Справа № 22-10860/06                                                      Головуючий у 1 інстанції Блохін А.А.

    Категорія 21                                                                        Доповідач Соломаха Л.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2006р.                                                                                                     м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого                                                Зубової Л.М.

суддів                                                 Соломахи Л.І., Молчанова С.І.

при секретарі                                           Андрусішиній М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Ґорлівки Донецької області від 25 вересня 2006р., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Ґорлівки Донецької області від 25 вересня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1, стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 10000грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду змінити, збільшивши позивачу розмір відшкодування моральної шкоди до 14000грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилається на те, що судом дана невірна оцінка глибині фізичних та психічних страждань позивача.

В апеляційній інстанції представник позивача ОСОБА_2 доводи апеляційної карги підтримав.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача Полуніна Ю.Л. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Полуніну Ю.Л., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга піддягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час з 27 травня 1980р. до 10 січня 2005р. працював на вугільних підприємствах на підземних роботах, внаслідок чого отримав професійне захворювання - вібраційну хворобу 2 ступеню, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 27 жовтня 2004р. Рішенням МСЕК від 21 грудня 2004р. йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та він визнаний інвалідом 3 групи на строк до 21 грудня 2005р. Рішенням МСЕК від 22 грудня 2005р. йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% безстроково.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 10000грн.

Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).

Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди.

З обставин справи вбачається, що позивачу встановлене професійне захворювання та в зв'язку з ним встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.

Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.3).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та тривалість душевних та фізичних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, неможливість відновлення стану здоров'я та виконання колишньої роботи і визначив розмір моральної шкоди в сумі 10000грн.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Встановлення позивачу професійного  захворювання та в зв'язку з ним стійкої втрати працездатності    не потягло для нього тяжких наслідків. Після встановлення стійкої втрати працездатності позивач звільнився з роботи не в зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, а за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України в зв'язку із виходом на пенсію за віком. Посилання представника позивача на ту обставину, що позивач часто лікується в медичних закладах, не заслуговують на увагу. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив лікування до встановлення йому стійкої втрати працездатності. Після висновку МСЕК від 22 грудня 2005р. позивач лише один раз знаходився на амбулаторному лікуванні - в квітні 2006р., про що зазначено в виписці із амбулаторної карти (а.с. 16-17).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.ЗІ5 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від, 25 вересня 2006р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.