Справа 2-а-53/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.01.2011

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Стецюка І. С.

розглянувши у порядку скороченого провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни вказуючи що вона всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалася їм у неповному об’ємі.

У зв’язку із цим просили стягнути з відповідача невиплачену допомогу за період з 1 січня 2006 року по 1 липня 2010 року.

У позовних заявах позивачі просили також поновити строк звернення до суду вказуючи що вони його пропустили з поважних причин.

Ухвалою районного суду від 31 грудня 2010 року клопотання позивачів про поновлення строку звернення до суду були задоволені.

Згідно вимог ст.. 183-2 КАС України розгляд справи проводиться у порядку скороченого провадження на підставі доказів які є у справі а тому сторони у судове засідання не викликалися.

Представник відповідача ухвалу про розгляд справи у порядку скороченого провадження а також копії позовних заяв з доданими до них документами отримав 31 грудня 2010 року. Це підтверджується розпискою представника відповідача про їх отримання у розносній книзі про що є відповідна відмітка на повідомленні суду про направлення відповідачу копії ухвали про скорочений розгляд справи.

Відповідно частини третьої статті 183-2 КАС України відповідач у десятиденний строк з дня одержання такої ухвали та копій може подати заперечення проти позову та необхідні документи або заяву про визнання позову.

Згідно п. 2 частини п’ятої статті 183-2 КАС України справа повинна бути розглянута не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті , якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача.

До цього часу заперечення відповідача до суду так і не подані.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачам на 2 вересня 1945 року не сповнилося 18 років а тому на них поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у тому числі положення ст.. 6 цього Закону відповідно якої вони мають право на отримання щомісячної соціальної допомоги. Вказані обставини підтверджуються копіями паспортів та копіями пенсійних посвідчень позивачів з відміткою «дитина війни» або ж довідками про те, що відповідачі користуються пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» які є у матеріалах справи а тому у суду немає сумніву щодо достовірності тієї обставини що позивачі є дітьми війни.

Враховуючи зазначений статус позивачів вони відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога що виплачується замість пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст.. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків передбачених Конституцією України.

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України» звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ст.. 48 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дитини війни, зокрема їм надано право на отримання доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії.

Згідно ст.. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності з 16 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджують поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте у 2006 році пільги, встановлені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними визнані не були та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів України підстав нараховувати та виплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відповідача не було оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено а після цього передбачені нею виплати запроваджені не були.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року суд виходить із того, що ці Закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету у застосуванні того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає і закону України який би регулював питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Виходячи із викладеного суд приходить до висновку що підстав для задоволення вимог позивачів, які стосуються виплати доплат до пенсії за 2006 рік немає оскільки відповідач у справі у 2006 році діяв відповідно діючого законодавства і не мав підстав для здійснення щомісячних доплат до пенсії оскільки до 15 березня 2006 року дія ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена а з 15 березня 2006 року здійснення доплат було визначено у інший спосіб тобто поставлено у залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачам доплати до пенсії за 2007 рік суд приходить до висновку про те, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону, було зупинено.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12,13, 14,23. 29,30, 39,41, 43, 44, 45,46, ст.. 71, ст..ст. 96, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» яким зупинено дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має обов’язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, які визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути скасоване.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі зобов’язане було нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року оскільки з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Виходячи з викладеного відповідач з 9 липня по 31 грудня 2007 року включно повинен був діяти у відповідності із приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачам відповідні доплати.

Що стосується вимог позивачів про зобов’язання відповідача виплачувати їм у 2008 році щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України» про соціальний захист дітей війни» викладено у наступній редакції « дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни». Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 1 січня 2008 року позивачам було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що вбачається з письмового заперечення відповідача.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 1—рп/2008 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.. 65 розділу 1. Пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.

Аналіз зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України приводить суд до висновку про те, що з 22 травня 2008 року Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі повинно було нараховувати і виплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену

ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягає застосуванню. Отже, відповідач, з 22 травня 2008 року мав діяти у

відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати виплату позивачам доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України відповідач діяв на підставі та у відповідності із нормами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 1 січня 2008 року та з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня по 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладених вище підстав про задоволення позовних вимог про нарахування доплат, приймаючи до уваги, що Законами України про Державний бюджет на 2009 рік та на 2010 рік положення ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалися суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивачів з 1 січня 2009 по 30 червня 2010 року .

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Президентом України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язки щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами пенсійного фонду України підвідомчими, відповідно, головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачам 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати суд приходить до висновку, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Аналіз приписів Конституції України та наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що у випадку відсутності бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не є причиною невиконання відповідачем покладених на нього зобов’язань так як реалізація особою права, що пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивачі належать до вказаної групи осіб і мають право на її отримання органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Крім того відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплат позивачам доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачі звернулися в суд у липні 2010 року і просять провести стягнення з 1 січня 2006 року по 1 липня 2010 року.

Оскільки клопотання позивачів про поновлення строку звернення до суду ухвалою суду від 31 грудня 2010 були задоволені суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити в межах заявлених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 8, 22, 46, 64, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.. 6, 7, 11, 71, 86, 99, 100, 159-163, 167, 186 КАС України, ст..ст. 3. 6, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, районний суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

          Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Теофіпольському районі Хмельницької області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 1 січня по 31 грудня 2009 року та з 1 січня по 30 червня 2010 року включно протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 1 січня по 31 грудня 2009 року та з 1 січня по 30 червня 2010 року виходячи з розміру пенсії за віком, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум.

          Відповідно пункту восьмого частини шостої ст.. 183-2 КАС України Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі зобов’язане виконати постанову негайно.

          Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий:                                                            І. Стецюк