Справа № 22-11297/2006р.                                                Головуючий в 1 інстанції Токарева Н.М.

Категорія 30                                                                      Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 декабря 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчачнова С.І., при секретарі Андрусь B.C., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ДКП ЖЕО Калінінського району м. Донецька до ОСОБА_1 про виселення і

встановив:

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким задоволено вказаний позов і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що судом безпідставно не враховано факт його спільного проживання впродовж тривалого часу з наймачем спірної квартири та придбання права на користування нею.

В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги і просив про її задоволення, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, а представники за довіреностями позивача Єніна Т.О. та 3-ї особи ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити і залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

24 травня 2006 року ДКП ЖЕО Калінінського району м. Донецька звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

В позовній заяві зазначалося, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, який один був зареєстрований і постійно мешкав в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1.

Після його смерті в квартиру самовільно вселився ОСОБА_1, який членом сім'ї померлого не був іОСОБА_3 за життя ніколи не звертався з питання реєстрації відповідача в спірній квартирі.

Тому позивач просив ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_1 з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 жовтня 2006 року позов задоволено, ОСОБА_1 виселено з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення та стягнуто з нього судові витрати в загальній сумі 38.50 грн.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

При розгляді цієї справи судом встановлено, щоОСОБА_3 в спірній квартирі був зареєстрований і жив один, а відповідач в родинних стосунках з ним не знаходився, був лише його знайомиим, тому приходив до нього і інколи залишався на деякий час, оскільки обидва зловживали спиртними напоями (а.с.35-37).

Крім того, з наданого ОСОБА_1 паспорту (а.с.24-25) вбачається, що він знаходиться в шлюбі з ОСОБА_4 і таким чином, має сім'ю та з 1 січня до 14 березня 2006 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3, був зареєстрований і мешкав в гуртожитку, розташованому по вулиці АДРЕСА_2.

Наведене спростовує ствердження відповідача про те, що він з 1991 року був членом родини ОСОБА_3 постійно жив з ним і утримував його деякий час, оскільки якби це дійсно було так, то останньому ніщо не заважало вирішити питання щодо реєстрації ОСОБА_1 в спірній квартирі, чого він не зробив і ніколи таке питання не вирішував.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 в спірну квартиру за життя і з дозволу наймача на постійне проживання не вселявся, і ОСОБА_3 не визнавав за ним право користування цією квартирою.

Тому суд дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Калінінського районного суду м.Донецька від 25 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.