Справа №22-11030/06 Головуючий у 1 інстанції ШиповичВ.В.
Категорія 21 Доповідач Соломаха Л.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Молчанова С.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка Донецької області на рішення Калінінського районного суду м.Горлівка Донецької області від 06 листопада 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Калінінського районного суду м.Горлівка Донецької області від 06 листопада 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 20000грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній інстанції представник відповідача Коліхова О.М. доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Коліхову О.М., представника позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи,, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час з 21 вересня 1970р. до 01 квітня 1997р. працював на підземних роботах забійником, гірничим майстром на шахті „Кіндратівка", внаслідок чого отримав професійне захворювання - антракосілікатоз, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 06 вересня 2001р. Рішенням МСЕК від 27 вересня 2001р. йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності - 25% до 27 вересня 2002р. Рішенням МСЕК від 01 жовтня 2002р. йому встановлена втрата професійної працездатності - 40% безстроково, він визнаний інвалідом 3 групи.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 20000грн.
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не ґрунтується на законі.
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої ґрунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.3).
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата працездатності.
Згідно ст.34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування моральної шкоди здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших страхових виплат, в тому числі щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги. Тому доводи відповідача, що страхова виплата потерпілому одноразової допомоги фактично є компенсацією його моральних страждань, не ґрунтуються на законі.
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання виникли під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Зупинення на 2006р. дії цього Закону в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідні зміни не внесені, а ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Посилання відповідача на те, що позивач пропустив трьохмісячний та трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду не ґрунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових відносин.
Позов ОСОБА_1 випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Тобто висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку із ушкодженням його здоров'я та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступень втрати професійної працездатності, неможливість відновлення стану здоров'я, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 20000грн.
Апеляційний суд вважає, що стягнута судом першої інстанції сума в 20000грн. є завищеною, не відповідає характеру та обсягу фізичних та душевних страждань позивача. При її визначенні суд першої інстанції не врахував, що вперше втрата працездатності позивачу була встановлена в віці 57 років лише через 4 роки після звільнення з підземної роботи, коли позивач вже перебував на пенсії за віком.
Враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, ступінь втрати ним професійної працездатності, неможливість відновлення стану його здоров'я, ступінь порушення життєвих зв'язків, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, моральні страждання позивача апеляційний суд оцінює в сумі 12000грн.
Висновки суду щодо розміру відшкодування позивачу моральної шкоди не відповідають обставинам справи, тому рішення суду відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає зміні.
Керуючись ст.307, ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка Донецької області задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м.Горлівка Донецької області від 06 листопада 2006р. змінити. Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівка Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 12000 (дванадцять тисяч) гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.