Справа № 22-10963/2006 рік Головуючий у 1 інстанції Сліщенко Ю.Г.
Категорія 35 Доповідач Маширо О.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Краснощокової Н. С. суддів Маширо О.П., Ігнатової Л.Є. при секретарі Тимченко Г В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Петровського районного суду м.Донецька від 9 червня 2006 року та додаткове рішення від 31 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розподіл спільного майна подружжя,
установив:
До апеляційного суду звернулась ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2. Суд визнав за ним право власності на частину спільно нажитого у шлюбі майна, а саме: телевізор „Самсунг", відеомагнітофон „Панасонік, диски, домашній кінотеатр, тумбу під телевізор, пилосос на загальну суму 5890 грн.
Додатковим рішенням суду від 31 жовтня 2006 року було визнане право власності за відповідачкою на другу частину спільного майна подружжя, а саме: набір м"яких меблів, шафу, журнальний стіл, набір кухонних меблів, електроводонагрівач на загальну суму 5750 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у.фактичних шлюбних відносинах з вересня 2002 року, а 11 жовтня 2003 року зареєстрували свій шлюб.
За час спільного життя вони за спільні кошти придбали вказане майно, тому це майно є їхньою спільною сумісною власністю.
Суд не прийняв до уваги пояснення свідків Хрущових про те, що кухонні меблі, шафу для прихожої, електроводонагрівач та журнальний стіл вони купували за свої гроші та для себе, оскільки Хрущови - це батьки відповідачки, тому є заінтересованими особами. Крім того, надані ними у якості доказів квитанції не є фінансовими обліковими документами, їх не можна перевірити, тому вони не можуть бути прийняті судом як докази.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким виділити позивачеві у власність домашній кінотеатр та диски, оскільки під час шлюбу вони придбали лише домашній кінотеатр, диски, м'які меблі та пилосос. Решту майна купували її батьки для себе та вона до шлюбу. Твердження позивача про те, що вони стали проживати у фактичному шлюбі з вересня 2002 року, не відповідає дійсності, оскільки разом вони стали проживати тільки після реєстрації шлюбу.
Заслухавши пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду та додаткове рішення в частині розподілу майна змінити, з таких підстав.
Суд першої інстанції виходив з того, що сторони у справі перебували у фактичних шлюбних відносинах з вересня 2002 року, 11 жовтня 2003 року вони зареєстрували свій шлюб, тому все майно, придбане у період з вересня 2002 року, є їхньою спільною сумісною власністю.
Однак на думку апеляційного суду позивач не надав до суду будь-яких переконливих доказів щодо проживання з відповідачкою у фактичному шлюбі, ведення в цей час спільного господарства, наявності спільного сімейного бюджету. За таких обставин висновок суду про те, що телевізор та відеомагнітофон, придбані відповідачкою до реєстрації шлюбу, є спільною сумісною власністю сторін, не можна вважати доведеним.
Телевізор імпортного виробництва та відеомагнітофон були придбані відповідачкою 5 грудня 2002 року (а.с.30, 41), до реєстрації шлюбу та під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю України, тому майнові відносини між позивачем та відповідачкою, навіть якщо вони і проживали б у фактичному шлюбі, вважались би цивільними, а не сімейними.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що вказане майно, а саме: телевізор імпортного виробництва та відеомагнітофон слід визнати особистим майном відповідачки, придбаним до шлюбу, тому виключити його з розподілу.
В період зареєстрованого шлюбу сторони придбали: домашній кінотеатр та пилосос (а.с.29), 25 дисків, що не оспорюється сторонами, і набор м"яких меблів (а.с.31).
Вказане майно і буде спільною сумісною власністю подружжя, тому має бути розділене між ними.
Зважаючи на те, що і позивач, і відповідачка не заперечують проти того, щоб домашній кінотеатр та диски були передані позивачеві, апеляційний суд вважає, що Стаховському слід виділити у власність саме це майно: домашній кінотеатр вартістю 2160грн. та 25 дисків на суму 500грн., а усього майна на 2660грн.
Решту спільного майна подружжя, а саме: набір м`яких меблів (диван та два крісла) вартістю 2300грн. та пилосос вартістю 480грн. на загальну суму 2780грн. слід виділити у власність ОСОБА_1. При цьому зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1/2 частину різниці у вартості розподіленого майна: 60грн.
Що стосується решти майна, а саме: меблів для прихожої, тумби під телевізор, журнального столика, набору кухонних меблів та електроводонагрівача, то апеляційний суд вважає, що це майно суд першої інстанції безпідставно зарахував до спільного майна подружжя ОСОБА_1, не прийнявши до уваги надані відповідачкою докази щодо цього майна.
Так, з накладної від 16 серпня 2002 року вбачається, що матір відповідачки ОСОБА_3 придбала в ПП „Касьянова" набір кухонних меблів вартістю 1256грн. та кухонний м"який куток за 720грн. (а.с.68), а батько відповідачки ОСОБА_4 12 березня 2002 року у ПП „Калмиков" купив меблі для прихожої за 980грн.(а.с.69).
Крім того, ОСОБА_3 17 травня 2000 року в ательє меблів придбала стіл журнальний та тумбу під телевізор загальною вартістю 800грн. (а.с.71).
Що стосується електроводонагрівача, який був придбаний 19 квітня 2005 року (а.с.70), то у суді першої інстанції як ОСОБА_1, так і її матір ОСОБА_3 пояснювали, що цей електроприлад придбала за свої гроші ОСОБА_3, про що свідчить її підпис у гарантійному талоні. Цей електроводонагрівач встановлений у квартирі, яка належить Хрущовій, гарантійний талон як доказ надала до суду також вона.
В апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердила ці пояснення. Будь-яких доказів на спростування тверджень відповідачки та свідків ОСОБА_2 до суду не надав, тому у суду немає підстав для задоволення вимог позивача в частині цього майна.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що на підставі наданих сторонами доказів слід вважати доведеним, що ОСОБА_2 під час шлюбу придбали таке майно: домашній кінотеатр, пилосос, 25 дисків та набір м`яких меблів, яке є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між ними.
Керуючись ст.ст. 309,313,316 ЦПК України, апеляційний суд
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Петровського районного суду м.Донецька від 9 червня 2006 року та додаткове рішення від 31 жовтня 2006 року скасувати в частині розподілу майна та виділити у власність ОСОБА_2 домашній кінотеатр LG вартістю 2160 грн. та 25 дисків на суму 500 грн., а усього на суму 2660 грн.; ОСОБА_1 виділити у власність набір м`яких меблів - диван та два крісла вартістю 2300 грн. і пилосос LG вартістю 480 грн., а усього на суму 2780 грн.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину різниці у вартості майна, а саме: 60 грн.
Виключити з розподілу як таке, що не є спільною сумісною «власністю подружжя ОСОБА_1, таке майно: телевізор „Самсунг" вартістю 1290 грн., відеомагнітофон „Панасонік" вартістю 860 грн., тумбу під телевізор вартістю 600 грн., шафу у прихожу вартістю 1000 грн., журнальний стіл вартістю 150 грн., набір кухонних меблів вартістю 1500 грн., електроводонагрівач вартістю 800 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.