той час. В той же час, позивачем не доведено, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження голови правління на укладання угод (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК). Вказує, що облспоживспілка реалізує права власника через

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

свої органи (з’їзд, раду, правління) у відповідності з їх компетенцією, що визначається абз. 2 п. 3.1 Статуту позивача, однак, в компетенцію цих органів управління не віднесено вирішення питань власності споживчої кооперації, - ні розпорядження його майном, ні надання згоди на укладання договорів, ні послідуюче затвердження договорів (угод). У відповідності з компетенцією правління облспоживспілки, визначеною п. 4.16 Статуту позивача, правління укладає угоди, договори, його повноваження щодо укладання договорів не обмежені. Відтак, підписання відповідних угод від імені правління його головою, який представляє правління обслпоживспілки та його очолює, не порушує меж повноважень та компетенції такої особи на їх укладання та відповідає вимогам ст.10 Закону України „Про споживчу кооперацію”. Також чинне на той час законодавство не регламентує ні порядку попереднього узгодження, ні послідуючого затвердження таких угод.

Звертає увагу, що в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.д.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Правомірність відчуження майна підтверджується постановою третіх зборів ради облспоживспілки 11 скликання від 30.03.1995р. а також постановою правління облспоживспілки від 12.12.1996р. № 199.

Такими діями по схваленню укладеного договору купівлі-продажу від 04.03.1996р. вважає підписання договору посадовою особою позивача, належним чином уповноваженою на вчинення таких дій, зняття з балансу спірного майна, передачі такого за актом прийому-передачі та прийняття оплати за об’єкт відчуження.

Пунктом 3.8 Статуту облспоживспілки передбачено, що майно облспоживспілки може бути передано за оплату або безплатно за рішенням ради або правління облспоживспілки, в даному випадку є в наявності рішення ради і постанова правління.

Статутом облспоживспілки не обмежене право голови правління укладати угоди (п.п. ”г” п. 4.16 Статуту).

Просить застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності у порядку, передбаченому ст. 71 ЦК УРСР, оскільки твердження позивача про те, що про існування договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996 йому не було відомо, не відповідає дійсності і спростовується тим, що договір підписаний головою правління облспоживспілки - посадовою особою, наділеною відповідно до Статуту повноваженнями на укладення будь-яких договорів (угод) без обмеження; акт прийому-передачі підписаний відповідними посадовими особами облспоживспілки, знятий з балансу на підставі первинних документів обліку; при пред’явленні облспоживспілкою позову від 03.12.2002 за № СП 01-17/259 додатком до позову була приєднана нотаріально посвідчена фотокопія договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996. Як відомо, нотаріально посвідчена фотокопія договору може бути вчинена тільки при наявності його оригіналу.

Зазначає про невідповідність вимоги позивача про повернення сторін за оспорюваними угодами в попередній стан з огляду на те, що на сьогоднішній день відповідач не являється власником придбаного за договором купівлі-продажу №1 від 04.03.1996р. майна, крім того, позивачем не зазначено, що саме ним повинно бути повернуто відповідачу враховуючи проведену ним оплату за придбання майна. Крім

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

того, вимога про повернення сторін у попередній стан з поверненням придбаного об’єкту нерухомості може бути пред’явлена виключно до власника такого майна, однак, відповідач таким власником на сьогоднішній день не являється, оскільки відчужив належне йому майно ТОВ „Латуж” за відповідним договором купівлі-продажу. В свою чергу, такою особою здійснено реєстрацію набутого права власності на таке майно, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Стверджує, що вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане відповідачу, не підтверджується відповідними та допустимими доказами, оскільки відповідне свідоцтво відповідачем не  отримувалось, а право власності на спірне майно посвідчувалось шляхом видачі відповідного реєстраційного посвідчення, що відповідало на той час вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам п. 2.2 Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995р. № 56.

Також зазначає про не доведення позивачем факту невизнання відповідачем або оспорення права власності позивача на всю будівлю, а наявність будь-яких підстав для припинення у ТОВ „Латуж” права власності на нерухоме майно позивачем не доведено.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації, м.Ужгород на період розгляду справи додаткового письмового пояснення суду не подала. Однак, матеріали справи містять письмове пояснення третьої особи від 26.02.2004р., в якому зазначено, що згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.05.1995 № 174 адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Гойди, 10 зареєстровано за Закарпатською облспоживспілкою в цілому 26.07.1995р..

Згідно замовлення № 8394 від 07.10.1996р. підприємством проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104кв.м. по вул. Гойди, 10 в м. Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996, акту прийому-передачі від 10.03.1996, укладених обласною спілкою споживчих товариств.

Згідно замовлення № 2084 від 12.03.2003 КП „Ужгородське МБТУ” оформлено свідоцтво та зареєстровано право власності на 76/100 частини будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді за Закарпатською обласною спілкою споживчих товариств на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 62 від 02.04.2003.

На даний момент власниками будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді є: ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” - 24/100 частини будинку; Закарпатська обласна спілка споживчих товариств - 76/100 частини будинку.

Водночас, відомостей про видачу відповідного свідоцтва відповідачу на частину придбаного ним майна, суду не надано.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –ТОВ „Латуж” заперечує проти позовних вимог та зазначає, що голова правління відчужуючи приміщення будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгород діяв у межах наданих йому повноважень, а облспоживспілка схвалила такі угоди шляхом прийняття їх до виконання (прийняття оплати, зняття об’єкту з балансу та подальше погодження Радою облспоживспілки).

Заперечує необґрунтованість вимоги позивача щодо повернення сторін в попередній стан за визнанням недійсними укладених угод, оскільки оспорюване

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

майно придбано третьою особою на визначених законом підставах та є власністю ТОВ „Латуж”.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

У відповідності до вимог Закону України „Про господарські товариства” Закарпатська обласна спілка споживчих товариств разом із своїми членами спілки у 1992 році виступила ініціатором створення ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанку”. В свою чергу, зборами учасників „Коопінвестбанку” 22 вересня 1992 року прийнято установчий договір про  створення банку, статутний фонд якого складав 50 мільйонів українських карбованців за рахунок учасників банку, розміри яких встановлені в  установчому договорі.

Відповідно до угоди між учасниками КБ „Коопінвестбанку” від 8 грудня 1993 року було визначено, що Закарпатська обласна спілка споживчих товариств і надалі виступає єдиним учасником банку з боку споживчої кооперації і захищає її інтереси, як повноправний представник.

У зв'язку з прийняттям Національним Банком України рішення відносно комерційних банків щодо збільшення нормативу статутного капіталу, з урахуванням ліцензійних вимог для діючих банків, за період з 1992 по 1999р.р. були внесені зміни до Статуту КБ „Коопінвестбанк”, які зареєстровані Нацбанком України. Разом з тим, оскільки у облспоживспілки були відсутні вільні обігові кошти, то треті збори ради облспоживспілки одинадцятого скликання від 30.03.1995р. прийняли постанову, якою вирішили передати частину адмінбудинку облспоживспілки (праве крило) площею 578,6кв.м. „Коопінвестбанку” як поповнення внеску в статутний фонд та доручили правлінню облспоживспілки створити комісію по оцінці вартості і передачі основних засобів.

04 березня 1996 року сторони  у спорі уклали договір купівлі-продажу № 1, відповідно до умов якого облспоживспілка продає, а „Коопінвестбанк” купує частину будинку у м. Ужгороді по вул. Гойди, 10 площею 1104 кв.м., що складає 24/100 від загальної площі, вартістю 16 млрд.крб. (160000 грн.), в тому числі підвал загальною площею 234,3 кв.м., І поверх –303,3 кв.м., ІІ поверх –275,3 кв.м., ІІІ поверх –291,1 кв.м. (п. 1.1 договору).

Передача майна у власність „Коопінвестбанку” проводиться на підставі акту приймання-передачі, який є невід’ємною частиною договору (п. 2.1).

10 березня 1996 року сторони підписали акт приймання-передачі у власність „Коопінвестбанку” 24/100 будівлі загальною площею 1104 кв.м., вартістю 16 млрд.крб.

Комунальним підприємством „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації” 07.10.1996р. проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104 кв.м. по вул. Гойди, 10 в м. Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк”.

Відповідач суму договору перерахував на рахунок позивача у червні 1996 року, що підтверджується меморіальними ордерами № 1 на суму 7300000000 крб. та № 18 від 06.06.1996 на суму 8700000000 крб. за червень 1996 року.

В свою чергу, облспоживспілка з метою поповнення збільшеного статутного фонду, перерахувала „Коопінвестбанку”, як внесок у статутний фонд, 7300000000 крб. платіжним дорученням № 275 від 26.06.1996.

Оскільки, перерахованих коштів недостатньо було для поповнення статутного фонду відповідно до частки у ньому облспоживспілки, а обігові кошти для цієї мети були відсутні, облспоживспілка 2 грудня 1996 року укладає з КБ

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

„Коопінвестбанк” додатково ще один договір купівлі-продажу частини правого крила будинку у м. Ужгороді по вул. Гойди, 10 площею 578,6 кв.м. вартістю 290000 грн.

Зокрема, І поверх правого крила загальною площею 303,3 кв.м., ІІ поверх правого крила 275,3 кв.м.

У пункті 3 договору зазначено, що „Коопінвестбанк” перераховує на розрахунковий рахунок облспоживспілки 290000 грн., цю суму облспоживспілка перераховує „Коопінвестбанку” на поповнення статутного фонду.

Відповідач перерахував на рахунок позивача зазначену суму, про що вказано позивачем у доповненні до позовної заяви (а.а. 124 т. 1) та підтверджено уповноваженим представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до п. 2.1 договору сторони підписали акт прийому-передачі частини правого крила будинку загальною площею 578,6 кв.м. залишковою балансовою вартістю 290000 грн.

Постановою правління облспоживспілки від 12.12.1996р. № 199 затверджено договір купівлі-продажу частини правого крила будинку по вул. Гойди, 10 по залишковій балансовій вартості (в сумі 290000 грн.) і вказано: „цю суму перерахувати „Коопінвестбанку” в поповнення Статутного фонду”.

Отже, за продане праве крило будинку по вул. Гойди, 10 облспоживспілка одержала від ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” всього 450 тис.грн. і вказана частина будівлі передана на баланс відповідачу.

Аналізуючи позицію сторін з приводу існуючих правовідносин, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України „Про споживчу кооперацію” від 10 квітня 1992 року № 2265-XIІ (далі - Закон) володіння, користування та розпорядження власністю  споживчої кооперації  здійснюють  її  органи  відповідно  до    компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Згідно ч. 2 ст. 10 цього ж Закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути  продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і  безплатне  тимчасове користування членам споживчих товариств, державним,  кооперативним та  іншим  організаціям, трудовим  колективам,  окремим громадянам тільки  за  рішенням  загальних  зборів,  конференцій  та  з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів..

У пункті 3.1 Статуту Закарпатської обласної спілки споживчих товариств, затвердженого другими зборами Ради облспоживспілки десятого скликання 04.08.1998, зареєстрованого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 26.12.1991 № 272 (далі - Статуту), зазначено, що облспоживспілка є власником майна, що належить їй на праві володіння, користування і розпорядження. Як власник майна облспоживспілка вправі проводити  по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству, передавати його своїм підприємствам та іншим господарюючим суб’єктам, продавати і розпоряджатися ним за своїм власним розсудом.

Відповідно до абз. 2 п. 3.1 Статуту Облспоживспілка реалізує права власника через свої органи (з’їзд, Раду, правління) у відповідності з їх компетенцією, що визначається Статутом.

Відповідно до Статуту облспоживспілки його вищим органом управління є з’їзд споживчої кооперації області. Компетенція з’їзду, в тому числі і виключна, визначена у пункті 4.2 Статуту. В період між з’їздами його функції виконує Рада облспоживспілки. Компетенція Ради визначена пунктом 4.8 Статуту.

Аналіз даних положень вказує на те, що в компетенцію цих органів не віднесено вирішення питань власності споживчої кооперації, ні розпорядження її

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

майном, ні надання згоди на укладання договорів, ні наступне затвердження договорів  (угод).

Підпунктом „г” пункту 4.16 Статуту визначено компетенцію правління облспоживспілки, згідно якої таким органом укладаються договори та угоди, і його повноваження щодо укладання договорів Статутом не обмежені.

У пункті 4.19 Статуту записано, що голова правління і його заступники можуть одноосібно приймати рішення і видавати розпорядження з поточних питань, віднесених до їх компетенції. Коло цих питань установлюються рішенням правління.  Водночас, постанова правління облспоживспілки від 31.01.1994р. № 12 „Про розподіл обов’язків між головою та заступниками голови облспоживспілки” не визначає кола питань з приводу укладання та підписання угод, відтак, у відносинах з третіми особами таким документом виступає виключно Статут облспоживспілки.

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що доводи позивача щодо відсутності у голови правління на момент укладання договорів купівлі-продажу майна належних повноважень на їх вчинення є безпідставним та таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства.

Крім того, доводи позивача про те, що третіми збори Ради облспоживспілки одинадцятого скликання від 30.03.1995р. приймалась постанова про передачу „Коопінвестбанку” частину адмінбудинку облспоживспілки (праве крило) площею 578,6 кв.м. виключно як поповнення внеску в статутний фонд, тобто передачу у тимчасове користування, не може бути взято судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 12 та 13 Закону України „Про господарські товариства” в редакції, що діяла на момент укладання оспорюваних позивачем угод, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Вкладами учасників  та  засновників  товариства  можуть  бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні  цінності,  цінні папери, права користування  землею,  водою  та  іншими  природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відтак, з моменту передачі такого у статутний фонд створеного товариства, саме таке товариство своє власником переданого йому засновником майна в обмін на відповідні корпоративні права.

Водночас, враховуючи те, що відповідно ст. 24 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, у тій редакції, що діяла на відповідний період часу, формування статутного фонду комерційного банку було можливим виключно за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку тільки у грошовій формі, а не шляхом передачі нерухомості, і відбулось укладення між позивачем та відповідачем відповідних договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Внаслідок таких угод позивач отримав від відповідача відповідні кошти на їх спрямування на відповідне формування заявленого збільшення статутного фонду. Такі обставини і пояснюють дії позивача та відповідача по укладенню угод на відчуження в певній частині того ж самого нерухомого майна, належного облспоживспілці за угодами № 1 від 04.03.1996р. та № 1 від 02.12.1996р.

Постановою правління облспоживспілки від 12.12.1996р. № 199 було затверджено договір № 1 від 02.12.1996р. купівлі-продажу частини правого крила будинку по вул. Гойди, 10 площею 578,6 кв.м. вартістю 290000 грн., що також підтверджує наміри позивача відчужити на користь відповідача належне йому на праві власності майно.

Що стосується поданої позивачем суду копії постанови правління облспоживспілки від 12.09.2008р. № 10п. 5 „Про відміну постанови правління від

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

12.12.1996р. № 199”, то така не може бути взята судом до уваги з огляду на те, що відміна такої постанови правління, як такої, що не відповідає вимогам Статуту облспоживспілки та законодавству України, у відповідності до вимог чинного законодавства може бути прийнята тільки на майбутнє, а не з моменту прийняття правлінням відповідної постанови.

Відповідно до статті 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм  за законом або статутом (положенням).

В свою чергу, відповідні органи юридичної особи представляють посадові особи, на яких покладено виконання відповідних посадових обов’язків та визначено обсяг їх повноважень. Відтак, підписання спірних угод від імені правління його головою відповідає вимогам Статуту облспоживспілки і в свою чергу не може спростовувати факту відповідного узгодження самою юридичною особою вчинених представником її органу дій, оскільки прийняття відповідних коштів за такими угодами, підписання відповідних актів приймання-передачі та зняття будівлі з балансу облспоживспілки не може вчинюватись головою без відповідного погодження самою юридичною особою. Крім того, зняття частини будівлі з балансу, оприбуткування частини коштів за її продаж та їх часткова передача на поповнення статутного фонду відповідача відображені у відповідній доповідній записці Правління Укоопспілки –контрольно-ревізійного управління (арк. справи 70-77 т. 2 справи) від 29.04.1999р., що в свою чергу підтверджує факт узгодження відповідною юридичною особою відчуження спірного майна на користь відповідача за відповідними угодами. Крім того, такі обставини підтверджують той факт, що про укладення таких угод, отримання на їх виконання коштів та передачу майна було відомо не тільки позивачу, а й Правлінню Укоопспілки.

Відповідно до статті 63 ЦК УРСР угода,  укладена  від  імені  другої   особи    особою, не уповноваженою на укладення угоди або з  перевищенням  повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки  для  особи, яку представляють, лише  в  разі  дальшого  схвалення  угоди  цією особою.

Пунктом 9.2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником,  який не мав належних повноважень, робить її  дійсною з моменту укладення.  Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди  чи  до її   представника   (лист,  телеграма,  телетайпограма  тощо)  або вчинення дій,  які свідчать  про  схвалення  угоди  (прийняття  її виконання,  здійснення  платежу другій стороні і т. ін.).  У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів  відсутності належних  повноважень  представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Вищенаведене підтверджує той факт, що схвалення оспорюваних позивачем угод відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак, доводи позивача в цій частині не можуть бути прийняті судом до уваги.

Крім того, матеріали справи містять в собі відомості про те, що постановою  начальника управління прокуратури Закарпатської області від 20.09.2005р. було відмовлено в порушенні кримінальної справи, винесеної за наслідками перевірки законності, укладених договорів купівлі-продажу, у зв’язку з зверненням голови правління облспоживспілки  Цапа В.В. В даній постанові зазначено, що службові особи облспоживспілки та ТОВ КБ „Коопінвестбанк” діяли виключно у правовому полі та у відповідності до своїх посадових повноважень, а тому в діях колишніх працівників цих організацій відсутні які-небудь ознаки зловживання службовим становищем, оскільки сторони уклали не заборонені чинним законодавством

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

цивільно-правові угоди. При цьому Закарпатській облспоживспілці не заподіяно ніякої шкоди, оскільки за продані об’єкти нею отримана відповідна плата у розмірі 450тис. грн.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 17.11.2005р. та ухвалою апеляційного суду Закарпатської області по результатах розгляду скарги голови правління облспожиспілки про зловживання при відчуженні майна облспоживспілки за висновками постанови прокурора Закарпатської області про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.09.2005р. така була залишена в силі.

Даними судовими актами встановлені наступні факти, які відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування: „сторони за договорами купівлі-продажу частини будівлі в м. Ужгород, вул. Гойди, 10 уклали не заборонені чинним законодавством цивільно-правові угоди, а службові особи цих організацій діяли виключно в межах своїх повноважень”.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення та припинення правовідносин між сторонами у спорі, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Статтею 76 цього ж кодексу встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна   була дізнатися про порушення свого права.

Аналізу фактичних правовідносин сторін за оспорюваними позивачем угодами дає підстави стверджувати, що позивачу було відомо про факт укладення таких договорів з моменту їх підписання, що підтверджується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, 10.03.1996р. відбулось підписання відповідними повноважними представниками облспоживспілки акту приймання-передачі майна у складі голови правління, головного бухгалтера Ланда М.Е. та Рацкеві Й.І. Крім того, в тому ж році частину будівлі було знято з балансу облспоживспілки та оприбутковано відповідні грошові кошти, що надійшли від її продажу, з подальшим їх часткових відрахуванням відповідачу на поповнення статутного фонду банку.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що строк позовної давності на момент  звернення позивача з позовом сплив, що в свою чергою також є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене вище також не підлягає задоволенню вимога позивача про повернення сторін у попередній стан. Окрім того, слід відзначити, що на сьогоднішній день відповідач не являється власником придбаного за договорами купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р. та № 1 від 02.12.1196р. майна. Також позивачем не зазначено, що саме ним повинно бути повернуто відповідачу враховуючи проведену ним оплату за придбання майна. Разом з тим, вимога про повернення сторін у попередній стан з поверненням придбаного об’єкту нерухомості може бути пред’явлена виключно до власника такого майна, однак, відповідач таким власником на сьогоднішній день не являється, оскільки відчужив належне йому майно ТОВ „Латуж” за відповідним договором купівлі-продажу. В свою чергу, такою особою здійснено реєстрацію набутого права власності на таке майно, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 24/100 частин приміщень будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді, яке видано на підставі договору купівлі-продажу №1 від 04.03.1996р., що випливає з вищенаведеного, а також наступного.

Як свідчать матеріали справи, а позивачем не доведено, на виконання рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2003р. № 62 „Про

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна” відповідачу не видавалось відповідне свідоцтво про право власності на майно. Право власності на спірне майно було посвідчено відповідачу шляхом видачі відповідного реєстраційного посвідчення, що відповідало на той час вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам п. 2.2 Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995р. № 56.

Позивачем також заявлено вимогу про визнання за ним права власності на всю будівлю в м. Ужгород по вул. Гойди, 10 з тих підстав, що відповідачем, а також третьою особою оспорюється та не визнається права власності позивача на таке майно, а укладені оспорювані угоди є недійсними з підстав недотримання вимог закону при їх укладенні, а відтак, не породжують жодних юридичних наслідків для сторін.

Аналізуючи позицію позивача та заперечення відповідача та третьої особи 2 з цього приводу, суд констатує наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.05.1995 №174 адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, вул.Гойди,10 зареєстровано за Закарпатською облспоживспілкою в цілому 26.07.1995р.

Згідно замовлення № 8394 від 07.10.1996р. комунальним підприємством „Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації”, м. Ужгород проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104 кв.м. по вул. Гойди, 10 в м. Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996, акту прийому-передачі від 10.03.1996, укладених обласною спілкою споживчих товариств.

Згідно замовлення № 2084 від 12.03.2003 КП „Ужгородське МБТУ” оформлено свідоцтво та зареєстровано право власності на 76/100 частини будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді за Закарпатською обласною спілкою споживчих товариств на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 62 від 02.04.2003.

На даний момент власниками будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді є: ТзОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк” - 24/100 частини будинку; Закарпатська обласна спілка споживчих товариств - 76/100 частини будинку, і право власності позивача на 76/100 частини будинку відповідачем та третьою особою 2 не заперечується та не оспорюється.

Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, власник майна може  пред'явити  позов  про  визнання  його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,  а також у разі втрати ним документа,  який засвідчує його право власності.

Враховуючи те,  що належність позивачу 76/100 частини будинку в м. Ужгород по вул. Гойди, 10 ні відповідачем, ні третьою особою не оспорюється та не заперечується, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню у відповідності до вимог п. 1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору. В задоволенні решти позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити з огляду на те, що згідно договору купівлі-продажу від 30.10.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. за реєстром № 4589, відповідачем було відчужено третій особі –ТОВ „Латуж” належні йому на праві власності 24/100 частини будівлі в м. Ужгород по вул. Гойди, 10. Право власності ТОВ „Латуж” на дане приміщення підтверджується наявним в матеріалах справи

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2009 року по справі № 4/333

Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 16673218 від 15.11.2007р.

Підстави придбання ТОВ „Латуж” спірного майна позивачем у встановленому порядку не оспорені та не скасовані, а відтак, така особа являється відповідним власником 24/100 частини будівлі в м. Ужгород по вул. Гойди, 10.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги про визнання права власності на всю адмінбудівлю за Закарпатською обласною спілкою споживчих товариств, що розташована за адресою: будинок №10 по вул. Гойди в м. Ужгороді:

1.1 в частині 76/100 частки провадження у справі припинити на підставі п. 1.1 ст. 80 господарського процесуального кодексу України;

1.2           в решта частині, а саме 24/100 частки –в задоволенні позовних вимог відмовити.

2. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р. та № 1 від 02.12.1996р. з поверненням сторін у попередній стан, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на 24/100 частин приміщень будинку № 10 по вул. Гойди в м. Ужгороді, яке видано на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996р. відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського  процесуального  кодексу  України.

Головуючий суддя                                     О.Ф. Ремецькі

Суддя                                                            О.В. Васьковський

Суддя                                                             Й.Й. Кадар

Рішення підписано та оформлено 26.02.2009р.