Справа № 1-547/2010р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2010 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рабець М.Д.

при секретарі - Леоненко О.А.

з участю прокурора -- ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Бровари, в приміщенні і суду, кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_2 Рафаеля Алісагібовича, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2. Азербайджан, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розведеного, маючого 2-х неповнолітніх дітей, працюючого фізичною особою підприємцем(ФОП) «ОСОБА_2А.». мешкаючого та зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_4, нагород інвалідності не маючого, раніше не судимого,

' скоєні злочину, передбаченого ст.172ч.1 КК У країни,-

ВСТАНОВИВ:

Підсудний ОСОБА_2 вчинив умисне, грубе порушення законодавства про працю за таких обставин.

Судом визнано доведеним, що підсудний ОСОБА_2А здійснює свою підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, серії В01 № 558977 від 22 грудня 1994р. за № 20670010001007671 виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією. Підприємницька діяльність здійснюється в приміщенні магазину, розташованому по вул. Шевченка, буд.№6 в м. Бровари Київської області.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором, і угодою сторін.

Крім цього, згідно ст. 24 КЗпП України, в разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, додержання письмової форми трудового договору і обов'язковим. Обов'язковим елементом трудового договору є поширення на працівників гарантій за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів роботодавця відповідно до законодавства про деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема в раз; тимчасової втрати працездатності, нещасного випадку на виробництві, па випадок безробіття тощо.

Також крім зазначеного, відповідно до ст. 48 КЗпП України, повинні вестися трудові книжки на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи більше п'яти днів. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою визначено наказом. Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001р. № 260 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за № 554/5745). Відповідно то зазначеного Порядку, укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття-та звільнення його з роботи.

Так, підсудний ОСОБА_2 якому надано право приймати працівників на роботу, грубо порушуючи законодавство про працю, в порушення вимог ст.ст. 43, 46 Конституції України та ст. ст. 2, 21, 24, 253, 254 КЗпП України, умисно, використовував найману працю потерпілого ОСОБА_3, яка займала посаду продавця з 02 серпня по 05 листопада 2010 року; потерпілої ОСОБА_4, яка займала посаду продавця з 04 січня по 05 листопада 2010р,, потерпілої ОСОБА_5, яка займає посаду продавця з 07 вересня по 05 листопада 2010 року, офіційно не оформивши з ними трудових відносин.

При цьому, в зазначений період підсудний ОСОБА_2 не провів відповідних записів у трудових книжках, не провів відрахування з їх заробітної плати податку з доходу фізичних осіб, страхових внесків до пенсійного фонду, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття:, у фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, чим грубо порушив право на працю згаданих працівників та права на соціальний захист.

Таким чином, підсудний ОСОБА_2, будучи фізичною особою підприємцем, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх неправомірних дій щодо використання найманої праці потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, порушуючи встановлений законом порядок використання праці і бажаючи настання саме таких наслідків, в порушення вимог ст.ст. 43, 46 Конституції України та ст.ст. 2, 21, 24, 253, 254 КЗпП України, порушив законні права та інтереси останніх про працю, а саме грубо порушив права працівників на зарахування відпрацьованого часу в трудовий стаж, права на матеріальне забезпечення в порядку страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, право на безпечні умови праці, право на відпочинок та належну тривалість робочого часу і оплату праці, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів.

Органом досудового слідства такі дії підсудного ОСОБА_2 кваліфіковано за ст.172ч.1 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 вину в грубому порушенні законодавства про працю за обставин викладених в обвинувальному висновку і описовій частині вироку визнав повністю, в скоєному розкаявся. Пояснив, що є фізичною особою - підприємцем, є власником магазину, в якому працюють позмінно два продавці, оскільки прибуток в магазині не значний, тому юридично продавці не були оформлені, в поточному році працювали продавцями потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5П. трудові крижки на них не були заведені. Після прокурорської перевірки, на даний час порушення трудового законодавства усунуті, продавці оформлені згідно чинного законодавства. Розкаюється у вчиненому, більше такого не повториться. Просить суворо не карати.

Показання підсудного відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.

Відповідно до частини 3 ст.299 КГІК України, суд за згодою всіх учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються за виключенням документів, що характеризують особу підсудного. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.

Аналізуючи зібрані матеріали справи, суд приходить висновку, що ОСОБА_2, умисно, грубо порушив законодавство про працю, тобто вчинив злочин, передбачений ст.172ч.1 КК України і тому повинен понести відповідальність за вказаною статтею.

Обираючи покарання ОСОБА_2, суд враховує вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ст.172 ч. 1 КК України, що вказаний злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винного, який по місцю проживання до скоєного характеризувався позитивно.

Обставиною, що пом'якшує покарання підсудного, суд визнає його щире каяття та сприяння встановленню істини по справі, що передбачено п.1 ч.І ст. 66 КК України.

Обтяжуючих покарання обставин, передбачених ст. 67 КК України в діях ОСОБА_2 не встановлено.

Враховуючи вказані обставини, ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд приходить до висновку про необхідність засудження ОСОБА_2 до покарання відповідно до санкції ч. І ст. 172 КК України.

Призначаючи вид і міру покарання підсудному ОСОБА_2 суд враховує характер і ступінь небезпечності вчиненого ним злочину, сукупність всіх обставин його вчинення, дані про особу підсудного, що він позитивно характеризується за місцем проживання, має двох неповнолітніх дітей, визнав свою вину та щиро в цьому розкаявся, як особа він не є небезпечним для суспільства, значних наслідків від скоєного не наступило, тому суд вважає, що його виправлення і перевиховання можливе при призначенні покарання відповідно до ч.І ст.172 КК України у вигляді штрафу.

Суд вважає, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення І перевиховання ОСОБА_2 та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Виходячи з викладеного та керуючись ст..ст..323, 324 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 Рафаеля Алісагібовича визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 172 ч.І КК України та призначити йому за цією статтею покарання у вигляді штрафу в розмірі 50-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн. (вісімсот п'ятдесят гривень).

До вступу вироку в законну силу залишити без зміни засудженому ОСОБА_2 міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Вирок суду в частині встановлення фактичних обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним, у зв'язку із тим, що вони ніким не оспорювалися - не може бути оскаржений учасниками судового розгляду.

В іншій частині вирок суду першої інстанції може бути оскаржений шляхом подачі апеляції до апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом і 5-ти діб з моменту його проголошення.

Суддя М.Д.Рабець